Проповідь Блаженнішого Святослава у сьому неділю після Зіслання Святого Духа та в день ювілейного з’їзду УМХ
Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені,
і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе
й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем,
тож знайдете полегшу душам вашим (Мт. 11, 28–29).
Преосвященні владики!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Достойний пане новообраний ректоре Українського католицького університету!
Дорога наша українська молоде, об’єднана в русі, який відомий усюди, де б’ється українське серце, бо всі знають, що українська молодь — Христові!
Дорогі учасники цього ювілейного з’їзду!
Дорогі в Христі сестри і брати!
Слава Ісусу Христу!
Боже слово, яке ми щойно почули, описує нам Ісуса Христа як цілителя. Воно представляє нам подію оздоровлення від двох недуг — сліпоти, а відтак німоти і глухоти, яке чинить Ісус Христос перед очами здивованого чи навіть переляканого народу. Основне поняття, яке допомагає нам збагнути, що має на увазі євангелист, коли розповідає ці історії, — це віра. Віра є і метою, і необхідною умовою чуда.
Обдумуючи ці події, ми можемо зрозуміти, що те зцілення, про яке сьогодні чуємо, є чимось набагато глибшим, ніж просто оздоровленням від фізичної вади чи хвороби тіла. Адже перед тим як прозріти, сліпці впізнали Ісуса Христа, визнали Його сином Давида. Ба більше, ішли за Ним аж до того місця, куди він прийшов, і на Його питання, чи вони вірують, що Він може це зробити, сказали без вагань: «Так, Господи!». Тоді Христос доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» (Мт. 9, 28–29). І лише тоді відкрилися їхні очі. Ідеться про якусь іншу, глибшу здатність бачити, не тільки про те, що постає перед тілесними очима.
Про таку духовну сліпоту чи німоту (ми б це могли сьогодні назвати духовним аутизмом) говорить пророк Ісая: «Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, — бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, — щоб Я зцілив їх» (Мт. 13, 14–15). Зцілюючи людей від такої вади, повертаючи їм здатність чути і бачити Бога, Ісус Христос дає їм можливість не просто споглядати на світ та інших людей, а силою віри впізнати присутнього між людьми Бога.
Вони увірували не в якусь абстрактну істину чи людську ідеологію — завдяки вірі начебто сфокусували свій духовний зір на особі Ісуса Христа, Його прийняли і приєдналися до Нього. Він є світлом і прозрінням для їхніх очей. Він є Словом, на яке відкрилися вуста зціленого від демона німоти (пор. Мт. 9, 32–33). Він є зціленням їхньої людської істоти.
Коли Божий народ побачив, що людина враз стала здатною бачити і чути Бога, про Нього говорити (як потім чуємо, зцілені проголосили цю подію по всіх містах і околицях юдейських), то пережив той страх і трепет, який відчував щоразу, коли ставав свідком великих діл, що їх Господь Бог виявляв в історії Ізраїлю. Зір і слух — це те, що дає можливість людині ввійти у спілкування з Богом, і лише тоді людина стає здатною чути і бачити іншу людину.
«Чи віруєте, що Я можу це зробити?» (Мт. 9, 28). Цей заклик по-особливому сьогодні звертає наш Господь Ісус Христос до вас, дорогі українські хлопці та дівчата. Вітаю всіх тих, хто бере участь у ювілейному з’їзді руху «Українська молодь — Христові». Змістом цього руху є обіцянка, присяга, тобто відповідь на те запитання, яке нині звертає до вас сам Господь наш Ісус Христос.
У контексті цього з’їзду згадаймо подію, яка сталася тут, у Львові, 90 років тому. Коли різні людські ідеології — нацизм, комунізм, шовінізм, навіть крайній націоналізм тощо — вимагали від молодої людини присяги віддати життя за ту ідеологію, кликали на смерть тих, хто спокусився на неї, праведний митрополит Андрей Шептицький зібрав українську молодь і вказав їй єдиного, кому варто віддати своє життя, посвятивши його аж до смерті, — нашому Господу Ісусові Христові. Не якійсь людській ідеології, а Божому Синові наш праведний митрополит запросив нашу молодь посвятити своє життя.
Що ж означає посвятити своє життя Христові? Що означає присягнути Йому на вірність? Щоразу, коли ви, дорогі дівчата і хлопці, шукаєте правди і справедливості в цьому світі, — ви шукаєте Ісуса Христа, хоч, можливо, самі цього вповні не усвідомлюєте. Бо ж Він сам про себе сказав: «Я — путь, істина і життя!» (Ів. 14, 6). Щоразу, коли ви, як студенти, досліджуєте висоту небесну, глибину морську, таємниці цього світу, який нині щоразу більше відкриває людська наука, — ви шукаєте і пізнаєте Ісуса Христа. Бо це Він є змістом існування кожної істоти, кожної створеної речі в цьому світі, усього створеного. Ми кажемо у «Символі віри», «що через Нього все сталося». Щоразу, коли ви бажаєте бути мудрими дівчатами і хлопцями, — ви шукаєте саме Ісуса Христа, бо Він, за словами св. Атанасія Великого, є предвічною, нествореною, Божественною Премудрістю, яка віддзеркалилася, відбилася, як печать, у цьому створеному світі. Цій Божественній Премудрості невипадково присвячений цей університетський храм Святої Софії. Щоразу, коли ви намагаєтеся бути справжніми людьми, — ви шукаєте саме Ісуса Христа, бо це Він поєднав у своїй Божественній особі не тільки повноту божества, а й повноту людської істоти — показав нам справжню людину й істину людяність у собі!
Гасло УМХ — «Тут знайдеш себе! Тут знайдеш Христа! Тут знайдеш себе у Христі!». Можливо, це найбільший виклик, який стоїть сьогодні перед вами, — лишитися людиною в нелюдських обставинах. Часто чуємо, що одне із завдань віруючої молоді — це запобігти дегуманізації (розлюдненню), — запобігти тому, щоб ми та наступні покоління, ваші діти і внуки, не перетворилися на подобу штучного інтелекту або тих комп’ютерних технологій, які сьогодні полонять нашу уяву і затягують нас у віртуальну дійсність. Тож ми потребуємо зцілення, про яке почули в сьогоднішньому Євангелії. Ми маємо побачити те, що є перед нашими очима, і маємо почути голос нашого Спасителя, який є між нами, бо часом ми дивимося, слухаємо, але не бачимо і не чуємо Його.
Посвятити своє життя Христові, скласти присягу на вірність Йому означає відкрити Його близько біля себе. Коли ми так чинимо, Господь посвячує себе нам. Він тоді сам приходить до нас. Каже св. Августин: «Ти не знаєш дороги, не знаєш істини, не знаєш, де є повнота життя? Дивися — та дорога, істина й життя сама прийшла до тебе, стукає до твого серця, кличе тебе за собою!». Ось що означає скласти присягу на вірність Христові.
Ми щоразу глибше усвідомлюємо, який великий дар залишив нам, Церкві й народові, праведний митрополит Андрей Шептицький, зворушивши українську молодь у 1933 році. Тодішній з’їзд зродив цілий молодіжний рух, який триває в нашій Церкві ось уже 90 років, який пережив і свого засновника, і тих, хто перший відгукнувся на голос Христа, що промовив устами праведного митрополита.
Як нам сьогодні не згадати з’їзд «Українська молодь — Христові», що відбувся 7 і 8 вересня 1990 року? Тоді саме молодь засвідчила, що наша Церква воскресає і переможно виходить із підпілля! Десятки тисяч молодих людей заявили про свою вірність Христові і таким чином розвалили Радянський Союз, стали ось тим камінцем, який вдарив по «колосу на глиняних ногах» — і він упав на наших очах.
Вже тоді молодь побачила, що цей рух потрібно структурувати. І тут, у Львові, була створена громадська організація «Українська молодь — Христові». Сьогодні з вдячністю згадуємо її першого голову — пана Ігоря Матушевського, а відтак довголітнього очільника цієї організації — пана Теодора Ґудзяка.
У межах цього ювілейного з’їзду відбудеться, на мою думку, історична подія. Ми хочемо надати цьому молодіжному всецерковному рухові патріарший статус. Наші владики побачили, що цей рух не просто живе — він продовжує зворушувати серця дівчат і хлопців у різних частинах нашої Церкви в Україні та всьому світі. Настав час надати йому канонічне визнання. Тож сьогодні проголошуємо, що «Українська молодь — Христові» стає патріаршим молодіжним рухом, і ми урочисто затверджуємо його новий Статут!
Ми сьогодні разом відновимо присягу на вірність Христові. Кожен молодий українець і кожна українка мають зрозуміти, що в умовах цієї тотальної війни росії проти України ця присяга означає не тільки мудрість, знання, силу, кріпость, а й перемогу, — перемогу над злом, над нашим ворогом, який хоче позбавити нас життя. Борючись і молячись за перемогу України, намагаючись зростати у справжньому патріотизмі, тобто любові до своє Батьківщини, Церкви і народу, ми насправді шукаємо воскреслого Ісуса — єдиного та остаточного переможця! Він є переможцем над гріхом і смертю, над усякою вбивчою та антилюдською ідеологією. Це силою Його перемоги ми віримо, що можемо подолати ідеологію русского міра та потугу російського окупанта, який знову хоче вкрасти в нас право на життя. Недаремно каже Христос: «Хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля Мене, той її врятує» (Лк. 9, 24).
Ми відновимо нашу посвяту Христові в обставинах, коли дуже потребуємо Його сили, яка б зробила те, що неможливе лише для людської сили. Ми нині хочемо відчути, що та Божа могутність, здатність перемагати, пульсує в тілі нашого народу і нашої Церкви. Ми закликаємо всіх дітей нашої Церкви відновлювати свої хресні обіти, коли щороку святкуємо пам’ять рівноапостольного князя Володимира, цього року — 1035 років Хрещення Русі-України. Ви це здійсните сьогодні тут, відновлюючи свою обіцянку посвяти Христові. Вітаю вас із цим святом!
Бажаю, щоб рух «Українська молодь — Христові» справді зворушував серця дівчат і хлопців у нашій Церкві в усьому світі. Звертаюся сьогодні до наших молодих українців, які ще не є членами УМХ: долучайтеся, хоч би де ви були, чи ви в Аргентині, чи в Бразилії, чи в Австралії, чи в Казахстані, чи в Канаді, чи на Запоріжжі! Дорога українська молоде, стань мудрою, непереможною, людяною, посвячуючи своє життя Христові, який сьогодні каже: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11, 28–29)! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
