Проповідь Блаженнішого Святослава у суботу тридцять третього тижня після Зіслання Святого Духа
які до Нього день і ніч голосять?…
Кажу вам: оборонить їх негайно (Лк. 18, 7–8).
Преосвященні владики Дмитре та Іване!
Високопреподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Любі брати-семінаристи!
Достойні представники всіх органів державної влади — обласної, міської, районної! Вельмишановний пане міський голово Чорткова та представники органів місцевого самоврядування!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Улюблене Богом місто Чортків!
Христос народився!
Сьогодні ми переживаємо особливий момент — це велика Божа благодать могти бути разом. Господь покликав нас усіх сюди в суботній день, бо хоче нам щось сказати і щось із нами вчинити. Зустріч із Богом завжди є подією, яка змінює людину, робить її іншою. Однак від людини залежить, чи вона дасть Господеві зробити з нею те, що справді для неї добре.
Ми щойно слухали читання Святого Євангелія, тобто чули нашого Бога, який до нас говорить. Господь Бог промовляє щоразу каже по-новому, але завжди актуально, сильно — та сама сторінка Святого Письма в різних обставинах промовляє по-іншому. І ось сьогодні Ісус Христос розповідає нам притчу про несправедливого суддю. Якщо вслухаємося у ті два слова, то зрозуміємо, що це якийсь абсурд: як несправедлива людина може бути суддею? Та якщо замислимося над стосунками беззахисного і могутнього, Бога і того, хто шукає тут, на землі, справедливості, то почуємо щось особливе і глибоке.
У Священному Писанні слово «справедливість» має два значення. У грецькій мові «δικαιοσύνη» — це праведність і справедливість водночас. Отож бути справедливим у старозавітному народі означало бути праведником у своєму житті, у своїх вчинках, віддзеркалювати Божу праведність. А всі уряди, завдання, види влади в Божому народі були нічим іншим, як іконою єдиної влади, — влади того, хто тримає у своїх руках долю всесвіту, самого Господа. Тому-то бути суддею означало бути руками і устами Божественної праведності. Коли суд поступає справедливо із бідною беззахисною людиною, яка не має ані грошей, ані можливості оплатити адвокатів, то вона каже: «Є Бог на світі!». Проте несправедливий суддя із притчі чинив цілком не відповідно до його суддівського покликання.
Пророки завжди наголошували на тому, про кого передовсім піклується Господь Бог. Він насамперед обороняє вдову, бідного, слабкого перед сильним, багатим і могутнім світу цього.
І ось Лука малює нам картину, як проявляється Божа праведність серед людської несправедливості. І ключем до всього є, якщо говорити сучасною мовою, стійкість, чи настирливість і непохитність, бідної вдови. Несправедливий суддя сам про себе говорить (ця фраза повторюється в євангельському тексті двічі): «Я ні Бога не боюся, ні людей не соромлюся», немовби хвалиться цим. Але що змушує його виконати Божий закон? Настирливість тієї вдови: вона вдень і вночі стукала й вимагала свого права! І врешті могутній неправедний суддя, який нікого не боявся, послухав жінку, яка була свідомою свого права, своєї правоти!
Господь Бог, з одного боку, показує цю наполегливість у молитві, у проханні, в обстоюванні свого права як приклад для християн, а з іншого — відкриває нам, як поводиться Бог, праведний і справедливий, зі своїми дітьми. І сьогоднішнє Євангеліє, яке закінчується такими словами: «А хіба Бог не оборонить своїх вибраних, які до Нього день і ніч голосять? … Кажу вам: оборонить їх негайно», — показує весь контраст між Божою справедливістю, праведністю і діями того безбожного судді.
Як часто в житті ми почуваємося беззахисними! Як часто усвідомлюємо свої права, але боїмося їх навіть озвучити! Як часто в сучасному світі, де цивілізована держава має будуватися на верховенстві права і перед законом повинні бути всі однакові, ми відчуваємо, що та людська справедливість ще не є іконою праведності та Божої справедливості. «Ой нема, нема правдоньки на світі…» — співають кобзарі.
У нинішньому Божому слові ми чуємо якийсь дисонанс. Каже Господь: «Я Моїх чую, знаю і сам їх захищатиму!». Він робитиме це через людину, яка погоджується бути Його знаряддям Божої дії, любові та святості в цьому світі. Бо справедливість без любові не є Божою — у руках людини вона перетворюється на холодний і сліпий інструмент помсти. Проте засобом Божої справедливості в цьому світі може бути лише людина, яка готова бути праведною на образ і подобу єдиного праведного і святого Бога, яка розуміє верховенство Божого закону над усіма іншими людськими мудруваннями. Як нам потрібно таких людей, які б були інструментами Божого захисту тих, хто є найслабший, забутий, погорджений, відкинений! Як нам потрібно в сучасному світі людини, яка б захищала найменшого, щоб Господь Бог міг через неї поширювати Царство Боже на землі. Коли тепер, під час війни, на звільнених територіях до місцевих українців, які залишилися без засобів до існування, приходять із допомогою християнські волонтери, котрі діють в ім’я Боже, то чують від тих людей одні й ті самі слова: «Вас до мене сам Бог послав».
Ця притча не має звичного завершення, підсумку. Вона закінчується питанням і закликом до нас. Можливо, кожен із нас має дописати її власним життям. Бо Христос розповів її, щоб спитати мене і тебе: а ти готовий бути тією людиною, якої зараз потребує Господь Бог, щоб захистити тих, хто волає до Нього вдень і вночі?
Ми, християни, яких Євангеліє називає Господніми обранцями, покликані в особистому, громадському і суспільному житті уприсутнювати Бога, що є між нами. Бути християнином не означає належати до верстви, наділеної ексклюзивними правами і можливостями. Христос не обіцяв своїм учням, що вони не страждатимуть, не матимуть жодних проблем, а всі могутні будуть перед ними поклонятися. Навпаки, саме християни в ранні століття християнства вважалися найменшими, останніми. Бути християнином не означає мати якісь надзвичайні сили і можливості супермена (діти добре знають із сучасних мультфільмів і кінофільмів, що супермен має суперсилу і завжди виграє).
Що означає бути християнином — цікаво пояснює нам сьогодні апостол Павло. Він каже: «Коли ми з Ним померли, то разом із Ним будемо й жити. Коли страждаємо, то з Ним будемо й царювати. Коли Його зрікаємося, то й Він зречеться нас. Коли не віруємо, Він зостається вірним, бо сам себе зректися не може» (ІІ Тим. 2, 11–13). Апостол наче підкреслює Божу вірність стосовно людини. Господь вірний нам, бо сам себе, свого слова, своєї обіцянки зректися не може.
Християни відчувають, що у будь-яких болях, стражданнях і навіть у смерті не забуті й не покинуті Богом. У найтемніші моменти нашої історії Він особисто присутній. І ця присутність усе змінює: вона робить нас стійкими, дає нам відвагу не просто усвідомлювати свої права, а домагатися їх, дає нам силу любити людину, вносити Бога в цей безбожний, несправедливий світ і змінювати його.
Подивіться, як змінилися від вчора Чортків і Тернопільщина: сьогодні впав сніг — і все темне, чорне, депресивне враз побіліло, забарвилося радісним кольором, який приходить із неба. Це видима ілюстрація того перетворення, що настає в цьому світі, коли Господь Бог знаходить людей, які готові разом із Ним вмирати і воскресати, страждати, щоб потім із Ним царювати, бути носіями Його правди, істини в цьому світі.
Спитаймо себе: як Господь Бог може нас оборонити! Бо слово «оборона» має тепер для українців особливе значення: чуючи його, ми думаємо не так про справедливе судочинство, а передовсім про збереження права на життя. Нам потрібна насамперед безпека. Ми вимагаємо справедливості перед світом. А як це має статися?
Ми дуже поважаємо наші Збройні сили України — вас, хлопці, наші захисники і військові, які сьогодні тут присутні! Через вас, що любите своїх рідних і близьких та Батьківщину, Бог негайно хоче оборонити свій народ.
Мабуть, тепер в Україні немає жодної родини, у якій би Божі діти день і ніч не взивали до Нього: «Захисти нас перед могутнім несправедливим загарбником і окупантом, який ні Бога не боїться, ні людей не соромиться». Це має статися завдяки відвазі, мужності та силі нашого українського війська. Воно захищає та обороняє найслабших, найменших — і цим відрізняється від збройних формувань інших народів. Це військо не загарбників чи окупантів. Нам не треба чужого, але ми нікому не віддамо свого права на життя і свободу, на власну державу! І ми знаємо, що ця місія — бути голосом і захистом найменших і найслабших дітей України — дана нам самим Богом. Той, хто вірить у Бога, у те, що Він нас оборонить, може сказати: ми віримо в дані нам Господом Збройні сили України, ми віримо в нашу перемогу! Ми віримо, що Божа справедливість завжди буде мати останнє, найвище слово. Христос сьогодні сам це нам каже: Бог боронить, охоронить — і то негайно.
Чортків святкує своє 500-річчя. З цієї нагоди варто пригадувати непрості моменти з його історії, у яких виявиться справедливість, що про неї чуємо в читанні Божественного Євангелія. Ми сьогодні освячуватимемо особливий знак пам’яті. Споглядаючи на нього, ми спогадуватимемо борців за волю України, пам’ятатимемо, що Бог для нас зробив, як Він нас щоразу воскрешав, коли хтось інший хотів нас убити і знищити, як нас захищав, коли могутні світу цього хотіли позбавити мешканців Чорткова і весь український народ природних громадянських прав. Цей пам’ятник Божій дії та Божому захисту увінчаний чесним і животворним хрестом нашого Господа, символом і знаком тієї перемоги, якої ми всі чекаємо і за яку молимося, та остаточної перемоги воскреслого Христа над гріхом і смертю. Той хрест є джерелом нашої надії, що історія, яку ми згадуємо, не завершилася, як і вищезгадана притча, і що ми маємо закінчити її своїм життям. У ці складні, але героїчні часи її покликані написати ми.
Після цієї Літургії ми звершимо Акт посвяти громади цього міста під покров архистратига Михаїла, ангела і воїна, начальника небесного війська. Відчуваю велику спорідненість між Києвом і Чортковом, тому що архистратиг Михаїл є покровителем нашої столиці. І він справді діє. У моменти найтяжчої облоги Києва багато людей, навіть невіруючих, казали: «Ми бачили ангелів у небі». Небесне військо під проводом архистратига Михаїла воює за нас. І хто, як не Бог, дає нам сили стояти і перемагати навіть тоді, коли прагматичний людський розум казав західним аналітикам: більше ніж три дні ніхто там не втримається. Просімо, щоб Господь Бог, наш найближчий і наймогутніший Захисник, усім своїм небесним військом під проводом архистратига Михаїла був сьогодні поруч із кожним захисником і кожною захисницею України, щоб здійснилися слова, які сьогодні чуємо у Божому слові: «Обороню їх — і то негайно». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
