Проповідь Блаженнішого Святослава у Світлий четвер у Черкасах
У Таїнстві Хрещення ми занурюємося в хрещальні води, у смерть Христову, і з Ним воскресаємо. Це момент нашого народження з води і Духа, перетворення на нових людей.
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі діти, молоде!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос воскрес!
Для мене сьогодні справді велике щастя — можливість бути тут разом із вами, знову зустрітися через деякий проміжок часу, побачити, як ви ростете, розквітаєте, а найважливіше — з вами заспівати «Христос воскрес!», розділити радість Пасхи Господньої, присутності між нами нашого воскреслого Спасителя.
Ми кажемо, що Воскресіння Христове є воскресінням нашої надії. І це не тільки гарна метафора. За цим стоїть надзвичайно глибокий зміст, який часом, будучи невидимим, стає для нас невловимим, на який ми іноді не звертаємо уваги. Начебто щоб пояснити, чому Пасха є воскресінням християнської надії, Господь посилає нам сьогодні слово свого Євангелія (Ів. 3, 1–15).
До Христа таємно вночі приходить один Його учень, який належав до високих суспільних і релігійних верств того часу. Він боявся відкрито бути разом із Учителем, щоб до нього не були застосовані санкції з боку ворожих сил тогочасного Ізраїлю. Цікаво, що це був той самий Никодим, який потім похоронить Христа, зніме Його тіло з хреста і разом із жінками-мироносицями та з благообразним Йосифом складе до гробу. Цей учень нині отримує від свого Учителя унікальний урок. Христос пояснює йому, як може людина, ставши духовною істотою, ввійти в Небесне Царство.
Каже Христос: «Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства» (Ів. 3, 3). Очевидно, тут йдеться не про якусь географічну чи матеріальну висоту, а про можливість пережити відродження, перетворення на іншу людину. Щоб увійти в Царство Небесне, треба стати новою людиною, яка могла б з духовних висот побачити Всесвіт дивитися на себе і світ Божими очима, споглядати на творіння з погляду самого Творця. Так цікаво часом побачити, як Бог на нас дивиться… Каже Христос: «Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба» (Ів. 3, 13), — тобто єдиним, хто восходить на висоти і собою возносить людство, є Він, що зійшов із небес, узяв на себе людське тіло і потім, після свого воскресіння, ще кілька днів являючись учням, повернеться в ту славу, з якої прийшов, однак повернеться не сам, а з тими, хто народиться з висоти.
Що це за народження з висоти, про яке ще не знає Никодим, тому що питає, як може людина, бувши старою, знову ввійти в лоно своєї матері і знову народитися? Це нове народження з води і Духа, про яке нині говорить Христос, є ніщо інше, як святе Таїнство Хрещення. Бо водна стихія у свідомості ізраїльтян і людей культури того часу вважалася начебто відкритим лоном матері-землі. І зануритися в ту воду означало не просто очиститися, а повернутися до першопричин, джерел власного життя, начебто заново зачерпнути початок, і відтак вийти з тієї води очищеними, оновленими.
Проте Христос надає цій події занурення цілком іншого змісту. Хрещення, яке Він хоче передати людині як народження з води і Духа, — це занурення не тільки в матеріальну воду, а в Його смерть. Каже апостол Павло: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися [занурилися], у смерть Його христилися [занурилися]… щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6, 3–4).
У Таїнстві Хрещення ми занурюємося в хрещальні води, у смерть Христову, і з Ним воскресаємо. Це момент нашого народження з води і Духа, перетворення на нових людей. Один із Отців Церкви говорив, що коли людина приймає Таїнство Хрещення, то стає більше дитиною Бога, аніж своїх земних батьків, тата і мами, тому що виходить із тих вод іншою, новою особою, народжується з висоти.
Однак після одержання того нового життя, життя воскреслого Христа, яке ми носимо в собі, перед нами постає велике завдання — не загубити, не зрадити його. Завдання християнина — жити згідно з отриманим даром і розвивати його. Отримане з води і Духа життя — це зародок вічності, насінина Небесного Царства в нашому нутрі. Тому Христос каже: «Царство Боже є між вами» (Лк. 17, 21).
Наш український народ, який вийшов із хрещальної купелі часів рівноапостольного князя Володимира, створив відповідну християнську культуру, яку розвиває як спосіб жити дарами, отриманими в Таїнстві Хрещення. Це робить нас Божим народом, синами і доньками Всевишнього. Хрещення прищеплює нас на тіло Христове. І коли Він возноситься, то несе, забирає із собою на небеса, на висоту кожного, хто є в Ньому. Святий Августин пише: «Хочеш вийти на небо? Мусиш бути в Христі, у тому єдиному, який тебе піднесе туди, до Отця, де для тебе підготована вічна слава».
Жити відповідно до отриманого дару Хрещення. Як це зробити? Як розпізнати, що людина живе відповідно до свого християнського покликання? На це питання ми маємо унікальну відповідь. Сьогодні ми святкуємо свято Перенесення мощів святого Миколая Чудотворця з Мир Ликійських до Барі. Тепер Мири Ликійські розташовані на території Туреччини, а Барі — Італії. Християнські купці після завоювання османами території Мир намагалися вивезти мощі святого Миколая, щоб уберегти їх від знищення, від профанації. Святий Миколай один із наших найбільш улюблених святих, його знають навіть діти, тому що в культурі нашого народу він є обличчям Бога-Батька, втіленням Божого милосердя. Сьогодні святий Миколай нам каже: «З того усі спізнають, що ви учні Христові, коли любов взаємну будете мати» (пор. Ів. 13, 34–35). «Бог є любов, — каже Іван Богослов, — і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі…» (І Ів. 4, 16).
У цей Пасхальний час складаю сердечну подяку отцеві-парохові, вам, дорогі сестри, і всім нашим черкаським парафіянам за надзвичайну любов і вияв милосердя до тих, хто страждає. Черкаси тепер стали своєрідним відкритим лоном Церкви-матері, яка не тільки народжує нових дітей у Христі в Таїнстві Хрещення, а й приймає, пригортає тих, хто зранений цією страшною, святотатською війною.
Недавно ваш парох привіз мені списки пропалих безвісти осіб. Бачу, що ці імена лежать написані тут, на святому престолі. Я вручив їх Святішому Отцю Франциску. Ми зробимо все можливе, щоб знайти цих людей і щоб повернути тих, хто карається в російському полоні. Тому саме на Пасху ми проголосили цей клич обміну «всіх на всіх». Ми знаємо, що є близько 8 000 наших військових у російському полоні та близько 1 600 цивільних людей, яких щодня незаконно утримують і нещадно катують. Ми молимося за звільнення десятьох поневолених священнослужителів Українських Церков, серед яких наші отці редемптористи з Бердянська — Іван Левицький та о. Богдан Гелета.
Цими святковими днями ми особливо молимося, щоб відбувся обмін «всіх на всіх» хоча б трьох категорій осіб: жінок, медичних працівників і священнослужителів. Ця Літургія, яку ми зараз звершуватимемо, буде молитвою саме в цьому намірі.
Хай Господь Бог благословить усіх вас. Хай біда, зло, зокрема смертоносні види зброї, якими росія майже щоночі обстрілює нашу Батьківщину, обминають наші славні Черкаси, квітуче місто над Дніпром. Бажаю вам віри в перемогу, бо все те, що ми чуємо, та реальність вічного життя, яке ми носимо в собі як зародок майбутнього, є основою нашої надії.
Людина часто дає порожні обіцянки. Але те, що обіцяє Бог, завжди є непорушним і безсумнівним. Християнська надія на воскресіння і вічне життя є більш певною, ніж те, що після ночі настає ранок. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
