Проповідь Блаженнішого Святослава у Світлий вівторок і в день святкування 10-річчя Одеського екзархату
Ми просимо: Господи, там, де ми не можемо прийти, але Ти сьогодні є, зверши Таїнство Євхаристії так, як Ти його нам передав, прийшовши в тільки Тобі знаний спосіб. Хоча б у тому духовному причасті дай їм пізнати Тебе, Воскреслого, присутнього навіть серед їхнього смутку.
Чи не палало наше серце в нас у грудях,
коли Він промовляв до нас у дорозі
та вияснював нам Писання? (Лк. 24, 32).
Високопреосвященний владико Вісвальдасе, Апостольський нунцію в Україні!
Преосвященний владико Михайле, наш Одеський екзарху!
Преосвященні владики, яких так багато прибуло на це торжество!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос воскрес!
Насамперед дозвольте всіх вас привітати з цим найбільшим християнським святом, яке ми називаємо празником усіх празників і яке породило всі інші християнські свята. Воно є торжеством усіх торжеств, бо Пасха є матір’ю радості, яку людина може переживати у своєму житті. Це свято є для нас життєдайним, тому що підживлює нас, підносить наш дух, показує нам якусь перспективу, життєву радість на майбутнє.
Вітаючи один одного, ми кажемо сьогодні: «Христос воскрес!». Ці слова мають не земне, а небесне походження. Їх сказав ангел до жінок-мироносиць. Ними жінки привітали апостолів, передаючи їм вістку. А відповідаємо на них: «Воістину воскрес!».
Що означає сказати «Воістину воскрес!»? Цими словами свідок свідчив у суді, що особисто бачив якусь подію. Тому сказати «Воістину Христос воскрес!» може лише той, хто бачив Воскреслого. Спитаймо себе: де сьогодні ми можемо Його зустріти, побачити, щоб відповісти зі Всесвітом, що Він воістину воскрес? І ось на це дуже важливе, глибоке питання відповідає нам сьогоднішнє Боже слово.
Нині Лука оповідає нам про подорож. Двоє учнів ідуть з Єрусалиму до Емаусу (Лк. 24, 13–25). Ідуть пригнічені, сумні. Говорять про свої марні сподівання. Вони втратили Учителя, який був для них джерелом їхньої надії. Занурені у своє горе, вони не бачать нічого. А той, за ким вони горюють, іде поруч із ними.
Коли ми занурюємося у свої болі, страждання, то теж нікого довкола не помічаємо. Слово «не бачили» тричі повторюється в сьогоднішньому Євангелії. На початку Боже слово оповідає, що Петро побіг до гробу, побачив тільки похоронні пов’язки, але Його він не бачив. Відтак, відповідаючи на запитання Ісуса Христа, подорожні учні говорять про жінок-мироносиць, що вони були прийшли до гробу і ангел їм сказав, що Він воскрес, але вони Його не бачили. Далі до гробниці пішли ті учні, яким розповіли жінки, але й вони Його не бачили.
Христос запитує учнів, про що вони розмовляють. Він начебто занурюється в їхню біду, так само як занурився в пасхальному таїнстві в людські страждання і смерть. Господь крокує разом із ними, щоб не просто показати їм себе, а й щоб воскресити їхню надію. Він до них промовляє, пояснює їм Священне Писання, починаючи від Мойсея, пророків та інших книг, які говорили про стражденного Месію. Потім учні скажуть: а чи не горіло наше серце, коли Він до нас промовляв? Христове слово має унікальний ефект. Воно начебто розігріває людське серце, робить його теплим. Слово Боже топить камінь, перетворює Його на живе, справжнє, чутливе серце. На завершення цієї подорожі учні запрошують дивного подорожнього залишитися з ними.
Коли ж учні Його впізнали? Мабуть, вони з Ним були довго. Бо йти доти, доки сонце почало заходити, означає відбути певний час на слуханні Божого слова. Вони впізнають свого Учителя лише в момент ламання хліба, тому що побачили те саме, що на Тайній вечері, перед Його страстями і хресною смертю.
Христос узяв хліб, розламав і подав їм. Вони зрозуміли, що Тайна вечеря була не останньою, а першою Євхаристійною вечерею. Євхаристія — Таїнство Тіла і Крові нашого Господа — сьогодні є тим моментом, коли можна впізнати, побачити воскреслого Христа, який подорожує із своїми учнями; коли Він приходить до нас, щоб розламати нам хліб і подати його нам так, як своїм учням на Тайній вечері.
Хоча учні Його впізнали, проте не могли вхопити, знову втягнути у свою дочасність. Він зник з їхніх очей. Та вони вертаються назад, змінюють напрямок свого руху, відновлюють свою віру й надію. Сьогоднішня розповідь закінчується тим, що вони прийшли до учнів у Єрусалимі і кажуть, що стали свідками Христового воскресіння, зустрівши Його в Таїнстві Пресвятої Євхаристії. Христос воістину воскрес!
Слухаючи це Боже слово, яким Христос до нас промовляє, яким розігріває наше серце, ми нині бачимо, що це історія про нас. Скільки з нас тепер пустилося в дорогу, щоб прибути сюди, до цього міста Южне, для зустрічі з воскреслим Христом. Я не питаю вас, чи ви бачили Господа, який подорожував з вами, про що ви говорили з Ним у дорозі. Мабуть, кожен із нас ділився сучасною українською бідою. Ми тяжко переживаємо цю трагедію війни, співстраждаючи з тими, хто нині найбільше потерпає. Тут, на Півдні України, зокрема в багатостраждальній Одесі, це особливо відчутно. Тридцяте квітня під час Страсного тижня в Одесі було оголошене днем жалоби.
Природно, що ми звертаємо увагу на те, що нам болить. А як цікаво: Христос теж у своєму воскресінні занурюється разом із нами в глибини сьогодення, у якому ми не бачимо надії на майбутнє, знову бере на себе наші болі, страждання і говорить до нас. Бо щоразу, коли ми читаємо Боже слово або слухаємо його у храмі, це сам Христос до нас говорить. Не читець, який виголошує якісь фрази, а Господь дихає на нас своїм словом і розігріває наше серце.
Одеська мудрість каже, що коли надворі дуже холодно, то люди стають теплішими одне до одного. Розігріте Божим словом серце стає здатним побачити Воскреслого. Він зараз до нас прийде, щоб розламати нам хліб. Це Він скаже устами священнослужителів: «Прийміть, їжте — це Моє Тіло. Прийміть, пийте з неї всі — це Кров Моя». А ми маємо усвідомити, що причащаємося Тіла і Крові не мертвого, а живого, воскреслого Христа! І Тайна Євхаристії сьогодні є місцем зустрічі з живим Христом, простором життя, яке дає нам можливість вийти звідси і сказати кожному, кого ви зустрінете: Він живий! Не тільки жінки Його бачили, не тільки Петрові Він явився, не лише учні, які йшли колись давно до Емаусу, Його впізнали на ламанні хліба. Ми теж бачимо Його на ламанні хліба. Христос воістину воскрес!
Ми нині переживаємо присутність між нами воскреслого Христа з особливої нагоди. Сюди приїхали владики нашої Київській митрополії разом з Апостольським нунцієм, щоб подякувати Господу Богу за Його дари.
Десять років тому сталося дві події, які назавжди змінили історію нашої Церкви на Півдні України. Перша подія — реорганізація нашої церковної структури. Одесько-Кримський екзархат був поділений на Одеський і Кримський. Постала начебто нова, відроджена клітина Церкви, яка є тілом воскреслого Христа, за словами апостола Павла. І ми складаємо подяку Господеві, що в таких драматичних обставинах — початку війни — це тіло почало пульсувати. Як багато Бог зіслав дарів і благословень на свій люд завдяки життю і діяльності цієї родини Одеського екзархату!
Друга подія (я був її учасником і не забуду її ніколи) — це архиєрейська хіротонія владики Михайла, першого екзарха реорганізованого Одеського екзархату. Пригадую, що ми старалися спланувати всі заходи так, щоб він, як новий архиєрей, міг очолити богослужіння на Пасху. Якщо я не помиляюся, ми вводили владику Михайла на престол цього екзархату напередодні Квітної неділі. Це було в катедральному соборі Римо-Католицької Церкви в Одесі. Бо тоді ми не мали місця, де б могли зібрати численну громаду. Це були непевні часи, повні тривоги… Але тоді один з гостей, великий приятель наших отців, лютеранський пастор, сказав: «Ми тоже імєєм что сказать!». Для мене ці слова означали, що ми, християни України, разом маємо промовити, проголосити те живе Боже слово, яке повинно розігріти, розтопити закам’яніле серце кожної людини нашого часу та привести її до Євхаристійної трапези — до живого, воскреслого Христа. Це — наша місія.
Я думаю, що ми бачили і ви бачите, отці, що Євхаристія виявляє природу Церкви як Христового тіла і водночас її будує. Бо той священник, який щодня звершує це Таїнство, творить Церкву як живу спільноту тих, що можуть засвідчити: Христос воістину воскрес! Душпастир створює простір зустрічі з живим Богом, народжує спільноту. Якщо існує Церква як спільнота, тоді постане Церква як видимий Божий храм. І ми бачимо, що почали рости храми, бо ми зростали як члени Церкви Христової на цих землях. Тож складаємо подяку Господу Богу за ці таїнственні події, за все, що Він учинив через спільноту нашого Одеського екзархату. Спогадуючи ці дивні Божі діла, можемо ствердити сьогодні: Христос воістину воскрес!
Маємо сьогодні згадати в молитвах окуповані території України, адже Одеський екзархат сьогодні розрізаний лінією фронту. Молимося за Берислав, Зміївку, міста і села — мученики над Дніпром. Молимося також за Олександріївку Скадовського району, де недавно було вчинене святотатство. Молимося за людей на іншому боці лінії фронту, які занурені в біль втрати своєї Церкви.
Ми переконані, що дорогами життя нашого Одеського екзархату, незалежно від того, на якому боці лінії фронту перебувають наші люди, сам воскреслий Христос подорожує з ними. Де людина спрагла Божого слова, Він проходить навіть крізь колючий дріт, крізь мінні поля, крізь закриті двері в’язниць і концтаборів, щоб повернути їй надію.
Ми просимо: Господи, там, де ми не можемо прийти, але Ти сьогодні є, зверши Таїнство Євхаристії так, як Ти його нам передав, прийшовши в тільки Тобі знаний спосіб. Хоча б у тому духовному причасті дай їм пізнати Тебе, Воскреслого, присутнього навіть серед їхнього смутку.
Бажаю вам усім насамперед віри у Воскреслого, бо це є те, що робить нас християнами. Каже апостол Павло: «Коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (I Кор. 15, 14). Якщо ви вірите у Христове воскресіння — для вас немає нічого неможливого. Дякую всім, хто справді служить, віддаючи себе воскреслому Господеві, хто є свідками і проповідниками Божого слова: вам, отці, преподобні сестри та активні миряни. Адже бути греко-католиком в Одеському екзархаті означає йти проти течії. Проте це є свідченням того, що ми бачили Його воскреслим на ламанні хліба. І ви разом, як спільнота, як жива парафія, як місце зустрічі з живим Христом, можете сьогодні голосно сказати до українського суспільства та всього світу: Христос воістину воскрес!
† СВЯТОСЛАВ
