Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Богоявлення Господнього
Це Син Мій улюблений, якого Я вподобав (Мт. 3, 17).
Преосвященні владики!
Преподобні та всечесні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Дорогі брати-семінаристи!
Любі діти нашої Церкви в Україні й далеко за її межами, які зараз моляться разом із нами!
Наші улюблені київські парафіяни!
Наші діти, наша молоде!
Христос хрещається!
Сьогодні ми святкуємо велике свято, яке важко окреслити одним словом. Воно має дві літургійні назви. Перша назва — Богоявлення Господнє, друга — Просвічення. Це свято особливого світла, досвіду, які Господь Бог, об’являючись, відкриває нині людині.
Боже слово веде нас сьогодні до Йордану. І ми стаємо начебто свідками, учасниками дуже дивної події: Син Божий, Господь наш Ісус Христос знімає із себе одяг і нагим заходить у воду, просячи хрещення, як до цього робили всі грішники. Іван лякається, розуміючи, що Він не потребує хрещення, тому що не має гріха. (Хрещення, яке уділяв Іван, виявляло, «оголювало» гріхи того, хто каявся.) Христос каже йому: «Лиши це тепер, бо так нам личить здійснити всяку правду». Про яку правду говорить Господь? Вона відкривається перед очима Івана, коли він бачить, як Христос, виходячи з води, розкриває небеса. Дух Божий у вигляді голуба низходить на Сина Чоловічого, Сина Божого, а голос із неба каже: «Це є Син Мій улюблений, у якому Моє вподобання» (Мт. 3, 17).
Що сталося в момент цього хрещення? У чому полягає ця правда, істина, яку з трепетом приймає сьогодні Іван, а через нього всі ми? Над Йорданом Ісус Христос об’являє нам Боже батьківство, Бога Отця як того, хто перед віками породжує свого єдинородного Сина. Сам голос Отця з неба засвідчує, що той, хто хрестився, є Його Сином. А Дух Святий, який від Отця походить і в Сині спочиває, засвідчує правдивість цього слова.
Це Боже синівство і вітцівство, яке сьогодні об’являється над Йорданом, є змістом цього Богоявлення. Люди різних культур і народів вірять у Бога, шукають Його, але християни вірять в Отця, який породжує Сина і дихає Духом Святим. І знати Бога, отримати просвічення як пізнання цієї Істини означає увійти, зануритися з головою в життя Пресвятої Тройці, у стосунки, які існують між Отцем, Сином і Святим Духом. Навіть більше, усьогоднішньому святі відбулося Божественне усиновлення людини. Над Йорданом не лише явилося Ісусове, Божественне, синівство, а й ми, люди, занурилися в Нього і відбулося наше усиновлення. Хрещення означає занурення. Христос занурюється у Йорданські води, щоб занурити людину у своє синівство. У цій події ми стали Божими синами і доньками. І це не лише гарна метафора, а істина, яку звершує сьогодні Христос і свідком якої стає Іван Хреститель. Це та правда про явлення Бога, про просвічення, яке сьогодні сяє над Йорданом. «Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися» (Гал. 3, 26–27), — каже нам апостол Павло.
Символ води розкриває нам нині зміст занурення не так у якусь стихію створеного світу, як у Христа та Його Божественне синівство. У Христа охреститися означає в Нього зануритися, стати синами і доньками Божими за благодаттю, як Він є Сином Божим відвічно за своєю Божественною природою.
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися.
Це велика правда не тільки про Бога Отця, про Божого Сина і Духа Святого, а й про кожного з нас, про нашу гідність і наше високе покликання. Апостол Павло потім навчатиме: той, хто став Божим сином, одержав спадок, бо те синівство означає якийсь дар. А спадком, причасниками якого ми стали сьогодні, є повнота благодаті Святого Духа, який освячує і ширяє над водною стихією. Ми побачимо в чині Великого йорданського водосвяття, як Дух Святий сходитиме на води через різні символи і знаки, через які Він проявлявся у Старому Заповіті: через подих священнослужителя, через вогонь трисвічника, через занурення у воду цього трисвічника, рукú, яка благословляє, та чесного і животворного хреста Господнього. Усе це відбувається, щоб ми могли пірнути в Божественну дійсність, віднайти власну гідність як синів і дочок самого Бога.
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися.
Усвідомлення та досвід власного Божественного усиновлення докорінно змінює людину та її ставлення до Бога, до себе самої та всього оточення. Історія християнських містиків розповідає нам одну подію. Свята Маргарита з Кортони отримала унікальний досвід свого Божого усиновлення. Вона пізніше розповідала: «Я донька Бога, бо Він сам мені це сказав». Ті євангельські слова: «Це Син Мій улюблений, якого Я вподобав», що їх ми чуємо сьогодні, Господь Бог каже кожному з нас, хто хрещений в ім’я Отця, і Сина і Святого Духа, хто занурився в синівство Його Сина.
Ми святкуємо велике свято найглибшого одкровення Бога про себе, яке Він дарує людині, свято пізнання нашого усиновлення, нашої гідності як Божих синів і дочок. Ми святкуємо цю нашу християнську тотожність під час війни, яка є моментом найбільшого приниження людини, заперечення її права на життя та існування.
Та цього дня Христос відкриває нам найвищу мету, задля якої варто і можливо перемагати в цій війні, — в ім’я Божого синівства. Ми усвідомлюємо, що ворог не має права забрати в нас нашої людської гідності, тому кожна людина створена на образ і подобу Бога. І ми можемо сказати: ніхто не позбавить нас Божественного усиновлення! Тому також учора на Повечір’ї ми співали: «З нами Бог!».
Споглядаючи на ці дивні таїнства, ми переймаємося, можливо, трепетом Івана. Пізнаємо Отця як люблячого Батька, який похиляється не тільки над Христом, своїм єдинородним Сином у Йордані, а й над кожним із нас. Пізнаємо Отця, який нас ніколи не кине напризволяще. Пророк Ісая передає нам Божі слова про цю ласкавість і турботу Небесного Батька стосовно своїх дітей. «Так говорить Господь: „Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях…“» (Іс. 49, 8. 15–17).
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися.
Відкриймо в цьому святі наше Божественне усиновлення, просвітімося істиною про те, що ім’я кожного з нас записане на Божих долонях. Серед воєнного лихоліття почуймо слова Бога Отця: «Я тебе не покину»!
Господи, сьогодні Ти, що входиш у йорданські хвилі — дай нам силу зануритися у Твою переможну силу! Нехай ця йорданська свячена вода, якою причащаємося, окроплюємося, буде тією хвилею, яка очистить нас самих, наші домівки, нашу Україну від будь-якого зла. Бо сьогодні нам, що воюємо, захищаємо гідність людини, личить звершити навіть у цих трагічних обставинах оцю євангельську правду: «Ти син Мій улюблений, ти доня Моя улюблена, яких Я вподобав!» (пор. Мт. 3, 17).
† СВЯТОСЛАВ
