Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Обрізання і Найменування ГНІХ у храмі Василія Великого в Києві
Я, Я — Господь: нема Спасителя, крім Мене! (Іс. 43, 11).
Високопреподобні отці протоігумени та ігумени!
Преподобні сестри — настоятельки наших спільнот і згромаджень!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні насельники цієї василіанської обителі в Києві, на славній Львівській площі!
Дорогі парафіяни цього храму, яких так багато зібралося,
щоб святкувати престольний празник!
Дорогі брати і сестри, які єднаються з нами в молитві в різних куточках України та світу!
Дорогі діти! Дорога молоде!
Христос народився!
Сьогодні ми святкуємо одразу три події. Церква згадує Обрізання і Найменування Господа нашого Ісуса Христа у восьмий день після Різдва та вшановує пам’ять великого отця і вчителя Церкви святого Василія Великого в день його відходу до вічності. Крім того, нині ми починаємо новий календарний рік.
Слухаючи Боже слово про минулі Божі діла, ми намагаємося зрозуміти, що Господь чинитиме з нами тепер. Ще важливіше, що ж буде далі, яким буде наше майбутнє. Сьогодні зустрічається минуле, сьогодення і майбутнє.
Божий голос, який до нас лунає, надзвичайно глибокий і промовистий. Прислухаймося до нього. Що Господь бажає сказати нам цієї миті?
Спогадуючи восьмий день після Різдва Христового, ми бачимо, що народження дитини — це подія не тільки для певної сім’ї, а й для всього народу. Адже найбільшим скарбом народу є люди, які до нього належать.
Згідно із стародавнім звичаєм, дитину після народження потрібно було показати людям. У єврейській традиції, відповідно до приписів закону Мойсея, таким моментом, коли вся громада не лише приходила подивитися на свого нового члена, а приймала його як одного зі своїх, був восьмий день після появи дитяти на світ. Того самого дня хлопчиків обрізали, тобто вони отримували на тілі ознаку належності до Божого народу. Йдеться про народ, якого Господь вибрав собі з-посеред інших народів світу і дав йому окреме завдання бути Його свідком.
Нині Христос здійснив на собі припис цього закону, надаючи йому нового значення, наповнюючи його іншим змістом. Син Божий отримує ім’я Ісус, що означає «Господь спасає». Цікаво, що той Бог, який об’явив себе Мойсеєві як «Той, хто є», у своєму воплоченні об’являє себе в новому імені: «Я, Я — Господь: нема Спасителя, крім Мене!» (Іс. 43, 11). Сьогодні Він приймає ім’я Спасителя людини, до якої приходить, народу, у якому народився. Господь Бог є не десь там, далеко, а тут, зі своїм народом!
Ба більше, в імені «Ісус» міститься проголошення конкретної Божої дії. Господь — той, хто не просто є, а хто спасає, рятує, визволяє свій народ. Ім’я кожної людини означало певну життєву місію, яку та людина отримувала. Коли Син Божий став Сином Людським, сини і дочки людські отримали можливість стати синами і доньками живого Бога, одержали запевнення, що Господь Бог рятує, спасає, як вчора, так сьогодні і завтра, бо Він один і той самий навіки. Христос, Син Божий, приходить, народжується у людському тілі для того, щоб бути спасінням для кожного, хто вірує. Великі діла Божі Господь творить у серці того, хто вірує!
А що сьогодні нам хоче сказати святий Василій Великий? Ми називаємо той день, коли людина відходить у вічність, не смертю (хто вірує в Бога, не вмирає, а переходить від одного життя в інше), а народженням до неба. Тому святкуємо в житті святих саме цей день. Святий Василій Великий промовляє до нас: те, що Христос хоче народитися в житті кожної людини не є метафорою. Коли в кожному з нас відбулося Різдво Христове? Цим моментом народження Спасителя в людині є Таїнство Хрещення. Тому старозавітне обрізання було лише прообразом обрізання нерукотворного, яке людина отримує в Таїнстві Хрещення через особу Ісуса Христа.
Про це нам каже нині апостол Павло в Посланні до колосян. «У Ньому [восьмиденному Дитятку] бо враз з людською природою живе вся повнота Божества, і ви причасні в тій Його повноті… У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло, — обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрищенні, з Ним ви разом також воскресли, вірою в силу Бога» (2, 9–12). Ми стаємо членами одного тіла Христового, яким є Церква, у моментом нашого Хрещення. Тому каже нам Лев Великий, що «народження Христа покладає початок народження християнського народу; народження Глави (Ісуса) є воднораз воднораз народженням усього Його Тіла (Церкви)» (Serm, 6. In Nativitati Domini, 2–3, 5).
Святий Василій Великий нам сьогодні також говорить: Христос у Таїнстві Хрещення обрізав тебе обрізанням нерукотворним і зробив тебе причасником (причасницею) своєї повноти. Його ім’я закарбоване у твоєму серці. Нині до тебе приходить особистий Спаситель!
Василій Великий у своєму житті об’являв цю дію Божу. Показував, що Господь не просто щось говорить, а й здійснює це. Слово Боже завжди стає подією. Тому цей святий був таким великим, як ми тепер його називаємо. Він був великим реформатором монашого життя, великим учителем Церкви, який міг людськими словами передати нам вчення Церкви про Пресвяту Тройцю, великим реформатором соціального служіння Вселенської Церкви у IV столітті. Тому цього дня ми святкуємо свято монашества, зокрема спільнотної форми життя богопосвячених осіб. Василій Великий каже: «Бог діє». Господь діяв у його житті — діятиме і в нашому житті та в історії людства, в історії України і сьогодні.
Що означає це Боже слово сьогодні для нас, які вступаємо в Новий 2025 рік? Як відомо, цей рік особливий в історії Вселенської Церкви. Він проголошений Роком надії, — християнської надії, яка не засоромить і зміст якої ми вже маємо в собі як плід Таїнства Хрещення. Ми надіємося не на щось ефемерне, а на повноту того, чим вже обдаровані. Як тато і мама вже бачать свою дитинку і сподіваються на розквіт її життя в майбутньому, так само в Таїнстві Хрещення ми отримуємо зародок вічного життя в нашому серці і надіємося, що воно об’явиться у всій своїй повноті.
Ми, християни, розпочинаємо рік з надією. Прислухаймося, що каже нам на Новий рік святий Іван Золотустий. Він зауважує, що люди часто дивляться в майбутнє зі страхом, думають: що той новий день, рік мені принесе? Святий стверджує, що немає нового дня чи нового року, який був би добрим чи злим сам у собі, від своєї природи. Не новий рік нам щось має принести, це ми покликані щось внести в нього! Добрим той час роблять добрі або злі людські діла. Людина може зробити новий рік добрим, благословенним лише тоді, коли дозволить Богові через неї чинити добрі діла, які стануть благословенням для народу. Ми — будівники нашого майбутнього, яке починається вже тепер. Як ми проживатимемо свій день, таким і буде весь рік. Недаремно кажуть: як зустрінеш рік, так його і проведеш. Іван Золотустий зауважує: якщо почнеш новий рік зі своїх пристрастей, то, як раб цих пристрастей, наповниш рік злом (пор. Слово на Новий рік).
Тож почнімо цей новий рік у повноті Божого благословення! Дякую вам, що ви всі сьогодні є у храмі, приймете Тіло і Кров нашого Спасителя в Таїнстві Євхаристії, станете причасниками тієї повноти Божества, яка тілесно спочиває нині в тілі Його святої Церкви.
Ми так хочемо, щоб цей рік став для нас переможним! … Проте пам’ятаймо, що перемога здобувається кожного дня передусім подоланням власних гріхів. Можна багато говорити про немочі, погані вчинки інших людей, навіть інших народів, але чинімо самі добро вже сьогодні! Свого часу світлої пам’яті слуга Божий Любомир сказав так: «Якщо ви чините добро, ви вже є дуже сильні». Одягнімося в повноту сили добра і разом зробімо прийдешній рік благодатним, сильним, переможним і мирним — таким, про який усі молимося.
Святий Василію Великий, ти сьогодні стоїш перед Божим престолом — молися за твою Церкву, за твій народ! Молися за мир і перемогу багатостраждальної України! З Новим роком усіх вас!
Христос народився!
† СВЯТОСЛАВ