Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Пресвятої Євхаристії
… Не тільки хлібом живе людина,
але всім, що виходить з уст Господніх (Втор. 8, 3).
Дорогі в Христі!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми святкуємо особливе свято в нашому літургійному році — Урочисте поклоніння пречистим Таїнствам Тіла і Крові нашого Спасителя.
Цього дня Церква звертає нашу увагу на найбільший дар П’ятдесятниці, який Дух Святий щодня подає Божому народові. Це дар семи Святих Таїнств Христової Церкви, серед яких особливе місце посідає Таїнство Тіла і Крові нашого Спасителя — Пресвята Євхаристія.
Джерелом таїнственного життя Христової Церкви є Дух Святий, який саме у Святих Таїнствах пульсує тим життям, що тут, на землі, починається, але ніколи не закінчується, бо є вічним, Божим. Уперше ми чуємо про Бога, який є джерелом життя для своїх людей, коли Він заключає Старий Завіт із Божим народом серед пустелі в контексті його визволення з єгипетської неволі. Якраз тоді Він каже своєму народові: «… Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (пор. Втор. 6, 4–5). У ті перші миті, коли Божий люд пізнає Господа як того, кого найбільше треба прагнути, Він каже: «Ти, мій народе, живий усім тим, яке виходить з Моїх вуст» (пор. Втор. 8, 3). Можливо, у тому контексті ці слова були краще зрозумілі людині, яка жила не з праці власних рук, не завдяки тому, що дала земля (це була смертоносна пустеля), а споживаючи манну — хліб небесний. Тоді людина усвідомлювала, що живе не єдиним хлібом, а словом, яким Бог до неї промовляє і її оживляє.
У книзі Второзаконня читаємо, що коли ізраїльтяни переживали інший момент своєї історії, перебуваючи вже на обітованій землі, коли земля, яка текла молоком і медом, їм добре родила і вони отримували її плоди, Бог начебто пригадує через повторення закону слова, що не тим живе людина, що їй дає земля, а тим, що виходить із вуст Божих. Саме те Боже слово, яке «ти зараз слухаєш, Ізраїлю, є тим, що ти чуєш і що тобі дає життя».
Можна сказати, що ті сторінки Святого Писання передають певну напругу між Божим словом і хлібом, якого щодня потребує людина для свого життя. Це були наче два полюси щоденного досвіду Ізраїлю. Виникало навіть своєрідне протиставлення хліба, який дає земля і який людина мусила собі заробити, і Божого слова, яке було справжньою поживою, справжнім джерелом її життя, що подається з небес. Однак ця напруга між хлібом і Божим словом зникає, точніше розв’язується, в таїнстві воплочення Божого Сина. Слово стало тілом. Слово, яким єдиним живе людина, стало хлібом. Сам Христос каже: «Я — хліб життя. Я — хліб живий, що з неба зійшов» (Ів. 6, 48.51). Отож Він не тільки узяв на себе людську природу, а й став істинною, справжньою поживою: «Тіло Моє — їжа правдива, і кров Моя — правдивий напій» (Ів. 6, 55).
Для нашого духовного життя вкрай важливо зрозуміти, що ми не здатні до боротьби зі своїми гріхами, немочами, вадами, не здатні до будь-якої аскетичної практики, не здатні перемагати зло, якщо не є причасниками істинної поживи — Тіла і Крові нашого Спасителя. Тому ми кажемо, що Таїнство Євхаристії є джерелом і вершиною нашого духовного життя.
Таїнство Євхаристії є джерелом християнського життя. Те, що ми чуємо в Євангелії, що проголошує Боже слово, яке проповідується нині в Церкві всім народам, стає нашою поживою в Таїнстві Євхаристії. Ми споживаємо те Слово, яке чуємо у проголошенні Божественного Євангелія. Коли ми чуємо про силу з висоти, яка зодягнула апостолів у день П’ятдесятниці і якою є Дух Святий, про ті великі діла Божі, які Він чинив для свого народу, — усе це стає для нас дійсністю, що нам подається. Євангеліє — це не якась мертва буква чи історія далекого минулого. Силою і діянням Святого Духа ми Його причащаємося сьогодні, стаємо особистими учасниками подій, які описані у Священному Писанні, і отримуємо ту саму їхню силу у Святому Причасті.
Отці Церкви говорили, що ми для того хрестимося і миропомазуємося, щоб могти причащатися. Таїнства втаємничення (Хрещення і Миропомазання) ведуть до Божественної трапези, Причастя Тіла і Крові нашого Спасителя. Євхаристія завершує втаємничення нового члена Церкви в таїнственне вживлення його в Містичне тіло Ісуса Христа. Тому те урочисте Святе Причастя, яке по-особливому переживають наші діти в контексті першої Сповіді, начебто показує, що Таїнство Євхаристії справді є кульмінацією, вершиною семи Святих Таїнств Христової Церкви. Ба більше, воно є вершиною всього нашого християнського життя.
Ми творимо Церкву, коли причащаємося Тіла і Крові нашого Спасителя. У Літургії ми просимо Духа Святого, щоб Він зійшов на нас і на ті дари, які предложені на престолі, і їх перетворив. Тож насамперед ми просимо, щоб Дух Святий перетворив нас на Тіло Христове, а відтак хліб і вино — на Його Тіло і Кров. А коли причащаємося Тіла і Крові нашого Спасителя у Святих Тайнах, вони будують Церкву і ми зростаємо як Його таїнственне Тіло, спільнота Його учнів.
У найтяжчі періоди історії Христової Церкви, у моменти найбільшого особистого випробування християнина, що їх церковні містики часом описують як темряву чи пустелю, Таїнство Євхаристії є Таїнством присутності Бога між нами, за яким ми шукаємо, коли нам тяжко, і за яким волаємо: «Боже, де ти?», коли на наші голови щоночі падають російські ракети чи дрони. Христос сьогодні присутній між нами у Тайні свого Тіла і своєї Крові.
Ми чуємо про це у свідченні блаженного священномученика Омеляна Ковча, який служив Євхаристію в концентраційному нацистському таборі, у пеклі на землі: «Тут я бачу Бога. Це єдине місце, поза раєм, де я хочу бути… Коли я звершую Євхаристію, всі вони — поляки, литовці, росіяни, євреї, українці, — вони всі разом моляться. І тут я бачу Бога, який є один і той самий для всіх». Як перегукуються ці палкі слова пароха Майданека із вогняними словами Бога, сказаними до Мойсея в пустелі: «… Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор. 6, 4–5)!
Через служіння Божественної Літургії той самий Спаситель стає сьогодні правдивою поживою, істинним життям для наших солдатів на фронті, яких причащають наші капелани; для поранених у лікарнях, які шукають повноти зцілення та істинного життя. І так важливо нам сьогодні, нашій Церкві, зрозуміти, що в обставинах війни ми не тільки повинні подати нашому народові продуктові набори, земний хліб: ми вповні звершимо нашу місію тоді, коли нагодуємо зранений народ хлібом небесним — Тілом і Кров’ю нашого Спасителя.
Мільйони українців у ближчі місяці шукатимуть за поживою. Різні аналітики кажуть, що харчова безпека буде одним із найважливіших елементів виживання українського народу. Проте ми сьогодні чуємо, що в таких драматичних обставинах Христос сам хоче стати поживою для українського народу, який страждає від війни. Можливо, Він просить усіх своїх учнів: «Нагодуйте голодних Мною, бо Я — Хліб живий, що зійшов із неба. Хто їстиме цей Хліб, житиме повіки. І хліб, що Я дам, — то Моє Тіло за життя світу».
Як поклонятися, як найкраще здійснити те поклоніння Тілу та Крові Спасителя в цей святковий день? Східні християни мають власний спосіб поклоніння Таїнству Євхаристії. Ми не виставляємо його напоказ, мовляв, прийдіть і подивіться на Тіло Христове, а кажемо: «Зі страхом Божим і вірою приступіть, причастіться». Це — найкращий спосіб поклонитися у це свято Тілу та Крові нашого Спасителя. А найкращий спосіб відсвяткувати це Таїнство — нагодувати небесним хлібом спраглий і голодний український народ. Бо каже Христос: «Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6, 54). Просімо, щоби сьогодні цього небесного хліба в Україні не забракло нікому. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
