Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию
Ми сьогодні бачимо, що людина у предвічному Божому задумі створена не для смерті, а для життя. Щоразу, коли ми зіштовхуємося із жахливою таємницею смерті людини, наша природа противиться цьому факту. Проте відхід на небо Пречистої Діви Марії ми спогадуємо не як сумну подію, через яку плачемо, а як одне з найбільших християнських свят, у якому радіємо. Адже сьогодні Вона нам вказує на те вічне Господнє покликання, яке стосується кожного з нас.
В молитвах невсипущу Богородицю
і в заступництвах незамінне уповання,
гріб і умертвіння не втримали (Кондак свята).
Преосвященні владики Тарасе і Богдане!
Всесвітліші та всечесні отці!
Дорога моєму серцю стрийська громадо!
Достойні парафіяни катедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці
і мешканці цього славного міста!
Дорогі брати і сестри, які моляться зараз із нами в різних куточках земної кулі, навіть на фронті та окупованих територіях за допомогою нашого «Живого телебачення»!
Дорогі гості сьогоднішнього свята!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят — Успіння Пресвятої Богородиці. Його зміст влучно висловлює гімн нинішньої Божественної Літургії: «Ангели, бачачи успіння Пречистої, здивувалися, як Діва восходить із землі на небо» (Замість «Достойно є…»).
Вдивляючись у момент завершення земного життя Пречистої Діви Марії, у сьогоднішньому святі ми відкриваємо для себе глибоку істину про кожну віруючу людину, про кожного з нас. Ба більше, стаємо здатними пізнати таємницю як власного життя, так і своєї смерті.
Ми знаємо, що найбільшим християнським святом, котре зродило в історії Христової Церкви інші свята, є Воскресіння Христове, у якому ми бачимо, як Бог перемагає гріх і смерть у тілі свого воплоченого Сина. Тож недаремно ми називаємо Успіння «другим Великоднем», адже це також свято перемоги життя над смертю.
Чи ця перемога Ісуса Христа є досяжною для нас? Чи ми, звичайні люди, можемо бути причасниками Воскресіння нашого Спасителя? Ось сьогодні Пречиста Діва Марія дає нам відповідь на це питання — Вона восходить із землі на небо не тільки душею, а й тілом.
Церковна традиція передає нам деталі успенської події. Апостол Тома запізнився попрощатися з Пречистою Дівою Марією, як і зустрітися з воскреслим Спасителем. Коли він хотів торкнутися тіла Тієї, що дала своє тіло живому Богові, Її у гробі вже не знайшли. Бо в день Успіння тіло Пресвятої Богородиці разом із душею було взяте на небо.
Ми сьогодні бачимо, що людина у предвічному Божому задумі створена не для смерті, а для життя. Щоразу, коли ми зіштовхуємося із жахливою таємницею смерті людини, наша природа противиться цьому факту. Проте відхід на небо Пречистої Діви Марії ми спогадуємо не як сумну подію, через яку плачемо, а як одне з найбільших християнських свят, у якому радіємо. Адже сьогодні Вона нам вказує на те вічне Господнє покликання, яке стосується кожного з нас. У святі Успіння ми всі запрошені з перспективи вічності поглянути на своє земне життя. Саме вічне життя, до якого ми готуємося, дає сенс нашому дочасному життю.
Один філософ ХХ століття говорив так: «Якщо людина не знає, для чого вона вмирає, то й не знає, для чого живе». Ми, як християни, бачимо і знаємо, що в момент відходу до вічності маємо віддати свою душу Богові. Один із відомих старців говорив, що ми винні Господеві свою душу і в момент смерті пам’ятатимемо не те, що брали від життя, а те, що давали, що вклали тут, на землі, у руки Бога та ближніх. Тому каже Христос своїм учням: «Бо хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля Мене, той її врятує» (Лк. 9, 24). Хто погубить свою душу задля Нього, тобто віддасть її в Божі руки, як сьогодні Богородиця в момент Успіння, той її спасе.
Праведний митрополит Андрей Шептицький ще стисліше і влучніше говорив: «В годині смерти з цілого майна то одно вам лишиться, що ви убогому дали» (Перше слово Пастиря, 1899 рік), — що ми дали тому, хто потребував від нас допомоги, що ми віддали в Божі руки. В Успінні Пресвятої Богородиці ми бачимо звершення цих слів. Споглядаємо з ангелами, як Вона, віддавши в руки Божі всю свою істоту і ставши співучасницею таїнства воплочення Божого Сина, з душею і тілом спочиває в Його руках і урочисто восходить до неба.
Дорогі в Христі брати і сестри! Вітаю вас із престольним празником цього катедрального собору. Мабуть, цілі покоління стриян виховалися тут, вдивляючись у власне життя, у його виклики, болі та страждання з перспективи вічності.
Місто Стрий дало українському народові та нашій Церкві багатьох великих людей, героїв християнського життя і національно-визвольних змагань. Тоді, коли, здавалося, увесь світ казав, що України нема і ніколи не буде, у нашій Стрийській гімназії постала Українська військова організація. Саме з лона нашої Церкви народилися вічні ідеї всенародного прагнення волі та свободи, державності та незалежності, — цінності, над якими ані гріб, ані смерть не мали ніякої сили і влади. Тут, у цій же гімназії, виховувався мій попередник Мирослав Іван Любачівський та інші відомі діячі, які посвятили своє життя служінню на ниві церковного і народного буття.
Як сьогодні не згадати легендарного капелана Української Повстанської Армії, який мав псевдо «Кадило» (мій однофамілець Шевчук), та багатьох інших героїв, які, вдивляючись у момент, коли їм треба буде встати перед Божим обличчям і скласти звіт зі свого земного життя, воліли давати, а не брати? Вони давали себе, своє життя, свої таланти, вміння на служіння Церкві та народові. Ми можемо сказати, що їхньої справжньої віри не могли стримати ані гріб, ані смерть, їхньої жертовності, християнського патріотизму не були здатні вкрасти ані східні, ані західні окупанти. Тож свято Успіння, перемоги життя над смертю у тілі Христової Церкви, яке сталося в тілі Пречистої Діви Марії, тут, у Стрию, є особливо видимим, відчутним, зрозумілим, близьким нашому серцю.
Святкуючи Успіння Пресвятої Богородиці, ми завершуємо не тільки літургійний рік, а й певний період історії життя нашої Церкви за юліанським календарем. Першого вересня переходимо на новий стиль для нерухомих свят. Розпочнемо новий період в історії Церкви, який проживатимемо, вдивляючись у вічність, що відкривається нам через християнське життя в дочасності.
Сьогодні переживаємо момент великого болю нашого народу, крові, сліз і страждання. Серед того досвіду, що смерть вже переможена у Воскресінні Христовому, сама Пречиста Діва Марія вчить нас глибокого розуміння змісту жертовного способу життя аж до самопожертви за Батьківщину, прикладом якої є наші герої-захисники.
Ми знаємо і спонтанно відчуваємо, що той, хто віддає життя за Батьківщину, не вмирає. «Герої на вмирають!» — наш всенародний вигук. Вони засинають у надії на життя вічне. Тому ми назвали наших героїв, які загинули на Майдані, Небесною сотнею, бо вони із землі перейшли на небо. А тепер називаємо наших загиблих захисників Небесним легіоном, тому що вони навіть на небі продовжують боротьбу за незалежну і вільну Україну, можливо, в інший спосіб — через неустанне чування і стояння в молитві перед Божим обличчям за всіх нас. Нашої любові до Батьківщини, віри в Бога, справжнього патріотизму і любові до рідного народу в цих обставинах не зможе стримати ані гріб, ані смерть.
Вкладаємо в руки Пречистої Діви Марії, яка переходить із землі на небо, нашу молитву за перемогу України, за всіх нас, щоб ми вчилися любити Бога і ближнього аж до повної самопожертви. Пречиста Діво Маріє, будь сьогодні разом із нами, переведи нас через важкі обставини життя, дай нам побачити цінність боротьби за свободу України з перспективи вічності! Пречиста Діво Маріє, Тобі сьогодні посвячуємо нашу Церкву, наш народ, наше військо, нашу молодь і наших дітей. Тебе сьогодні просимо, Богородице, покажи нас переможцями життя над смертю. У це радісне глибоке свято молимося єдиним серцем і устами: «Пресвятая Богородице, спаси нас!». Амінь.
† СВЯТОСЛАВ