Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Входу Господнього в Єрусалим
Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує,
той навіть і вмерши — житиме! (Ів. 11, 25).
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Високопреподобні та преподобні брати і сестри в монашестві!
Браття-семінаристи!
Достойні парафіяни!
Вірні нашої Церкви в різних куточках світу,
які сьогодні разом, в один день, святкують це свято
за допомогою «Живого телебачення»!
Дорогі діточки, молоде!
Наш золотоверхий Києве!
Сьогодні ми святкуємо велике християнське свято, яке відкриває нам двері до Пасхи Господньої. Це свято стає поворотним моментом в історії спасіння, яку Ісус Христос записав своїм життям в історії людини.
Бачимо Христа, який тріумфально входить у Єрусалим. Вперше за Його земного життя народ вітає Його як Царя — досі Його вітали як Учителя, Цілителя, як того, хто знає одкровення Бога людині. Нині стольний град Єрусалим проголошує Його Царем.
Що є змістом цього свята? Чому ця історична подія важлива для нас? Ключем до розуміння всього, що ми сьогодні чуємо в Євангелії (Ів. 12, 1–18), є слова, які Христос промовив учора у Витанії — звідки Він, властиво, і прямує до Єрусалиму — до заплаканих жінок, Марти й Марії: «Я є воскресіння і життя» (Ів. 11, 25). Це не просто гарна фраза — це суть самої місії, самого життя нашого Спасителя, — це Боже слово, яке стає подією. Христос воскрешає свого друга Лазаря, який уже чотири дні перебував у гробі. Те, що Він каже, — стається.
Сьогодні, після знаку перемоги над смертю, Христос входить у Єрусалим. Саме вістка про Його здатність воскрешати збирає стільки людей. Із Ним іде Лазар, про якого ми чуємо. Євангелист Іван підкреслює: сила людей зібралася, щоб побачити не тільки Христа, а й Лазаря — того, хто був мертвий і не просто встав і живе, а прямує разом із Ним до Єрусалиму (пор. Ів. 12, 9). Чоловік є живим свідком сили Божого слова, яке люди почули з уст Ісуса Христа.
Цей день можна сміливо назвати святом життя, — життя, яке Христос приніс із собою і передає своїм животворчим словом. Нині ми всі запрошені на це свято життя, на ньому немає зайвих, — запрошені прийняти животворну силу, яка воскрешає, дає життя вічне вже тепер і яка подається нам у Святих Таїнствах Церкви, зокрема Пресвятій Євхаристії.
Відсвяткувавши це свято життя, наступної неділі, у день Пасхи Господньої, ми станемо учасниками свята Воскресіння. Нині народ із цікавістю прийшов подивитися на Христа, який воскрешає, а наступної неділі Він сам встане з мертвих. Усі бачать, як Він воскресив Лазаря, а вже цього тижня наш Спаситель стане в особистий герць із смертю.
Він входить у Єрусалим, щоб бути засудженим, щоб за його мурами померти на хресті — але на третій день воскреснути з мертвих. Той, хто є життям і воскресінням, не підвладний смерті. Ось Він іде, щоб силу Божого життя вилити на смертну людину.
«Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів. 12, 13). Це ті слова, які сьогодні спонтанно промовляє до Ісуса єрусалимська молодь, але які, ніби ненароком, розкривають усі суперечності людського життя, що їх Син Божий прийняв на себе. Слухаючи про цю подію, ми бачимо, що ці суперечності — релігійні, політичні, навіть громадські й національні — починають загострюватися. І цього тижня це загострення досягне свого піку, своєї кульмінації.
Той, хто сидить на херувимах, кому ангели на небі співають «Осанна» і кого на троні бачив пророк Ісая, — сьогодні сидить на осляті. Він сповнює на собі всі знаки й символи, через які пророки провіщали: так можна розпізнати прихід до Божого народу довгожданого Месії. Вже не ангели, а молодь, діти на землі співають Йому: «Осанна!».
Ми чуємо, як Марія виливає на Нього в домі Лазаря дорогоцінне миро — те саме, яким у Старому Завіті помазували царів, пророків і священників. Але Христос каже: «Лишіть її. На день Мого похорону зберегла вона те миро» (Ів. 12, 7).
Так, сьогодні Йому співають «Осанна!», але вже за кілька днів кричатимуть: «Розіпни Його!». Сьогодні Його називають «ізраїльський цар», а завтра скажуть: «Нема в нас царя, тільки кесар!» (Ів. 19, 15). Однак Христос стає перед обличчям цих суперечностей, бо саме в Ньому — розв’язок усіх пошуків і сподівань, які має людина. У Ньому — надія.
Тому діти і молодь, співаючи Йому «Осанна!», чинять два жести, які ми нині повторюємо. Перший жест — зрізають пальмові пагони, якими вітають Христа. Цей символ є знаком привітання переможця, того, хто здатний забезпечити простір життя для молодої особи. Дивний цей Цар, бо Він царює не сіючи смерть довкола себе, а даруючи життя. Молоді люди побачили, що в Ньому — сповнення всіх їхніх надій. Ті галузки, які ми зараз тримаємо, є символом надії, відродження. Бо сам Ісус Христос — паросток із пня Єссея (пор. Іс. 11, 1–2), що показує: давня надія народу здійснюється саме в Ньому.
Другий жест — люди знімають свій одяг і стелять під ноги ослятка, на якому їде Ісус Христос. Що це означає? Можливо, тепер нам це вже не зрозуміло, бо кожен має багато одягу. Ба більше, одяг утратив своє первісне значення. Тоді він означав особисте життя, особистий простір, а його колір і покрій вказували на соціальний статус людини.
Покласти свій одяг до ніг Ісуса означає, що Ісус Христос, твоє життя і воскресіння, яке сьогодні входить у Єрусалим, само тебе знайшло, і тепер прагне ввійти у твоє життя. Він іде особисто до тебе, щоб сповнити тебе тією надією, яка є певною, яка ніколи не засоромить (пор. Рим. 5, 5). Життя і воскресіння у Христі і є нашою особистою надією!
Цього дня Христова Церква запрошує всіх нас разом із молоддю відкрити себе, своє серце і особистий простір для того Єдиного, хто серед царства смерті, яке сіє війна, дарує нам Царство життя — Царство Боже, силу життя і воскресіння.
«Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів. 12, 13). Сьогодні цими словами хочу привітати нашу українську молодь в Україні й на поселеннях. Адже саме у Квітну неділю Церква святкує День молоді. Молоді люди тепер можуть бути вчителями для всіх старших, бо вони, тонко відчуваючи, звідки пульсує життя, спонтанно розпізнають, що джерелом цього життя і надії є Господь Ісус Христос.
Щиро вітаю нашу молодь із цим святом. Можливо, саме на її плечі ліг найбільший тягар цієї війни. І ми можемо сказати ще більше: Україна буде такою, якою захоче її бачити українські юнаки і дівчата, адже саме їм належить творче життя сьогодення і його будівництво для майбутнього.
Звертаюся до української молоді: не бійтеся відкрити особистий простір тому Єдиному, кому справді варто сказати: Ти — мій Спаситель! Не бійтеся впустити силу Божого Слова, Христа, який є вашим життям і воскресінням, в особисте життя.
Вітаю зі святом молодіжні організації, які народила наша Церква, а саме: «Українська молодь — Христові», студентське товариство «Обнова», яке цього місяця святкує 95-річчя своєї діяльності, «Пласт», СУМ та інші спільноти.
До всіх дівчат і хлопців, які ще не є членами жодної християнської молодіжної організації, звертаюся із проханням: не бійтеся, приєднуйтеся! Бо саме так промовляє пророк Захарія: «Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослициному» (Ів. 12, 15; пор. Зах. 9, 9). Станьте разом з іншими живими членами спільноти, тіла вашої Церкви.
Сьогодні ми молимося: Господи, подай Твоє життя і воскресіння українському народові. Дозволь нам відкрити своє життя й серце для Тебе. Влий Твоє життя в глибини українського серця. Будь Ти нашим життям і нашою надією на воскресіння. У це свято життя скажімо разом Христові: Осанна во вишніх! Благословен, хто йде в Ім’я Господнє. Зі святом вас!
† СВЯТОСЛАВ
