Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Вознесіння Господнього у Вроцлаві
Високопреосвященні та преосвященні владики — члени Постійного Синоду Єпископів нашої Церкви!
Всесвітліші, преподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри!
Достойні брати-семінаристи!
Дорога українська молоде!
Дорогі діти!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших свят у літургійному році — Вознесіння Господнє. Святкуючи великі свята, ми щоразу ісповідуємо, звіщаємо світові важливу істину і в підсумку отримуємо «Символ віри» християнина. Нині Христова Церква на весь світ устами віруючого Божого люду каже, вкотре ісповідуючи свою віру: «Віруємо в того Христа, який у славі вознісся на небо і сидить праворуч від Отця, і вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця».
Цей рух вознесіння Христового, який Він здійснив у 40-й день після свого воскресіння, по-особливому об’являє обличчя нашого Бога. Невіруючі люди або ті, хто не воцерковлений, не втаємничений у життя Христової Церкви, можуть нас запитати: а ким є той Бог, у якого ви вірите? Як Він ставиться до людини? І ось свято Вознесіння Господнього глибоко і вичерпно відповідає на це питання сучасної людини.
Вчора на Вечірні ми співали таку стихиру: «Лона Отцевого не залишаючи, Ісусе, на землі Ти жив як людина. Сьогодні з гори Оливної вознісся Ти у славі і возсів з Отцем, милостиво піднісши впале наше єство» (Стихира Вечірні Вознесіння). У святі Вознесіння, у тому рухові, який Христос у своєму воскреслому тілі здійснює із землі до неба, ми бачимо Бога, що піднімає впалу людину. Наш Господь, Отець, Син і Дух Святий, не спостерігає бездіяльно з небес за болями і стражданнями своєї людини, а спішить до неї. Він іде так далеко і глибоко, як вона впала. Друга Божа особа, Син Божий Ісус Христос зійшов із небес, став людиною. Ба більше, через свої страждання і смерть хотів зійти ще далі, у глибини підземні, до царства мертвих, щоб його знищити, і навіть звідти, з підземелля людського падіння, взяти за руку людину і підняти її, — підняти від смерті до життя у своєму Воскресінні та від безчестя до слави, із землі до небес у своєму Вознесінні.
Христос каже своїм учням: «Я іду підготувати вам місце: де Я, там і слуга Мій буде» (пор. Ів. 14, 2–3). Сьогодні, у цьому святі Вознесіння, радіє кожна людина, тому що бачить Бога, який підносить її з будь-якого упадку. Коли нас вражають будь-які злі сили, Бог щоразу нас визволяє. Коли ми падаємо, Він нас підносить. Навіть коли ми занепадаємо духом, Він возносить нас своїм Духом Святим і показує нам місце, задля якого нас створив. Христос возноситься у своїй людській природі й раз і назавжди виводить людину на вершину Божої істоти, святості, величі. Сьогодні Бог на небо вийшов у своєму людському тілі і посадив людську природу праворуч від Бога і Отця. Ми віримо в Бога, який підносить!
Кожен із нас багато разів бачив таку картину. Коли маленькі діточки бігають, бавляться, бешкетують і хтось із них падає, то мама чи тато все кидає і біжать до своєї дитини, щоб її підняти і взяти на руки. Це природний рух батьківства і материнства — піднести свою дитину з її упадку, болю. А дитина, яка вдарилася чи скалічилася, одразу перестає плакати, тому що з висоти погляду не впалої крихітки, а великої людини на руках своїх батьків сприймає цей світ цілком інакше.
Дорогі в Христі брати і сестри, за дивним Божим задумом сьогодні, у це свято, коли ми бачимо Бога, який підносить нас, ваша Церква-мати спішить до вас туди, куди у вихорі війни закинуло вас земне життя. Ми, владики з різних країн, прийшли, щоб вам, українцям у Вроцлаві, сказати: хоч би де ви були, ваша Церква є завжди і всюди з вами. Бо це завдання спільноти віруючих людей — бути учасниками Божої дії стосовно людини. Коли християни бачать довкола себе людей, які падають, занепадають, втрачають гідність, вони мають їх підняти, допомогти їм віднайти власну гідність. У такий спосіб вони відкривають обличчя Бога, який чуває, підносить до себе кожну людину, що приходить на світ.
Віра в Бога, який підносить людину, є ключем стійкості й надії на перемогу українського народу. Ми бачимо, як зла сила знову приходить на нашу землю, щоб вести колоніальну війну в серці Європи, щоб гнобити, скалічити, знівечити і вбити. Проте ми, як віруючий народ, твердо тримаємо нашою вірою руку Бога, який нас підносить. Ворог нас пригнічує, а ми в Бозі піднімаємося з колін. Ворог хоче нас залякати, а ми не боїмося, бо відчуваємо, що перебуваємо в руках Христа — доброго пастиря. Ворог хоче нас витіснити з рідної землі, а ми не даємося. І весь світ дивується, звідки в українців стільки сили. Ми можемо сказати: благословенний той народ, над душею якого чуває його Церква-мати. Тому, коли українцеві тяжко, він спонтанно шукає — хоч би де був: у Харкові, Одесі, Донецьку, Запоріжжі, Києві, Варшаві чи Вроцлаві — своєї Церкви, бо знає, що там його піднесуть. Знає, що в Церкві потішать, простягнуть руку підтримки, допоможуть віднайти гідність і побачити в обличчі віруючих людей, що остаточною метою нашого земного життя є рух догори в гідності та свободі, — рух услід за Христом, який возноситься і веде нас, щоб ми разом із Ним засіли у славі по правиці Бога Отця.
Вітаю вас із цим великим днем, коли ми святкуємо силу, яка підносить кожного з нас. Ми сьогодні до вас приїхали, щоб подати вам руку і сказати: сестро, брате, не плач, не занепадай духом і не зневірюйся, бо ми разом віримо в Бога, який підносить упалу людську природу. У Ньому — наша сила, надія, непереможність.
Нехай Пречиста Діва Марія, яка є Царицею травня, покровителькою України, чуває, як добра мати, над кожним і кожною з вас. Якщо ви впали чи то в гріх, чи в якусь тяжку особисту життєву ситуацію, не впадайте у відчай, а вірте в Бога, який підносить, і ви встанете, здобудете, осягнете. Але насамперед бажаю вам, щоб кожен із вас, живучи тут, на землі, причащаючись Святих Таїн Христової Церкви, ідучи дорогою Божих заповідей, заслужив вічне життя в небі. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
