Проповідь Блаженнішого Святослава у Сиропусну неділю та в день проголошення Року патріарха Любомира Гузара з нагоди його 90-ліття
І Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі (Мт. 6, 18).
Преосвященні владики!
Високопреподобні та всечесні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Улюблені діти нашої Церкви в Україні та на поселеннях, які єднаються з нами в молитві за допомогою живої трансляції!
Дорогі наші київські парафіяни, наша молоде!
Дорогі діти!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Неділя, яку ми сьогодні переживаємо, називається Сиропусною. Вона слугує дверима, через які ми входимо у Великий піст, час особливої духовної інтенсивності. Великий піст — це період, від якого дуже багато залежить у нашому особистому, церковному та суспільному житті. Він є доброю нагодою, яку дарує нам Господь Бог і яку ми не маємо права змарнувати чи упустити, особливо в теперішніх обставинах життя України.
Впроваджуючи нас у час Великого посту, Христова Церква відкриває наш духовний зір і слух на слухання особливого Божого слова. Сьогодні в Євангелії від Матея ми чуємо частину з Нагірної проповіді Ісуса Христа, що, властиво, є осердям Його науки, переданої учням і апостолам. Це євангельське читання начебто об’єднує три теми: слово про прощення, про справжній піст і про скарб, у якому перебуває наше серце. Закінчується цей уривок так: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21).
Що нам сьогодні хоче сказати Господь Бог? До чого Він нас заохочує? Передусім ми чуємо з уст Матея слово про Бога, який є джерелом життя і прощення, справжнім скарбом людини. Якщо людина зуміє знайти цей скарб, то стане непереможною. Ба більше, повсякчасно зможе відновлюватися, як таємничий фенікс з попелу.
Говорячи про прощення, Господь Бог хоче вивести нас із людської логіки ображеного і винуватця. Ми часто в житті ображаємося. Якщо б ми сьогодні спитали себе, скільки людей мене образили, проти мене щось вчинили, то, мабуть список імен не мав би кінця.
Що означає прощати тих, хто нам завинив? Це значить наслідувати Господа Бога, який ніколи не ображається і не втомлюється нам прощати. Це ми іноді втомлюємося просити прощення, натомість наш Отець ніколи не закриває від нас свого милосердного обличчя, завжди шукає нагоди, щоб відпустити нам провини супроти Нього. Господь навчає: «Якщо ти хочеш сприйняти всю повноту Божої любові до тебе, навчися поводитися так само» (пор. Мт. 6, 14–21). І в молитві «Отче наш» ми кажемо: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Отже, Господь Бог нас впроваджує нас у цілком іншу логіку, — логіку того, хто дає. Хочеш отримати більше, віддай більше. Хочеш відновитися, відродитися? Дай із себе життя, віддай те добро ближньому, яке очікуєш від самого Бога. Будь певний: усе те, що ти віддав, Господь Бог тобі поверне сторицею, набагато більше, ніж ти сам можеш дати іншим.
Час Великого посту — це час особливої реконструкції, відбудови, відновлення нашого внутрішнього світу, того храму Святого Духа, яким є кожна людина. Тепер, під час війни, ми щодня бачимо по телебаченню нові й нові руйнування, які приносить війна. Споглядаючи на ці кадри, ми мусимо усвідомити, що кожний наш гріх подібний до смертоносної ракети. Проте він руйнує не тільки зовнішній світ, а й підвалини життя і діяльності людини, нищить гармонію і красу її внутрішньої храмини. Часто оцінюючи свою історію, власні вчинки, ми кажемо один одному — це завал.
Великий піст — це час, коли з-під завалів потрібно дістати власне «я». Як з-під уламків споруд рятівники дістають людей, життя, яке там ще, можливо, жевріє, так період посту призначений для віднаходження на дні душі й серці людини джерела життя, яке Господь Бог у неї вклав і яке вона засипає своїми гріхами, коли від Нього відвертається.
Як ми чуємо в Божому слові, Великий піст не є зовнішньою річчю, що через неї ми маємо показати іншим, які ми правильні. Це час заглиблення у внутрішні завали, час відбудови, віднаходження Божественної сили благодаті Духа Святого, яка хоче нас усередині відродити до повноти життя. Тому каже сьогодні Господь Бог про скарб, який є в нас, — скарб вічного життя. Господь Бог вклав його в нутро, у серце кожної дитини, яку закликає: «Віднайди його. Хочеш, разом його відродимо? Бажаючи відбудувати все довкола себе, спочатку відбудуй храмину свого внутрішнього життя, власного „я“».
Ця неділя є гарною нагодою для того, щоб віднайти ще один скарб, який має наша Церква, наш український народ і який відкриває наше справжнє «я», а серце наповнює миром і любов’ю. Ми дякуємо Господу за те, що подарував нашій Церкві і нашому народові великого українця, батька і учителя — патріарха Любомира Гузара. Сьогодні святкуємо 90-річчя від дня його народження. І на цій Божественній Літургії я маю за честь проголосити, виконуючи рішення Синоду Єпископів нашої Церкви України, Рік патріарха Любомира — для відбудови, віднови та перемоги України!
У зв’язку з цією подію я згадував, чи блаженніший Любомир колись на когось ображався? Ні, він виливав на тих, хто його критикував, хто, можливо, його вповні не розумів, повноту своєї поваги та любові. Любомир, як той незрячий кобзар, був наділений Божим даром прозорливості, даром бачити серце України і своїм бархатним баритоном умів грати на струнах серця кожного з нас. Він наспівав нам цілий епос миру і любові, тому що вірив у перемогу Батьківщини над будь-якими агресивним сусідом, вірив у її майбутнє. Вірив і нас учив, що нищення, ненависть і смерть ніколи не мають останнього слова. Учив нас невтомно відбудовувати і будувати.
Патріарх Любомир умів відбудовувати душі своїх духовних дітей. Дякую Господу Богу, що, коли я навчався в семінарії, він був моїм духовним отцем. Блаженніший Любомир залишив нам стратегію відбудови України як вільної і незалежної європейської держави. Думаю, цілком невипадково Господь Бог дарує нам його ювілей саме цього року, який для нас має стати роком перемоги в несправедливій війні, роком відбудови України. Вдивляючись в особу патріарха Любомира, ми хочемо побачити Україну такою, якою вона повинна бути і обов’язково стане після перемоги в цій кривавій борні.
Любомир Гузар багато разів нам повторював, що святкувати якийсь ювілей означає мати добру нагоду. Він би так хотів, щоб ми сьогодні не просто вшановували його, а прислухалися до його слова і мудрості! Цікаво спостерігати, що багато молодих людей сьогодні приходить до крипти нашого собору, до його гробу, відчуваючи, що це місце сили, яка відбудовує, дає надію. Тож зачерпнімо сьогодні цієї сили, перетворімо Великий піст на час відбудови внутрішньої храмини Духа Святого, а цей рік зробімо торжеством цивілізації любові й миру, джерело якої пульсує в крипті нашого Патріаршого собору.
Слухаючи слово патріарха Любомира про те, що означає бути справжньою вільною людиною, слухаючи його мрію про вільну, соборну і незалежну Україну, наберімося сили перемагати, будувати навіть тоді, коли хтось руйнує. Бо він нам сьогодні каже: перемагає той, хто несе життя, а не смерть. Перемагає той, хто вміє вижити навіть тоді, коли інші хочуть забрати право на життя.
Блаженніший Любомире, заспівай нам пісню миру і любові! Поможи нам віднайти те життєдайне джерело Божественної сили, яке Господь уклав у серце України. Нехай Боже слово про мир і любов буде скарбом нашого серця. Цього року поведи нас, як новітній Мойсей нашого народу, до перемоги миру над війною та любові над ненавистю. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ