Проповідь Блаженнішого Святослава у Томину неділю
Повернення до самого себе, до віри — це ніщо інше, як навернення, відновлення, зустріч із живим воскреслим Христом. Тому сьогодні ми кажемо: Господи, дай нам зустріти Тебе живим між нами! Скажи до нас це слово «Мир вам!», бо так сьогодні цього миру спрагла українська земля!
Наверни нас, Господи, до себе,
і ми повернемось… (Пл. Єр. 5, 21).
Преосвященний владико!
Всечесні отці!
Преподобні брати і сестри!
Дорогі наші діти, які сьогодні урочисто приступають до Святого Причастя
в Патріаршому соборі!
Дорогі батьки і матері!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос воскрес!
Пасха Христова — це Таїнство зустрічі протилежностей, можливого з неможливим, потойбіччя з нашим щоденним життям, переповненим клопотами, болями, смутками й надіями. Пасха — це зустріч учня, віруючого з воскреслим Учителем, Господом, який приходить першим і стукає до наших сердець. Ось про таку першу зустріч, яка відкриває двері до всіх інших можливих зустрічей із прославленим Христом, ми чуємо в сьогоднішньому Святому Євангелії (Ів. 20, 19–31).
Того пасхального дня учні були перелякані. Переживши втрату свого Вчителя, який начебто від них відійшов, вони втратили сенс життя. Однак Христос першим приходить крізь замкнені двері, стає посередині й каже: «Мир вам!». Цікаво, що цей Господній жест у сьогоднішньому Євангелії повторюється двічі. Першого разу Він прийшов у такий спосіб до своїх учнів увечері дня Пасхи. А вдруге приходить на восьмий день, себто так, як сьогодні, і повторює той самий жест, кажучи: «Мир вам!».
Багато дослідників цього священного тексту вважають, що слова пасхального благословення миром є ніщо інше, як опис ранньої християнської Божественної Літургії. Ми сьогодні, під час цього Богослужіння, багато разів чуємо: «Мир усім!» — і священнослужитель передає дихання воскреслого Господа. Бо, як каже євангелист Іван, Христос дихнув на своїх учнів подихом вічного життя і промовив: «Прийміть Духа Святого».
Слово «мир» в устах воскреслого Христа означає не лише якийсь спокій, психологічно стабільну ситуацію, а повноту життя, оте єврейське «шалом», тобто здійснення всіх твоїх потреб, за якими ти шукаєш у своєму житті, втамування спраги і голоду людини за Богом. Тільки тоді, коли людина сповнена в усій своїй істоті, вона може перебувати у справжньому мирі. Тому цей мир — це животворне дихання воскреслого Христа у своїй Церкві, серед нас, силою і діянням Святого Духа, — дихання, яке передається нам у Літургії від того пасхального ранку в Єрусалимі до сьогодні.
Далі євангелист Іван розповідає нам про особливу зустріч Воскреслого з апостолом Томою. Цікаво, що Тома сьогодні є уособленням кожної людини, яка переживає драму кризи або втрати віри. Уявімо собі апостола, який пережив смерть свого Вчителя. Він, мабуть, відчував те саме, що й кожна людина, яка вважає, що Бог від неї відходить, начебто тікає за межі людського, туземного горизонту її життя.
Таке вже одного разу було в історії старозавітного Божого народу, коли ізраїльтяни на власні очі побачили зруйнування Єрусалиму, їхнього храму. Бог начебто покинув свій народ. Пророк Єремія плаче над Єрусалимом і каже: «Наверни нас до себе, Господи, і ми повернемось…» (Пл. Єр. 5, 21). Повернення додому є наверненням до Бога.
Апостол Тома втратив на хресті свого Господа. І тут Христос начебто з потойбіччя повертається назад у його людські релігійні горизонти і відкриває ці горизонти так, як проходить до своїх учнів через замкнені двері страху. Він першим робить крок назустріч апостолові, дає себе торкнути, кажучи: «Ось Мої руки, ось Мої рани, ось Мій бік. Торкнися Мене, Томо, і не будь більше невіруючим, але віруючим».
Тоді учень, якого вже діткнув Бог, торкається тіла Воскреслого, яке було скатоване, розіп’яте, але все подолало, пройшло крізь лабети смерті і повернулося назад уже прославленим. Тож апостол доторкається до ран, які Христос носить на своєму тілі, воскреснувши з мертвих. І саме по тих ранах впізнає Його і каже: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20, 28). Слова плачу Єремії здійснюються на тому апостолові — Христос навертає свого учня до себе, і він повертається не лише до дому, де перебували учні, а й до Церкви, до спілкування, до віри у свого Господа, до своєї апостольської місії. Ми знаємо, що апостол Тома з Єрусалиму піде проповідувати воскреслого Христа аж до далекої Індії і там сам загине, проколений списом. Як Христос, поранений в бік на хресті, до якого сьогодні торкається Тома, так і сам апостол отримає рану на власному тілі.
Такий досвід втрати і віднайдення, розпачу і радості, мабуть, переживає чимало українців. Багато хто втрачає віру в Бога, переживши пряме насилля, побачивши, як на його очах ворог знищив його дім, окупував рідне місто чи село. Сьогодні десятки тисяч українців кричать: Боже, де Ти? Можливо, плачуть над своїм життям, розбитим цією війною, як Єремія плакав над знищеним Єрусалимом, і кажуть: «Наверни нас до себе, Господи, і ми повернемося…» — повернемося і визволимо нашу землю від ворога, відбудуємо наші святині, міста і села, лише дай нам бути з Тобою, торкни нас своїм Воскресінням!
Повернення до самого себе, до віри — це ніщо інше, як навернення, відновлення, зустріч із живим воскреслим Христом. Тому сьогодні ми кажемо: Господи, дай нам зустріти Тебе живим між нами! Скажи до нас це слово «Мир вам!», бо так сьогодні цього миру спрагла українська земля! Перед лицем смерті дай нам, Господи, дихання Воскреслого, що перемагає все: страх, біль, навіть особисту втрату, і робить нас справді віруючими, які разом з Томою сьогодні можуть сказати: «Господь мій і Бог мій»!
Цієї неділі ми в Україні традиційно святкуємо День матері. З цієї нагоди сердечно вітаю всіх українських матерів. Вам — наша шана і любов. За вас — наша молитва. Зокрема молимося за тих матерів, які отримали рани через цю війну, нашу загальнонаціональну трагедію. Господи, торкнися наших матерів так, як Ти дав себе торкнути своєму учневі Томі! Допоможи нам віднайти в Тобі нашу радість, наш мир. Хай наші матері більше ніколи не оплакують втрати своїх дітей. Хай сьогодні кожна мати відчує, що до неї доторкнувся воскреслий Спаситель. Хай Він прикладе свої рани до наших і дарує нам свою радість, свій мир, якого не має світ. Хай та повнота життя, яку батьки покликані передати своїм дітям як дихання воскреслого Спасителя силою і діянням Святого Духа, буде радістю наших матерів.
Це Свято матері в Патріаршому соборі наповняється ще іншим, новим змістом. Дорогі діти, ми дуже тішимося, що сьогодні ви приступите до урочистого Святого Причастя. Ми знаємо, що ви готувалися і що вже пережили першу у своєму житті Святу Сповідь. Сьогодні ви торкнетеся Тіла воскреслого Спасителя в Таїнстві Пресвятої Євхаристії. Це те саме тіло, про яке чуємо нині в Євангелії. Бо ми причащаємося Тіла і Крові не мертвого, а живого воскреслого Христа. Дякую вам, діточки, за те, що ви до цього дня ретельно підготувалися і сьогодні ми можемо разом з вами радіти.
Дякую нашим катехитам, які були провідниками у вірі наших діточок. Звертаюся до батьків: пам’ятайте, що з моментом урочистого Святого Причастя дорога зростання у вірі не закінчується, а триває все наше життя.
Хай милосердний Господь благословить усіх вас! Хай ці діти будуть сьогодні для всіх нас прикладом і закликом пережити особисту зустріч з воскреслим Господом через навернення в Таїнствах Святої Сповіді та Пресвятої Євхаристії. Промовмо, причащаючись Тіла і Крові Христа, молитву апостола Томи: «Господь мій і Бог мій»! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
