Проповідь Блаженнішого Святослава у Велику п’ятницю
Всечесні преподобні отці!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
У цей скорботний глибокий день наша мати-Церква взяла нас, своїх дітей, за руку і привела на Голготу. Привела, щоб показати нам зневаженого, збичованого, обпльованого, розіп’ятого і померлого на хресті нашого Спасителя. Хтось може заперечувати: як можна на таке видовище дивитися? Хочеться відвести очі, можливо, не бачити тієї жорстокості, тієї крові… Але наша мати-Церква саме сьогодні просить нас не відводити своїх очей, а щораз то пильніше вглядатися в обличчя нашого розп’ятого і померлого Господа.
Що ж ми там сьогодні запрошені побачити, відкрити, пережити і навіть отримати? На кого ми сьогодні споглядаємо у цю Великодню Страсну п’ятницю? Пригадаймо, як у тих євангельських читаннях страсних днів ми чули, що коли Пилат вивів перед очі народу скатованого, збичованого Христа в багряниці і терновому вінку, він сказав до зібраного народу: «Ось Людина. Се Чоловік» (пор. Ів. 19, 5).
Ми сьогодні покликані побачити правду. Правду про людину в обличчі розіп’ятого і померлого Христа. Ми сьогодні запрошені плакати не так над Ним, як це робили єрусалимські жінки, а більше над собою. Тому що розп’яття і смерть Христа — це не тільки про Нього, це — правда про нас, про мене і про тебе, дорогі брате і сестро!
Коли Христос помер на хресті, впали усі маски. Була демаскована трагедія, можливо найглибша і найбільша, що сталася з людиною. Розп’яття було видом найгіршої смерті, коли той, хто розпинав, хотів відібрати не тільки життя, а й гідність у тієї людини.
Сьогодні в обличчі скатованого Спасителя ми бачимо спотворену красу нашого з вами обличчя — спотворену гріхом, насиллям людини над людиною. Той, хто мав бути віддзеркаленням божественної краси, гармонії та світла у тому світі, сам себе спотворив гріхом. Тому розіп’ятий Спаситель для кожного з нас є сьогодні немовби дзеркалом, у яке Він запрошує нас заглянути і побачити себе.
Ті, хто простягають руки до гріха і беззаконня думаючи, що це — солодке, у гарній обгортці, світле, — подивіться на пробиті цвяхами руки Христа. Те, що виглядало таким привабливим, насправді є цвяхами у ваших руках. Ми нерідко намагаємося оминути певні випробування, інколи навіть ступаємо кривими грішними стежками, засідаючи на раді нечестивих. Погляньте на пробиті цвяхом Христові ноги — це про вас, якщо ви тими стежками втікаєте від Божої істини. Погляньте сьогодні на терновий вінець на голові Спасителя — ось що таке людська земна слава. Ті, що в неділю кричали Йому: «Осанна!», сьогодні руками римських воїнів поклали Ісусові на голову терновий вінець. Ось що коїться насправді з вами, кар’єристи, що дбаєте лише про людську славу в цьому минущому грішному світі. Погляньте, як справді минає земна слава, якою є її справжня ціна.
Сьогодні на хресті ми бачимо розп’яту Істину. Коли людина зневажає правду, розпинає істину, тоді все стає несправедливим у її житті. Немає ні справедливого суду, ні навіть можливості чітко розрізняти добро і зло. Сьогодні Христос вмирає на хресті і каже нам правду про наше земне життя: кожен із нас опиниться на тому хресті, адже смерть — єдина певна подія, що обов’язково трапиться з нами.
Хтось може спитати: а що ж робити? Так виглядає, що ці обставини в людському житті, та жорстока правда про нас засвідчує, що ми начебто є в полоні, в кайданах. Як же ж вирватися з того замкнутого кола гріха, який веде до смерті? Сьогодні ми бачимо у нашому розп’ятому Спасителеві щось таке, чого немає у нашому особистому, суто людському земному горизонті.
Адже каже пророк: «Дивитимуться на Того, кого прокололи» (пор. Зах 12, 10). Чому він так наголошує — погляньте на цей момент проколювання? Ми знаємо, що для того, аби впевнитися, що Христос помер, сотник копієм проколов бік Христа — і з нього виплинула кров і вода. Він, можливо, не розумів, що робить, а розкрив джерело! Святий Іван Золотоустий зазначає, що та вода, яка випливла, — це вода Хрещення, а кров — Таїнство Святої Євхаристії (Catech, 3, 13–19). Тобто, вмираючи на хресті, Христос оживотворив усіх тих, які є приречені на смерть. Він відкрив вихід для тих, хто потрапив у безвихідь. Тому на хресті ми бачимо Спасителя, який сам про себе сказав: «Я є Дорога, Істина і Життя» (Ів. 14, 6). У смерті Ісуса відкрите для нас дивне джерело безсмертя, саме тому Його смерть ми називаємо животворящою. До країни мертвих прийшов Життєдавець, щоб спали кайдани гріха і смерті. До тих, хто опинився у безвиході, прийшов Той, хто каже: «Ось Я — Дорога. Ходи зі Мною. Я поведу тебе у життя».
Великодня п’ятниця — не тільки момент смерті Ісуса на хресті, це ще й поворотний момент в історії усіх смертних, яким відкрилася дорога до життя, дорога від смерті до Воскресіння.
І дивитимусь на Того, кого прокололи (Ів. 19, 37).
Розп’яття, смерть нашого Спасителя сьогодні віддзеркалює якусь особливо глибоку правду про Україну. Що бачить сьогодні український народ, вглядаючись у цю Великодню п’ятницю 2023 року в обличчя скатованого померлого Спасителя?
Папа Франциск неодноразово наголошував, що велика війна завжди пов’язана з великою брехнею, а першою жертвою війни є істина. Так багато неправди сьогодні говорить той, хто забирає у нас право на існування, і ця неправда першою почала сіяти смерть.
Сьогодні, вглядаючись в розп’ятого Христа, ми бачимо розп’яту Україну. Ми бачимо, що сьогодні як кожен з нас, так і держава переживаємо момент Голготи, момент Великодньої п’ятниці нашого народу. Але ми чуємо слова пророка: «Погляньте на Того, кого прокололи»! Бо сьогодні там, на хресті, для нас, засудженого на смерть народу, відкривається Дорога, Істина і Життя. Сьогодні на хресті відкривається для кожного джерело його стійкості, здатності витримати, можливості залишитися людиною у нелюдських обставинах. Сьогодні з проколотого боку Христа до нас з вами, дорогі брати і сестри українці, випливає джерело вічного життя.
Що допомогло нам вижити у найтяжчі часи нашої історії, коли ворог прагнув знищити українців? Найперше — це Таїнство Хрещення. У важкі часи радянського безбожництва за зачиненими дверима у приватних домівках наші батьки хрестили своїх дітей, бо знали, що Тайна Хрещення робить нас учасниками смерті і воскресіння Христа, вживляє кожного у тіло Воскреслого, яким є Його Церква. Вони так вливали у нас життя вічне — у Таїнствах підпільної, скатованої, засудженої на смерть, але істинної Христової Церкви. Як у наших маленьких спільнотах, так і в тюрмі й на засланні кожного дня наші священники невтомно служили Божественну Літургію і годували Євхаристією свій народ, наповняючи його безсмертям! Хтось може заперечити: як можна не у величавому храмі, а в казематі або тюрмі служити Божественну Літургію? Я про це спитав у одного священника, який пережив ті часи, і отримав відповідь. Вказуючи на свої окуляри, він казав: «Ось. Це була і чаша, і дискос. Без Євхаристії ми би не вижили». Саме тому, що навіть у темних часах переслідувань, нищення Церкви і народу ми носили у собі насіння Воскресіння Христового, згодом знову воскресла наша Церква і постала незалежна Україна!
Сьогодні, в цю Великодню п’ятницю, ми пересвідчуємося, що в історії українського народу страждання і смерть ніколи не матимуть кінцевого слова. Великодня п’ятниця не є вічною. Вічним є лише Христове на третій день Воскресіння. І тому смерть Христа на Голготі, наші страждання справді стають поворотним моментом в історії нашого народу. Коли ми вклали до гробу Його бездиханне тіло — почався момент очікування Воскресіння. Давайте ж сьогодні, коли вийдемо з храму, поглянемо на нашу Батьківщину, на наші зруйновані міста і села, на зранених людей з надією на Воскресіння, насіння якого носимо кожен у собі.
Ми так чекаємо миру! Але цікаво, що в момент смерті Христа на хресті все замовкло. До Його розп’яття так багато було шуму, крику, пропаганди, бряцання зброєю… Коли Христос віддав Духа в руки Небесного Отця, все замовкло. І почалася субота, спочинок, коли у гробі спочиває Цар Слави, Який очікує свого Воскресіння.
Давайте будемо очікувати, молитися, навіть вмирати за те, щоб до цієї днини — світлого воскресіння України — Спаситель допровадив усіх нас. Вдивляймося в Його рани — і побачимо джерело життя, стійкості і надію на воскресіння нашої Церкви і народу. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
