Проповідь Блаженнішого Святослава у Велику п’ятницю
У розп’ятому і померлому Спасителеві ми віднаходимо сенс наших страждань. Бо «Його ранами ми вилікувані», — каже нам пророк Ісая (53, 5). Христовий хрест стає для кожного з нас ключем, який відкриває нам небеса. У кожному людському стражданні нині присутнє страждання самого Божого Сина.
Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних;
наситив благами голодних,
багатих же відіслав з порожніми руками (Лк. 1, 52–53).
Преосвященні владики!
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
У цей особливий день, коли ми, споглядаючи розп’ятого Спасителя, зняли Його з хреста й поклали до гробу, пригадується мені, як одного разу під час таких богослужінь до церкви прийшла мама, тримаючи за руку хлопчика. Дитина, вказуючи пальчиком другої руки на розп’ятого Ісуса, сказала лише одне слово: чому?
Це питання дитини, можливо мимоволі, потрапило в саме серце пошуку людини за сенсами нашого страждання, нашої смерті, ба більше, мети, до якої ми скеровані своїм життям. Оскільки цей хлопчик вказував саме на розп’ятого Спасителя, ці сенси стають ще глибшими. Як так сталося, що Син Божий, якого Отець послав у світ як вияв найвищої любові до людей, був цими людьми зневажений, обпльований і розп’ятий?
Я не знаю, що ця жінка тоді відповіла своєму синові, але ми зараз маємо унікальну можливість поставити те саме питання Божій Матері, яка стоїть під хрестом разом із улюбленим Христовим учнем та на очах якої вбили Її Сина, на очах якої Він помирав. Богородиця, Матір нового людства, у той момент, мабуть, переоцінила все. Ми питаємо Її, як діти: чому?
Якщо ми послухаємо, що нам сьогодні говорить Марія, то це теж усе переверне в нашому житті. Пресвята Богородиця промовляє слова, якими славила Бога від моменту відвідин ангела, коли Слово стало тілом і оселилося між нами, та які християни щодня співають у храмах усіх традицій понад дві тисячі років. Стоячи під хрестом свого Сина, Вона каже: «Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних; наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк. 1, 52–53). Іншими словами, коли Христос помер на хресті, стався всесвітній переворот, коли все назавжди змінилося, отримало інший сенс, цілком інші перспективи.
Ми бачимо нині вічного, безсмертного Бога, який вмирає на хресті. Бачимо непідвладного стражданню Бога, який тому і став людиною, прийняв тіло від Пречистої Діви Марії, щоб мати можливість зазнати страждань. Бачимо Бога, якого не може збагнути людський розум, бо Він незбагненний. Він дозволив, щоб Його зловили людською рукою, щоб на Нього наклали кайдани, щоб Його прибили цвяхами до хреста. Вічний, безсмертний Бог у людському тілі покладається до гробу.
Зі смертю Бога на хресті змінюється хрест — із знаряддя страти він перетворюється на райське дерево життя. Кров першого вбитого чоловіка Авеля, яка кричала до Бога із землі, вимагаючи відплати та помсти, перетворюється на кров Спасителя, яка уділяє прощення і молиться за своїх убивців: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34). Сьогодні ми чуємо Боже слово, яке каже нам, що кров Ісуса Христа очищає нас від всякого гріха (пор. I Ів. 1, 7).
Сьогодні ми чули ще одну фразу, яка, мабуть, нікого не може залишити байдужим. Розп’ятий на хресті Ісус кличе: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти мене покинув?» (Мт. 27, 45). Ці слова псалмоспівця (Пс. 22, 1) породжують запитання: як Бог кличе сам до себе про те, що Він сам себе покинув? Який сенс цієї фрази?
Святий Августин нам пояснює, що Син Божий у своїй Божественній Особі стає перед Отцем Небесним уособленням цілого людства (in persona hominis) (пор. Comm. Psal., 85). Він із хреста кличе голосом кожної самотньої та покинутої людини, яка просить свого Творця про спасіння. Христос наче на хресті озвучує крик людства за Богом. Він, Син Божий, стає на боці тих, хто відкинутий і засуджений, хто не має шансу на порятунок і спасіння. Він захотів увібрати в себе всі страждання, усе почуття самотності та відкинутості людства, яке само себе позбавило Божої присутності, усунувши Його зі свого життя власним гріховним рішенням.
У момент смерті Ісуса Христа все віднаходить надію. Той, хто був засуджений і відкинутий, стає спасенний. Той, хто був далеко від Бога, стає до Нього дуже близько. Той, кого засудили як грішника й розіп’яли по правиці від Христа, чує Його слова: «Сьогодні будеш зо Мною в раї» (Лк. 23, 43). Нині кожен, кого очікує смерть, отримує надію на воскресіння і життя. У розп’ятому і померлому Спасителеві ми віднаходимо сенс наших страждань. Бо «Його ранами ми вилікувані», — каже нам пророк Ісая (53, 5). Христовий хрест стає для кожного з нас ключем, який відкриває нам небеса. У кожному людському стражданні нині присутнє страждання самого Божого Сина.
Ми входимо в таїнство погребіння Ісуса Христа в особливий момент нашого народу, коли наша Батьківщина є розп’ята. Це, мабуть, Україна сьогодні волає устами шукача за Богом: де Ти? Під щоденними обстрілами, у царстві смерті, яке сіє російський вбивця, ми кличемо: Боже, чому Ти мене покинув?
Сьогодні ми одержуємо відповідь про сенс нашої борні, адже бачимо, що саме Розп’ятий перемагає. У Бозі загиблий воскресає. Понижений отримує прославу, а зранений — славу в Царстві Божому. Наша надія — у розп’ятому, померлому і воскреслому Христі!
Тому ми дивуємося цій вселенській переміні. Разом із Йосифом з Ариматеї ми щойно співали словами старовинного надгробного плачу: як поховаю Тебе, мій Боже? Якою плащаницею Тебе огорну? Якими руками торкнуся твого нетлінного тіла? Єднаючись, знаходячи сенс нашого страждання, чуємо від розп’ятого і похованого Бога слово надії: «Я помираю, щоб ви жили!». Те саме кажуть нам герої, які віддають життя за Україну. А скорбна Мати Спасителя сьогодні промовляє: «Розп’ята Україна у своїй перемозі не одного сучасного тирана скине із престолу та піднесе угору смиренного! Перемога України не одного голодного наситить благами та не одного багача пустить по світу з порожніми руками!».
«Я кладуся до гробу, щоб ви воскресли!» — каже нам сьогодні наш Божественний, зневажений, розп’ятий Спаситель, який входить у свою славу Воскресіння. А ми відповідаємо: «Славимо Тебе, наш Боже, величаємо Твої страсті, розп’яття і погребіння, покажи нам Твоє на третій день Воскресіння». Так хочеться сказати: разом до перемоги! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
