Проповідь Блаженнішого Святослава у Великий четвер

Проповідь Блаженнішого Святослава у Великий четвер

18 квітня 2025, 08:24 122

Ти — Священник повіки за чином Мелхиседека (пор. Пс. 110, 4).

Преосвященні владики!
Всесвітліші, всечесні, високопреподобні та преподобні
дорогі наші отці!
Дорогі диякони!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Через це глибоке богослужіння Великого четверга ми стали учасниками Тайної вечері нашого Спасителя. Можна сказати, що нарешті здійснюється все те, що Христос проповідував упродовж свого земного життя. Навіть більше, будь-яка проповідь, євангелізація, що не веде до причастя на Тайній вечері, є фальшивою і неповною — можливо, навіть трагічно помилковою.

У чому полягає важливість Тайної вечері? Чому саме цією подією Христос впроваджує нас у таїнство своєї Пасхи? Якщо ми сьогодні вслухаємося в те, що було сказане, осмислимо те, що було зроблене, — відкриємо для себе щось дуже цікаве й глибоке.

У стосунках між Богом і людиною у Старому Завіті завжди були присутні різного роду жертви. Людина складала Богові жертвоприношення. Серед жертв була одна особлива — та, яку часто називають жертвою сопричастя. Дійство її принесення (частину спалювали на жертовнику) завершувалося бенкетом — згідно із приписами закону Мойсея, цю жертву потрібно було спожити. Останнє впроваджувало особу в сопричастя, у єдність із Богом. Людина, та й навіть увесь Божий народ, входили в особливі стосунки завіту зі своїм Господом: «Я ходитиму проміж вас і буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом» (Лев. 26, 12). Причасники такого жертвоприношення ставали і співучасниками особливої угоди з Богом, і причасниками Його дії спасіння стосовно себе. Саме в контексті таких жертв був укладений Старий Заповіт.

Особливим видом жертви сопричастя була пасхальна жертва. Божий народ приносив у жертву пасхальне ягня, а відтак мусив його спожити.

Ось Христос засідає зі своїми учнями, щоб спожити пасху, тобто розділити пасхальну вечерю. Він каже їм: «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати…» (Лк. 22, 15). Оце «бажав» євангелист передає подвійно: «хотів хотінням», «бажав бажанням».

Що ж так сильно бажав зробити Христос зі своїми учнями на Тайній вечері? Передусім ця вечеря стає моментом укладення Нового Заповіту. Вже не пасхальне ягня і його кров будуть пасхальною жертвою, а, за словами Івана, пасхальним Агнцем є сам наш Господь-Спаситель.

Тайна вечеря — це бенкет спільної трапези причастя. Ми чуємо, що Христос бере хліб, благословляє його і дає учням, кажучи: «Це — Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин. Так само чашу по вечері, кажучи: „Ця чаша — це Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається“» (Лк. 22, 19–20). Участь у цій таїнственній трапезі робить нас причасниками пасхальної жертви Нового Заповіту.

Тому для нас, християн, святкувати Пасху Господню означає бути причасниками Його Тіла і Крові, Євхаристійної трапези! Святкувати Пасху Господню — це бути учасниками спасіння, отримати відпущення гріхів! Святкувати Пасху Господню — це бути причасниками життя у крові того, хто за нас страждав, був розп’ятий і похований і хто воскрес із мертвих!

Однак у цій таїнственній трапезі Нового Заповіту ми отримуємо ще щось небувале, досі не знане людині — об’явлення нового виду священства. Святе Писання говорить про священство за чином Мелхиседека. Мелхиседек — таємнича постать Старого Заповіту — чинив подібний жест. Він вийшов до Авраама і благословив його хлібом та вином (Бут. 14, 18–19).

Благословляючи хліб і вино та подаючи їх апостолам як причастя своїх Тіла і Крові Нового Завіту, Христос об’являє на Тайній вечері священство самого Бога. Він є тим Священником повіки — за чином Мелхиседека (пор. Євр. 7, 1–10). Цей чин об’являє нам священство, яке не походить від людей. Ба більше, будь-які людські претензії на нього є богохульством і святотатством. «Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон» (Євр. 5, 4).

На Тайній вечері звершилося перше священнодіяння безкровної жертви Нового Заповіту. Господь тут об’являє цілковито новий зміст такого священства. Христос сам є Агнцем — новозавітною жертвою; сам є Священником, який приносить жертву, бо йде на страждання; сам є Храмом Нового Завіту, у якому перебуває престол, що на ньому ця жертва приноситься перед учнями. Проте Він не просто благословляє хліб і вино, а дає їх споживати.

Запрошуючи стати причасниками цієї трапези, Христос хоче, щоб Його апостоли стали водночас причасниками того священства, носіями печаті вічного священства самого Бога. Він робить їх причасниками своєї місії, кажучи: «Чиніть це на Мій спомин» (Лк. 22, 19). Тому в сьогоднішньому апостольському читанні святий Павло каже: «Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам» (І до Кор. 11, 23).

Ти — Священник повіки за чином Мелхиседека (пор. Пс. 110, 4).

Можливо, учні ще не вповні розуміли, учасниками чого вони стали. Бо вийшовши з цієї спільної трапези, Христос іде на страждання. Він переживе засуд і відкинення у своєму народі, пройде хресну дорогу, розп’яття і смерть. І саме це переживуть Його учні. Кожен із них у ті дні пройде свою хресну дорогу, розп’яття своїх мрій, власну трагедію зневіри.

Каже пророк: «Я вдарю пастуха, і розбіжаться вівці» (Зах. 13, 7). Усі Його покинуть. Апостоли будуть настільки розгублені, що не зрозуміють, що з ними відбувається. Петро зречеться, а Юда зрадить. Але буде наступний крок — зустріч із Воскреслим. Лише тоді ця історія довершиться, а Пасха Господня звершиться у всій повноті.

Христос хоче зробити учнів причасниками свого хресного шляху, страждання і навіть смерті — щоб вони стали носіями, свідками Його славного Воскресіння на третій день.

Дивне служіння самого Бога людині! Він приходить як Священнослужитель, щоб стати на коліна перед людиною. Ба більше, хоче поділитися собою, навіть своїм вічним священством. Тому й каже своїм учням: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли» (Ів. 15, 16).

Ти — Священник повіки за чином Мелхиседека (пор. Пс. 110, 4).

Цікаво, що в Посланні до Євреїв ми бачимо ще одну рису вічного Христового священства: «Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу» (2, 18). Постраждавши, Ісус Христос розуміє тих, які терплять, і може їм співчувати. Саме ця здатність Бога в людському тілі бути у стражданнях людиною розкриває священство, про яке ми чуємо сьогодні, на Тайній вечері.

Ми питаємо в цей Страсний четвер: де є Христос як вічний Первосвященник? І відповідаємо: там, де найбільше болить. Тому кожен із учасників Його священства, кожен Христовий священник, носій печаті вічного священства, відчуває обов’язок бути там, де сьогодні Бог страждає і плаче в людині.

У цей момент наша молитовна пам’ять прямує туди, де ллється кров. Нині, на цьому бенкеті Царства, на Тайній вечері, ми особливо молилися за наших військових капеланів, які стоять пліч-о-пліч із нашими воїнами-захисниками, без яких цієї Пасхи точно не буде — навіть тут, у Києві.

Наші думки линуть теж до наших владик у Запоріжжі, Харкові, до наших священників на лінії фронту, на кордоні, до отця в Сумах. Особливо радію, бачачи зараз отців із Чернігівщини — із зраненого прикордоння України на межі з Росією та Білоруссю.

Ви, отці, покликані нині вмити ноги тим, у кому страждає і плаче Господь. І саме в такому служінні — служінні за чином Мелхиседека — секрет вашого щастя, вашої священничої радості. Бо що може бути більшою радістю для священника, як здатність послужити? Каже Христос: «Чинивши так — щасливі будете». Так закінчується сьогодні Євангеліє про вмивання ніг.

Дорогі владики, отці та диякони, вітаю вас із великим даром і таїнством Христового священства, учасниками якого ви стали. Пам’ятайте: як священники, ви народилися на Тайній вечері. Ви зроджені Євхаристією — і маєте привести до неї всіх, кому проповідуєте Боже слово.

Не існує більшого дару для людини, як бути причасником священства самого Бога. Мені пригадується одна стародавня мудрість: добрий учитель має багато учнів — значить, він добре навчає, але великий учитель народжує десятки інших учителів, подібних до нього. Христос дарував своїй Церкві священство, бо не хотів бути самотнім у цьому дарі, а прагнув поширити його на всіх.

Сьогодні закликаю кожного з вас, отці: зродіть, покличте до священства щонайменше десятьох хлопців у вашому служінні. Наша Церква тепер зростає як ніколи раніше. Лише в Київській архиєпархії ми потребуємо 50 нових священників. Є так багато людей, які просять: дайте нам доброго, святого священника! Наші потреби зростають, але можливості не встигають. Господь збільшує наш народ у Церкві. Лише в Україні наша Церква за кілька років зросла в півтора раза. Кого ми пошлемо до них? Тому, отці, як Христос зробив вас учасниками свого священства, так ви приведіть хоча б десяток тих, хто візьме участь у тому самому дарі.

Ми тішимося, що з нами є брати-семінаристи. Хлопці, вітаю вас цього дня. Знайте: Церква вас потребує. Ви — кожен — для нас є дорогоцінним даром, дорожчим за вагу золота. Не втратьте й не занедбайте свого покликання.

Хай колись до вас скаже ваш святитель: «Ти — Священик повіки за чином Мелхиседека» (пор. Пс. 110, 4). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Інші проповіді