Проповідь Блаженнішого Святослава у восьму неділю після Зіслання Святого Духа і в день Всеукраїнської патріаршої прощі до Крилоса
Чоловік житиме не самим хлібом,
а кожним словом, що виходить з уст Божих (Мт. 4, 4).
Преосвященніші владики-митрополити!
Боголюбиві владики!
Високопреподобні, всечесніші, всесвітліші та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Наші брати-семінаристи!
Достойні представники органів державної влади Прикарпаття,
місцевого самоврядування всіх рівнів!
Достойні наші військовослужбовці, захисники України, ветерани!
Рідні і близькі наших загиблих Героїв, які з усього Прикарпаття прибули на цю прощу!
Діти України — в Україні й на поселеннях сущі, які зараз єднаються з нами в молитві
завдяки цій живій трансляції!
Достойні паломники, що так численно прибули сьогодні на святу Крилоську гору!
Дорога наша молоде! Наші діти!
Дорогий наш княжий Галиче!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Господь Бог знову покликав нас сюди — до цього всеукраїнського місця сили, де із серця землі, із тієї гори, б’є споконвічне княже джерело. Покликав, щоб ми ще раз могли зачерпнути сили, яка об’являється тут, у Крилосі, як Києво-Галицька вісь нашої невмирущості, нашої європейської, церковної, національної й державної тотожності — нашого княжого спадку, такого необхідного і життєдайного сьогодні.
Ми прибули сюди — до нашої Матері, що прославилася тут, у цій іконі Крилоської Богородиці, яка впродовж століть перебуває серед нас, слухає, пригортає, підносить. Але той, хто нас зібрав, — Господь Бог наш Ісус Христос, — сьогодні до нас промовляє. Він говорить своїм життєдайним словом щоразу, коли ми слухаємо читання Святого Євангелія.
Щойно ми почули в євангельському читанні (Мт. 14, 14–22) про те, як численні люди прийшли, щоб слухати Ісуса Христа, і затрималися в пустельному місці аж до вечора. Христос тут промовляє словом, діє, а також чинить якесь дивне таїнство зі своїми слухачами. Євангелист Матей вживає три дієслова, що змальовують спосіб, у який Господь звертається до людей: побачив, змилосердився і вигоїв. Христос бачить кожного з нас. Він дивиться глибоко в наше серце — глибше, ніж ми самі можемо себе побачити. Він милосердиться над нами: з Нього виходить сила милосердної любові. Наслідком цієї сили є зцілення. Він не просто споглядає, а діє, — діє в нас. Ми чуємо сьогодні, як Христос годує свій народ: у пустельному місці помножує п’ять хлібів і дві рибини — й насичує п’ять тисяч людей.
Що означає це дивне годування? Чому про нього згадують усі чотири євангелисти? І чому ми сьогодні слухаємо саме це Боже слово? Щоб зрозуміти, чим Господь зараз хоче нас наповнити, прислухаймося до ще одного, начебто паралельного, тексту євангелиста Матея, що пояснить нам сенс вчинку Христа — коли Він живить свій народ.
Після хрещення Ісуса Христа в Йордані, ще перед початком Його привселюдного проповідування, Дух веде Його в пустелю, де диявол Його спокушає. Першою спокусою є розмова про хліб. Христос у пустелі зголоднів. Диявол каже Йому: «Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом» (Мт. 4, 3). Христос долає цю спокусу словами Святого Письма зі Старого Заповіту, якими Бог промовив до свого народу в пустелі, звільняючи його з єгипетської неволі: «Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4, 4). Бо диявол пропонує Ісусові хліб раба, в’язня, — а той камінь ніколи не стане хлібом. Христос відкидає спокусу й говорить про іншу їжу — Слово Боже, яке може задовольнити всі потреби людини.
І ось знову Христос у пустелі — вже не сам, а зі своїми учнями та народом. І знову — голод. Але тепер зголоднів уже не Він, а весь народ. Христос розуміє цей стан, бо сам його пережив. Ставши людиною, Він співстраждає, відчуває потреби, почуття і болі, які має у своєму серці Його народ. Благословляючи п’ять хлібів і дві риби, Господь годує людей не тільки земною, матеріальною їжею. Він живить їх своєю перемогою над дияволом, своєю силою, своєю звитягою над злом. Він втамовує не тільки голод тіла, а й голод людини за єдиним Богом, у якому є сила, перемога, свобода й життя вічне.
Цікаво, що народ отримує силу перемоги Ісуса Христа над дияволом за посередництвом Христових учнів. Христос бере від них тих хліби й риби і чинить над ними євхаристійний жест: підносить очі до неба, благословляє, ламає цей хліб і передає його учням — а вони передають людям.
Такий самий жест ми побачимо на Тайній вечері, перед Його стражданнями, а також на кожній Божественній Літургії — коли Господь не просто ламає хліб, а перетворює хліб і вино на свої Тіло і Кров. Христос робить своїх апостолів, а відтак і їхніх наступників посередниками того годування, передавання всепереможної Божої сили Його спраглому, зраненому, змученому народові. Саме вони, учасники Його священства, уділятимуть людям цю силу перемоги Христа над дияволом через благодать Святих Таїнств Церкви — аж до кінця віку!
Дорогі в Христі брати і сестри! Те, що ми чуємо сьогодні в Євангелії, зараз станеться з нами. Ми, Божий народ, прийшли сюди, щоб слухати Христа, щоб прийняти від Нього поживу, якої ми спраглі та змучені.
Особливо в умовах війни ми переживаємо моральну, духовну і фізичну пустелю. Війна спустошує не тільки міста і села, а й серце людини. Руйнує її надію, здатність чинити спротив смертоносному злому духові, який хоче вкрасти в неї майбутнє. Але сьогодні Христос прийде, щоб нагодувати нас своєю перемогою, щоб відновити наші сили, щоб вказати нам на джерело, з якого їх можна черпати. Він пошле до вас своїх учнів — а вас запросить приступити до Святих Таїнств Христової Церкви.
Христос бачить, милосердиться, зцілює — особливо у Святому Таїнстві Сповіді. Прошу всіх прочан: не повертайтеся додому без Сповіді! Лишіть тут каміння своєї душі, свої тягарі, навіть сумніви. Наповніться благодаттю Святого Духа, якою Він переміг ваш гріх, що вас принижує і поневолює. Сьогодні ми всіх вас запрошуємо скуштувати хліба, який Христос зараз поблагословить і перетворить на своє Тіло і свою Кров. Зміст кожного паломництва — причастя Святих Таїнств Тіла і Крові нашого Спасителя. Звідти б’є джерело безсмертя — Христової перемоги для Божого народу над гріхом і смертю.
Це досвідчила наша підпільна, переслідувана Церква. Наші священники щодня, навіть у засланні та в’язниці, служили Літургію, щоб живити Божий народ Тілом і Кров’ю Ісуса Христа. У цьому — секрет нашої стійкості, невмирущості, здатності вставати і йти далі, перемагати. Приступіть до цього джерела!
Ми прийшли сюди як паломники надії. Вселенська Церква переживає Ювілейний рік — Рік надії, який проголосив уже блаженної пам’яті папа Франциск. У цьому храмі в Крилосі, нашому прокатедральному храмі, відкрито ювілейні «двері надії». Кожен, хто сповідався, причастився і пройшов через ці двері, може отримати повний відпуст — повну свободу від усього, що поневолює, обтяжує, забирає силу. Ви повернетеся додому сповнені Божої сили благодаті Святого Духа, — сили перемоги, що покликана виявитися у вашому щоденному, особистому, народному й державному житті. Так було колись, так є зараз і так буде завтра.
Цього року наша Церква й увесь український народ згадує 160-річчя великого українця, великого керманича нашої Церкви — праведного митрополита Андрея Шептицького. І що цікаво, з плином часу його постать не маліє — вона зростає (хоч знаємо, що митрополит був високий на зріст). Його слово — це пророцтво про Церкву й Україну.
Щодня ми бачимо, як російський окупант завдає повітряних ударів по наших мирних містах і селах. Ці атаки не мають військового значення — це спроба нас залякати, відібрати в нас надію на перемогу в боротьбі, поневолити нашу волю і здатність до спротиву, спричинити нашу втечу з рідної землі.
Але в цих обставинах новітніх диявольських спокус пророчий голос митрополита Андрея звертається до нас, звільняючи нас від цього страху: «Побіда певна, а справа свята!» (Пастирське послання до вірних, написане з приводу початку Першої світової війни, Львів, 29 липня 1914 р.). «Заховуйте супокій. В Божих руках наша доля; без Божої волі і волос з голови не спаде. В Бозі наша надія і наша сила. В огні сеї страшної війни виковуєся красша для нас доля» (Відозва до населення прикордонних сіл з приводу початку війни, Львів, 21 серпня 1914 р.).
Ці слова передають глибокий зміст християнської чесноти надії. Ми маємо надію, бо маємо Христа, Він між нами і в нас. Ми маємо надію, бо маємо Його силу й перемогу — вже тепер. Нею живимося, боремося, перемагаємо. Ми маємо надію, бо сила Божа завжди перемагає людську ницість. Ні диявол, ні його слуги — ніколи не матимуть в історії ані народу, ані світу останнього слова.
Сьогодні просімо: Мати Божа, прославлена тут, на Крилоській горі, навчи нас слухати Твого Сина — так, як слухала Ти. Навчи нас жити у вірі — як жила Ти. Носійко Божого погляду милосердя і зцілення, покрий Твоїм омофором синів і дочок України. Мати Божа, рятуй Україну. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
