Проповідь Блаженнішого Святослава в катедральному соборі Різдва Івана Хрестителя в Сиропусну неділю в Куритибі (Бразилія)
Читайте також:
Блаженніший Святослав у Куритибі: «Сьогодні ми святкуємо свято єдності глобальної Української Греко-Католицької Церкви»
…І Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі
(Мт. 6, 4).
Преосвященний владико-митрополите Володимире!
Преосвященні й боголюбиві владики!
Високопреосвященний владико Антоніо, архиєпископе Куритиби!
Преподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорога наша українська громадо в Бразилії: представники громадських організацій і об’єднань, шкіл та культурних спільнот!
Дорогі батьки і дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Ми зібралися тут, у цьому історичному катедральному соборі Різдва Івана Хрестителя в Куритибі, щоб разом святкувати єдність глобальної, світової Української Католицької Церкви. Цією урочистою Божественною Літургією розпочинаємо історичну сесію Постійного Синоду Єпископів нашої Церкви в Бразилії, а відтак — душпастирський візит до нашої громади. Разом зі мною прибули українські єпископи з усього світу: з України, Польщі, Німеччини, Канади, а також з Аргентини і, звичайно, з Бразилії. Хочу, щоб ви чітко усвідомлювали: ваша Церква-мати в Україні, навіть у трагічний час війни, щиро й глибоко любить вас. Саме тому ми приїхали, щоб обійняти наших синів і доньок тут, у Бразилії.
Слово Боже Святого Євангелія (Мт. 6, 14–21), яке ми щойно почули, пропонує нам для духовної поживи частину Нагірної проповіді Ісуса Христа, яку деякі науковці називають «Конституція Небесного Царства». Господь запрошує нас подивитися на все наше життя — на самих себе й на інших людей — з перспективи вічності, із перспективи Небесного Царства.
Це Боже слово закликає нас змінити погляд на особисте життя й міжособистісні стосунки, розглядаючи їх крізь призму Царства Небесного. В Україні ми щодня живемо під загрозою смерті. Через це змінюється сприйняття того, що ми робимо і плануємо в житті, адже тепер дивимося на все з перспективи вічності.
Сьогодні, коли ми чуємо запрошення Церкви розпочати шлях Великого посту, Євангеліє наголошує на трьох аспектах нашої мандрівки до Бога: воно показує нам мету, куди потрібно рухатися; маршрут — дорогу, якою треба йти; а також силу, якою належить рухатися цією дорогою.
Кінцева мета нашого земного життя — здобути скарб на небі, увійти у вічне життя з нашим Господом. Мова Євангелія особлива: Матей вживає тут специфічний біблійний спосіб говорити про Бога, не називаючи Його імені. Небо тут — це особливий вимір буття, простір, де людина перебуває з Богом у вічності. Отож, метою нашого земного життя, як навчає Катехизм нашої Церкви, є Бога пізнати, любити і нашим земним життям осягнути той скарб на небі, «бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21).
Дорогою до Господа є наші добрі вчинки, які нам приносять радість у Бозі. Тому сьогодні Євангеліє наголошує: «Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри…» (Мт. 6, 16). Людина природно сумує, коли чинить зло, бо совість докоряє. Коли ж чинить щось добре, відчуває духовну радість. Ми радіємо, коли здатні творити добро. Як казав мій великий попередник, патріарх Любомир Гузар, «ми ніколи не є настільки слабкими, щоб не мати сили робити добро».
Що ж є тією силою, яка дозволить нам дійти до Небесного Царства? Це — навернення до Бога і покаяння. Господь хоче нам так багато дати, а ми так мало готові прийняти. Щоб отримати скарб Небесного Царства, потрібно залишити все, що нас не пускає на цю дорогу. Передусім — простити людям їхні провини супроти нас. Хтось може спитати: ви, українці, можете прощати під час війни? І відповідь: так! Бо прощення — це секрет нашої стійкості й перемоги. Воно звільняє нас від ненависті до тих, хто вбиває, і робить сильнішими. Багато хто говорить, що здатність прощати — це секретна зброя українців.
Пам’ятаю жінку з Житомира, якій росіяни розбили хату. Вона звернулася до священника: «Отче, я не можу простити. Все, на що я працювала ціле життя, зникло за один день. Ми чудом залишилися живі». Отець відповів: «Якби твоя ненависть могла збити хоча б одну російську ракету, то можна ненавидіти. А так вона посилає ракети у твоє серце. Вони руйнують не хату, а тебе, твоє вічне щастя».
Господь каже: «А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших» (Мт. 6, 15). Прощення інших — це секретна зброя українського народу сьогодні. Господь через вільне серце дарує нам силу, що перетворюється на спротив будь-якому злу. Ми чинимо спротив окупантові й дивуємо світ своєю стійкістю. Це диво, але воно — знак Божої присутності у стражденному тілі нашого народу.
Дорогі в Христі брати і сестри, розпочинаючи наш душпастирський візит, хочу, щоб ви бачили: Україна жива. Щоразу, коли пропаганда каже, що нас уже немає, що надія пропала — це неправда. Україна жива! Вона стоїть, бореться і молиться!
Ми приїхали зі столиці України, із замерзлого Києва, щоб поділитися з вами неймовірною силою українського народу, який чинить спротив. У минулому ми пережили Голодомор, коли наш ворог прагнув знищити народ штучним голодом. Сьогодні вони хочуть нас убити, влаштувавши новий геноцид в Україні, який уже назвали «холодомор», — вбивство за допомогою холоду в час аномально холодної зими, яку ми переживаємо цього року через систематичне, високотехнологічне і навмисне знищення життєвої інфраструктури наших міст і сіл, мереж опалення та електропостачання. Проте український народ чинить опір.
Дякую всім вам, хто висловлює солідарність із нашим народом. Ви маєте особливу місію тут, у Бразилії — свідчити, що Україна вистоїть. Ви покликані переконати: Україна переможе. Хто сумнівається в цьому, нехай навернеться! Хто не вірить, що ми зможемо чинити опір і переможемо, нехай складе добрий іспит сумління! Час Великого посту — це нагода для відновлення віри, надії та милосердя.
Особлива подяка всім, хто працює для того, щоб Українська Церква і громада в Бразилії росли й розвивалися. Дякую сестрам, які зберігають приклад святості нашого монашества в цій країні. Знаю, що готуються процеси беатифікації наших сестер, і ми з нетерпінням чекаємо дня їх прослави. Дякую батькам, які навчають віри, молитви та українського слова своїх дітей. Мені приємно бачити, що ви розумієте моє українське слово і навіть у дев’ятому-десятому поколінні творите Українську Католицьку Церкву в Бразилії.
Сьогодні хочу згадати тих «піонерів», які принесли нашу Церкву, культуру й духовне життя на цю землю. Особливо під час цієї Святої Літургії ми будемо молитися за владику Йосифа Мартинця та його наступника владику Єфрема Кривого, за тих героїв нашої Церкви. Будьте певні, що ми також думаємо про ваше і наше майбутнє в Бразилії.
Просимо: Господи, благослови нас — ми Твої сини й доньки, ми Твоя Церква! Поблагослови Україну! Допоможи могутнім світу цього знайти спосіб зупинити російського нападника. Ця війна є ганьбою для людства третього тисячоліття. Не може бути, щоб могутні цього світу не змогли зупинити цього вбивчого агресора. Не може бути! Ми віримо, що Господарем історії є Бог. Люди починають війни, а Господь кладе їм край. Тому ми просимо: Господи, Ти, що бачиш таємне, воздай усім нам (пор. Мт. 6, 4). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
