Проповідь Блаженнішого Святослава в Любліні з нагоди передання храму Святого Йосафата греко-католицькій парафії
Надання Люблінською архидієцезією зручного місця (в центрі міста!) для служіння Літургії та проведення душпастирських зустрічей навколо рідної духовності й культури є виявом щирої християнської солідарності. Переконаний, що ця святиня, покровителем якої є святий Йосафат, слугуватиме зціленню ран війни в різних вимірах.
Бережи їх, Отче, щоб вони були одно (пор. Ів. 17, 11).
Високопреосвященний владико-митрополите!
Преосвященний владико!
Всечесні та преподобні отці!
Достойний пане посол України в Польщі!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Шановна українська громадо в Любліні!
Слава Ісусу Христу!
Архиєрейська молитва Ісуса (Ів. 17, 9–11) — це прохання Спасителя про єдність між Його учнями, яку ми повинні втілювати в життя, бо віримо, що цього бажає сам воплочений Бог. Те саме прагнення до єдності вписане в ідентичність місії Східних Католицьких Церков.
Живим свідком і прикладом цього покликання був святий Йосафат, який народився за 140 кілометрів від Любліна, у Володимирі-Волинському, 1580 року, невдовзі після укладення Люблінської унії 1569 року, що об’єднала Королівство Польське і Велике князівство Литовське в багатонаціональну державу — Річ Посполиту. Коли була проголошена церковна Унія між Київською Церквою та Церквою Римською, у Бресті-над-Бугом, що за 150 кілометрів від Любліна, хлопцеві було 16 років.
Як бачимо, життя і діяльність Йосафата були тісно пов’язані з формуванням у Східній Європі сучасних національних спільнот України, Литви, Польщі та Білорусі. Дитинство і глибоке духовне навернення він пережив на Волині, чернечої мудрості й аскези навчався у василіан у Вільнюсі, а душпастирське служіння здійснював як митрополит у Полоцьку.
Трагічна смерть Йосафата у 43 роки стала переломним моментом у церковно-суспільному житті — його авторитет визнали навіть колишні опоненти. І вже через два десятиліття після цієї події, у 1643 році, папа Урбан VIII проголосив Йосафата блаженним, а культ його як святого і мученика поширився у всій Речі Посполитій, демонструючи глибокий внутрішній зв’язок між нашими народами. Постать цього святого показала, що сучасні Україна, Польща, Литва та Білорусь мають спільну історію, духовну і культурну спадщину й прагнуть до єдності, намагаючись зберегти культурні відмінності.
Влада російської імперії та московського патріархату зовсім по-іншому підходила до питання літургійно-духовної окремішності та збереження етнічної та мовної ідентичності. Саме тому царська, а пізніше російська пропаганда намагалася (і дотепер це робить) дискредитувати діяльність святого Йосафата в різних вселенських церковних органах. Навіть його тлінні останки представляла як загрозу, і вони змушені були мандрувати спочатку з Полоцька до Жировиць, а потім — стараннями Радзивіллів — на ціле століття перебралися до Білої Підляськи, де зберігалися в підвалі василіанського храму від зловісної царської адміністрації. Лише в 1919 році завдяки митрополиту Андрею Шептицькому мощі вперше були перевезені до церкви Святої Варвари у Відні, звідки потрапили до Ряшева і відтак поміщені в соборі Святого Петра у Ватикані.
Про значення святого Йосафата для слов’янських народів і Вселенської Церкви виразно написав папа Пій ХІ в енцикліці «Ecclesiam Dei», приуроченій до 300-ї річниці його мученицької смерті: «Ми справедливо визнаємо його славою східних слов’ян та їхньою опорою, бо, мабуть, ніхто інший не прославив їхнє ім’я такою мірою, як він, і ніхто інший не причинився до їхнього спасіння так, як саме цей пастир і апостол, передусім тому, що він пролив свою кров за єдність Святої Церкви».
Своєю мученицькою смертю цей святий запечатав сопричастя Київської Церкви з наступником апостола Петра та через Святого Духа став його видимим знаком і нерозривним зв’язком. Те, що мощі святого Йосафата зберігаються поряд із мощами святого Петра, свідчить про це і є для всього християнського світу доказом єдності Церкви в її різноманітності.
Промовистим прикладом цього є подія, яка сталася кілька днів тому. У день вшанування пам’яті святого Йосафата в усій Католицькій Церкві, 12 листопада, відбулася Загальнонаціональна проща українців з України та діаспори до собору Святого Петра, на головному, папському престолі якого з нагоди 400-річчя смерті святого ми відслужили Божественну Літургію у візантійсько-українському обряді разом із митрополитом Вільнюса і президентом Ради єпископських конференцій Європи архиєпископом Ґінтарасом Ґрушасом.
Своєрідним продовженням тих святкувань є нинішня молитовна спільнота, яку ми творимо в храмі Святого Йосафата в Любліні. Завдяки доброті ієрархів, духовенства та вірних Люблінської архидієцезії, а також великій відкритості митрополита Станіслава Будзіка цей храм сьогодні буде офіційно переданий для душпастирських потреб люблінської греко-католицької парафії.
Користаючи з нагоди, складаємо вам величезну подяку за цей благородний жест, а також за всі прояви солідарності з Україною, що страждає від війни, яку розпочала росія. Для тисяч людей, які прибули до Любліна, були широко відчинені двері багатьох вікаріатів, храмів і парафіяльних спільнот. Католицька Церква в Любліні та підпорядковані їй структури стали євангельським прикладом безкорисливого служіння людям, позбавленим гідності і приреченим на небуття.
Не можемо оминути увагою відданості всіх люблінських спільнот польсько-українському примиренню та допомозі постраждалим від війни, про що свідчать численні спільні ініціативи та проєкти, реалізовані різними польськими структурами разом із українськими службами.
Травма війни, яку ми переживаємо, спричинена агресією та ненавистю проти Бога і святості людського життя. Це драма не лише для України, а й для Європи та всього світу. Смерть Йосафата сколихнула всю Річ Посполиту, бо, як з’ясувалося, вбили людину, яка прагнула єдності між Східною і Західною Церквами. Ми зараз живемо в глобалізованому світі — і коли в одній країні відбуваються воєнні злочини, це зачіпає всіх нас. Спонтанно виникають екзистенційні питання, які свого часу ставив собі святий Йосафат: чому мене ненавидять? Чи Бог мене забув? Що мені робити? Чи має сенс мій опір агресії та фанатизму? Як мені вижити в драматичній ситуації суспільних заворушень? І нарешті: Боже, де Ти, коли мене вбивають?
Перед лицем такої драми ми всі покликані долучитися до зцілення зранених сердець, душ і умів людей, яких прямо чи опосередковано торкнулося варварство війни. Багато з них шукають духовної підтримки, розради та сенсу життя в церковних спільнотах. Тому надання Люблінською архидієцезією зручного місця (в центрі міста!) для служіння Літургії та проведення душпастирських зустрічей навколо рідної духовності й культури є виявом щирої християнської солідарності. Переконаний, що ця святиня, покровителем якої є святий Йосафат, слугуватиме зціленню ран війни в різних вимірах.
Для мене є особливо зворушливим приїхати з Києва до Любліна, щоб огорнути любов’ю Церкви-мами своїх. Цього року наш Синод із Риму надіслав листа-послання до вірних нашої Церкви в усьому світі. Цей лист має особливу назву: «Я тебе не покину!». Це слова Бога до людини, а відтак слова вашої Церкви з України до вас, дорогі в Христі брати і сестри. Хоч би де ви були, ваша Церква вас не покине: піде за вами, огортатиме вас, лікуватиме ваші рани — і ми разом рухатимемося до перемоги.
Сьогодні, 16 листопада, минає рік, як на окупованій території в Бердянську увʼязнили двох наших священників-редемптористів — Івана Левицького та Богдана Гелету. Вже рік ми не знаємо, де вони. Молимося сьогодні, щоб там, де рука нашої Церкви не може їх дістати, їх засягнула рука Божої любові та Його милосердя.
Святий Йосафате, взоре християнської досконалості та непереможний апостоле єдності Вселенської Церкви в її різноманітних традиціях, ти віддав усе своє життя справі примирення між східним і західним християнством, а з любові до Бога, не вагаючись, пролив власну кров. Благаємо тебе, наш покровителю й отче, заступися за нас і даруй нам витривалість у вірі та ревність у духовному житті. Допоможи нам твоїм заступництвом перед Богом розвивати єдність, взаємоповагу та порозуміння між нашими народами і Церквами. Через нашу співпрацю та порозуміння нехай буде прославлений Отець, і Син, і Святий Дух, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
