Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю перед Різдвом
Ми відчуваємо, що навіть війна — це історія спасіння України, яку Господь Бог пише через надію, що її Він посилає своєму народові. Розуміємо, що у 2023 році буде кульмінація: для нас, українців, це буде ніщо інше, як перемога над несправедливим агресором. Господь начебто підживлює цю нашу надію.
Високопреосвященний владико-митрополите!
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні браття і сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогоднішня неділя, яка називається неділею перед Різдвом, присвячена пам’яті Святих Отців. Поняття «Святі Отці» охоплює тих, хто впродовж історії Божого народу Старого Заповіту готував прихід на землю в тілі Господа нашого Ісуса Христа.
Ми сьогодні чуємо читання родоводу Ісуса Христа, яке нам повідає Матей. Родовід Спасителя подає ще євангелист Лука, який доводить його аж до Адама, показуючи універсальне, загальнолюдське значення приходу Христа на землю і разом з апостолом Павлом наголошуючи на Його тотожності як нового Адама (пор. 1 Кор. 15, 45–49). Народившись у Вифлеємі, Він буде Спасителем не тільки одного народу, а людей усіх часів і народів.
Євангелист Матей представляє нам народження Ісуса Христа як здійснення Божої обітниці, даної вибраному старозавітному народові, очікування на довгожданого Месію, помазаника Божого з дому Давида. Показує, як Син Божий входить не в якийсь абстрактний контекст, а в конкретну історію певного народу, роду і родини у визначений час. Тому автор, укладаючи книгу родоводу Ісуса Христа, починає від Авраама, а головні частини цієї історії пов’язані з періодами або злету, або упадку того народу. Перший період — від Авраама до Давида, другий — від Давида до вавилонського переселення, коли все те, що здобув Давид, було втрачено (і Ізраїльське царство, і дім ізраїльських царів), а третій — від вавилонського переселення до Ісуса Христа.
Люди, імена які перераховані в цьому родоводі, — не безтілесні ангели. Їхнє життя було непростим, деколи суперечливим. Це були не непорочні святі, а люди з крові й плоті, немічні та грішні. Вони переживали великі нещастя, про які ми чули в апостольському читанні. Скиталися, були розрізувані пилою, мусили зі зброєю в руках захищати рідну землю. Жінки приймали на свої руки померлих. Однак увесь той народ, приносячи ці жертви, живився надією — що саме з його потомства народиться Месія, прийде Спаситель. Та Господь Бог розширив горизонти того народу — Спаситель приходить не для однієї родини, не для одного роду, племені чи народу: в Його імені будуть благословенні всі народи, як обіцяв Господь Авраамові, коли вперше привів його на обітовану землю.
Отож сьогодні, святкуючи пам’ять Святих Отців, ми бачимо, що Господь Бог готує день, історичну хвилину воплочення свого Сина, дуже глибоко ведучи надію народу, який зазнавав злетів і падінь. Він пише історію спасіння через подекуди криві дороги людини. Із сухого дерева, начебто із засохлого пня Єссея, як пророкує про батька Давида і його потомство пророк Ісая (11, 1–10), може виростити живий паросток, незграбні людські викрутаси перевести в гарний танець, із шуму і гамору витворити гармонійну музику, а з темного хаосу — світло. Різдво Христове є чудом, центром і вінцем історії людства не лише в тому сенсі, що Бог стає людиною, а й у тому, що людина, ведена силою надії, певним чином підготувала Його прихід. Та іскорка надії на народження Спасителя, яка передавалася з покоління в покоління, ось здійснюється.
Вся історія старозавітного очікування, напруги, болю і надії, прикликання того моменту, який у стражданнях кожний батько, що його ім’я ми чуємо, у молитві представляв Богові, звершується в таїнстві народження Христа. Цей рух до Бога, очікування на Нього святий Максим Ісповідник називає космічною Літургією, яка в уявленні цього святого означає взаємне зближення Бога з людиною та всесвітом. Бог покликає людину до себе, кличе її до досконалості й повноти життя і такими чином приводить її в рух у напрямку до себе і водночас виходить їй назустріч. І ось кульмінацією цього всесвітнього руху, цієї Літургії є поєднання Бога і людини в особі Ісуса Христа. Тоді вповні відкривається Божий задум про створення світу, який постав через Христа, у Ньому, з огляду на Нього і до Нього спрямований, — розкривається завдяки Різдву! У своєму воплоченні Бог торкається всесвіту, який набирає свого сенсу в таїнстві Різдва Христового. Так само й страждання і напруга очікування та боротьби кожного з тих осіб, про яких ми чуємо в сьогоднішньому Євангелії, набирає сенсу та змісту лише тоді, коли приходить Спаситель.
Ми переживаємо неділю перед Різдвом у контексті війни. Сьогодні перший день нового року. Ми відчуваємо, що навіть війна — це історія спасіння України, яку Господь Бог пише через надію, що її Він посилає своєму народові. Розуміємо, що у 2023 році буде кульмінація: для нас, українців, це буде ніщо інше, як перемога над несправедливим агресором. Господь начебто підживлює цю нашу надію. Ми нині більше впевнені в здатності перемогти, ніж рік тому та навіть до війни. Нас вже важко чимось налякати. Господь Бог справді оживляє, збільшує в нас вогник надії на те, що історія українського народу в болях і стражданнях — це рух до Нього. Водночас Він виходить нам назустріч. І ця зустріч, радість Бога в людині і людини в Бозі буде радістю нашого Різдва під час війни, яке ми святкуватимемо буквально за кілька днів.
Нехай наш воплочений Спаситель у своєму Різдві між нами надасть змісту і сенсу всім нашим болям і стражданням. Нехай здійснить усі наші очікування, які ми в молитві до Нього представляємо. Нехай це Різдво буде моментом великої радості всього народу, якої в нас ніхто не зможе забрати. У нас хотіли вкрасти новорічну ніч обстрілами, ударами — і ракетами, і «Шахедами», але вона минула і настав перший день нового року. Так само неминуче прийде і Різдво, бо його для нас готує Господь Бог. Ми тільки маємо його прийняти, беручи приклад зі святого Йосифа, якому ангел сказав не боятися прийняти те, що народиться від Марії, бо це є від Духа Святого. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
