Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Святих Отців Першого Вселенського Собору
Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх,
тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми! (Ів. 17, 11).
Всесвітліший отче Степане!
Всечесні отці!
Достойні панове віцепрезиденте міста Любліна
та віцеконсуле, який представляє Українську державу на Сході Польщі!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Дорога українська громадо Любліна!
Дорогі наші діти, особливо ті, які сьогодні урочисто приступають
до першої Сповіді та Святого Причастя!
Дорога студентська молоде!
Слава Ісусу Христу!
Після того як Господь Бог вознісся на небо, Його учні залишилися за Його наказом у Єрусалимі й очікували. Цей період від Вознесіння Христа до Зішестя Святого Духа є інтенсивним часом очікування приходу Божого Духа, виливання на всяке людське тіло Божественної сили, об’явлення того Духа, який буде внутрішньою життєвою силою кожного християнина, кожної віруючої особи.
Хоча Святий Дух зійшов на Церкву більш ніж дві тисячі років тому, ми, віруючі люди, долучаємося до динаміки Його очікування. Ми чекаємо на оновлення, адже Дух Святий, який є Подателем життя, оновлює обличчя землі, лікує наші рани, надає нам нову життєву силу, щоб долати труднощі. Дух Святий, як Утішитель, єдиний може втішити того, хто плаче перед обличчям смерті. І ось ми очікуємо.
Проте є одна особлива, так би мовити, основоположна, прикмета вияву Святого Духа в житті людини, Христової Церкви. Про цю особливість сьогодні говорить нам Святе Євангеліє. Нинішнє читання є уривком із Архиєрейської молитви Ісуса Христа, яку Він промовив на Тайній вечері, установлюючи Таїнство своїх Тіла і Крові. Можна сказати, що це була остання спільна молитва Божественного Учителя з апостолами, після якої Він вирушив до Оливного саду, де Його схопили й повели на страждання і смерть.
У молитві Господь Ісус Христос прохає Отця зберегти Його учнів, але зберегти по-особливому. «Отче Святий! — молиться Христос. — Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми!» (Ів. 17, 11). Христос молиться за єдність учнів. І в контексті сходження Святого Духа, коли учні почали глибше розуміти, у чому полягала Архиєрейська молитва і про що їх навчав Ісус Христос, вони збагнули, що Святий Дух подає єдність між апостолами, що Він є Духом сопричастя, принципом, основою і джерелом єдності Христової Церкви.
Ба більше, в іншій частині Архиєрейської молитви Христос пов’язує вірогідність проповіді апостолів із тим, наскільки вона одностайна. Якби, наприклад, кожен апостол проповідував щось своє, протилежне до свого співбрата, світ би нікому з них не повірив. Тому каже Христос до Отця Небесного: «Я — в них, і Ти — в Мені, — щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси Мене» (Ів. 17, 23).
Ми не маємо кращої ікони Духа Святого від живої, повної і видимої єдності Його апостолів у всьому, що вони проповідують, звершують і як живуть. Наступної неділі ви побачите ікону Зішестя Святого Духа, на якій зображена Пречиста Діва Марія разом із учнями, які зібралися докупи. Це ікона не так сходження вогняних язиків, як єдності тих, хто приймає Святого Духа. Коли гріх, зло вдирається в Церкву, то щоразу проявляється у вигляді розколів, поділів, які затьмарюють присутність Духа Святого у спільноті апостолів.
Цієї неділі ми вшановуємо Святих Отців Першого Нікейського Собору. Цей Собор є унікальною іконою єдності Христової Церкви, особливо в IV столітті, коли вона, так би мовити, урочисто виходила з підпілля після жорстоких римських переслідувань. На ньому зібралося 318 єпископів зі всього світу: Олександрії, Єрусалима, Близького Сходу, Антіохії, Рима, далекої Галії, Іспанії та інших околиць Римської імперії, — які спільно засвідчили єдність у вірі. Цей Вселенський Собор був немовби історичним виявом єдиного могутнього Святого Духа, який зроджує Церкву.
Ми всі є спадкоємцями дару Першого Нікейського Собору — «Cимволу віри», що його промовляємо на кожній Божественній Літургії. Навіть наші діти, готуючись до першої Сповіді, на уроках катехизму вчили його напам’ять. Звідки Святі Отці Собору взяли «Символ віри»? Адже він радикально відрізняється від звичних текстів. Це не спільна декларація і не проголосований документ зібрання, під яким усі підписалися внаслідок компромісу чи угоди, а щось цілковито інше.
У ранньому християнстві кожна Церква, місцева громада мала свій символ віри, який був ключем до розуміння Божого слова, тієї віри, яку вона прийняла від апостолів, котрі заснували громаду. Коли хтось бажав охреститися, йому передавали ключ до розуміння істини, Божого Об’явлення. І ось на Вселенському Соборі кожен із його учасників був свідком символу апостольської традиції і віри своєї помісної, локальної Церкви. Вони зібралися, щоб виявити віру тієї громади християн, яку представляли, тобто проголосити її символ віри, і послухати один одного. Під час соборного визнання віри з’ясувалося, що всі вони вірять однаково, хоч і говорять різними мовами, живуть у різних культурах, країнах. Вони, можливо, перед тим ніколи один одного не бачили, не змовлялися стосовно того, що їм говорити, ісповідуючи віру своєї Церкви. Тож як так сталося, що вони єдиним серцем і єдиними устами визнали одну й ту саму віру апостолів? Це було виявом єдиного Духа Святого, який їх надихав, у них спочивав і промовляв їхніми вустами!
Святий Іриней Ліонський говорить про це так: «Всі приймають одного і того самого Бога Отця, вірують в один і той самий задум воплочення Сина Божого, знають один і той самий дар Духа, зберігають одні й ті самі заповіді, дотримуються одного і того самого устрою Церкви, очікують того самого пришестя Господа і визнають те саме спасіння всієї людини — душі і тіла» (Проти єресей, V, 20, 1). Це Дух Святий, що творив Собор Отців, урочисто виявив, що святе апостольське передання, чистота віри проявляється в тому, що єпископи Христової Церкви в усьому світі є єдиними в Господній істині, однаково проповідують Боже слово, однаково вірують, зберігають одну апостольську традицію і здійснюють Духом Святим одні й ті самі Таїнства. Християни всього світу живуть за однаковими моральними правилами, живуть одним і тим самим благочестям і духовним життям. Отже, Вселенський Собор у Нікеї був виявом єдиного Божого Духа, який оживляє Христову Церкву донині.
Мені так приємно сьогодні бути серед вас! Я їду додому, до Києва, із Вроцлава. Там, під західним кордоном Польщі, ми мали чергову сесію Постійного Синоду. Мені було дуже приємно зібрати і огорнути там наших людей. А нині я маю великий привілей бути разом із вами. Глава Церкви — це особливий служитель єдності нашої помісної Української Греко-Католицької Церкви, тому що вона має збирати, об’єднувати людей, особливо тих, які через життєві обставини розсіялися по світу. І ось правою рукою з Любліна і лівою з Вроцлава мені хочеться обійняти всю велику українську громаду в Польщі та сказати всім вам: «Єднаймося!».
Хоч би як далеко закинуло нас життя від рідної землі, творімо одну-єдину спільноту Христової Церкви, Його учнів. Хто є в тій спільноті, може відчути животворне джерело Святого Духа, який буде нас тішити, лікувати наші рани, надавати нам нової життєвої сили, щоб іти разом уперед. Кожна наша парафія — чи в Одесі, чи в Запоріжжі, чи в окупованому Донецьку, чи в Харкові, чи в Києві, чи у Львові, чи в Тернополі, чи в Любліні, чи у Вроцлаві — збирає, скликає в одну Христову Церкву своїх дітей. Слово «Церква» означає «скликання» (з грец. ἐκκλησία, лат. convocatio) людей в ім’я одного Бога — Отця, і Сина, і Святого Духа, який кличе нас творити спільноту.
Спільнота — це не колектив, не громадська організація, а єдність у Святому Дусі, про яку сьогодні чуємо в Христовому Євангелії. Тому єднаймося Святим Духом в ім’я добра нашої Церкви і рідного народу! Ми тепер відчуваємо, що єдність українців є необхідною умовою вірогідності нашого свідчення. Якщо б кожен із нас говорив про війну в Україні по-іншому, то світ нам би не повірив. Єдність у Святому Дусі потрібна нам і для того, щоб зберігати в чистоті віру, яку передали нам прабатьки ще з часів Хрещення святого князя Володимира. Єднаймося, щоб перемагати! Єднаймося, щоб передавати свою віру майбутнім поколінням!
Вітаю зі святом наших діточок! Ви сьогодні по-особливому відчули, що Господь вас любить. Бо сповідь — це момент, коли через слова священника Він каже: «Я люблю тебе сильніше, аніж ти думаєш. Немає такого гріха, який би був сильніший від Моєї любові до тебе». Бог вам простив усе, що ви могли зробити злого, і ви почули: «Іди і більше не гріши». Тепер ви отримаєте найбільший скарб, який має Церква, — Тіло і Кров нашого Спасителя. Нехай сам Господь поведе вас далі у вашому житті. Ми вас вітаємо, за вас молимося.
Нехай Господь Бог усіх вас благословить. Творіть спільноту нашої Церкви і нашого народу в тому місці, де тепер проживаєте, але пам’ятайте і моліться про Батьківщину. Цієї ночі знову збили над Києвом 40 смертоносних дронів, знову постраждали і загинули люди, але ми віримо, що Дух Святий сильніший за духа людської злоби.
Ми повертаємося додому, щоб перемагати! Пресвятая Богородице, благослови дітей України! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
