Проповідь Блаженнішого Святослава в першу неділю Великого посту, неділю Православ’я
На крик українського серця сьогодні відповідає Господь та спішить до мене і вас. Він бачить нас. Він знає глибину нашого серця. Він приймає кожну чисту молитву, яка до нього скерована ще перед тим, ніж ми її промовимо. Він запрошує нас сьогодні ввійти в цей небесний простір життя, який відкривається нам серед жорстокого сьогодення смерті, яку сіє ворог на нашій землі.
Коли б ти був прорвав небо і зійшов, гори розтанули б перед тобою!
(Іс. 63, 19)
Всечесні, всесвітліші і преподобні отці!
Дорогі сестри і брати у монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі у Христі, брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у першу неділю Великого посту, слухаючи слово святого Євангелія (Ів. 1, 43–51), чуємо, як із нього віє раннім досвідом перших Христових учнів, які вперше знайомилися з Ісусом Христом. Чуємо розповідь про те, як апостоли Андрій, Симон-Петро, почувши свідчення Івана Хрестителя над Йорданом, пішли за Христом. Відтак, намагалися про це всім розповісти.
Ось вони йдуть до Пилипа, розказуючи, що зустріли й пізнали Месію. Потім ідуть і звіщають це Натанаїлові. У цьому моменті криються дуже важливих речі. Коли учні розказують про свій досвід зустрічі Ісуса Христа, Натанаїл починає сумніватися. Він зіставляє свої уявлення та розуміння про Месію з тим, що про Нього розповідають перші Христові апостоли й учні. Він запитує: «Що доброго може бути з Назарету?» (Ів. 1, 46).
Йому було замало почути про Ісуса від інших. Справжнім змістом Христового Євангелія є не передача інформації, а створення необхідного простору для особистої зустрічі з Тим, про кого чуємо.
Ось Натанаїл особисто має можливість зустріти Того, про кого чув від друзів, — Спасителя! Він зустрічає Того, про кого сповіщали пророки, кого знайшли перші апостоли. Ця зустріч між Христом і Натанаїлом дуже цікава нам, Його учням третього тисячоліття християнства, які ось пройшли перший тиждень Великого посту.
Цікаво, що як тільки Христос бачить Натанаїла, що йде до Нього, каже: «Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства» (Ів. 1, 47). Христос знає цього хлопця не тільки ззовні — Він знає глибину його серця. Коли до нього приходить Натанаїл, Христос каже: «Перше ніж Пилип тебе покликав, я тебе бачив, як був єси під смоковницею» (Ів. 1, 48).
Христос вживає певну образну мову Старого Заповіту, щоб торкнутися особистої таємниці хлопця, чогось такого, чого ніхто з людей не знав. Розкривається його таємне й особисте. Можемо сказати: сокровенне стає одкровенним. Тоді Натанаїл стрепенувся. Він зрозумів, що перед ним стоїть живий Бог — Той єдиний, якого він очікував як справжній ізраїльтянин, у якому немає лукавства. Він зустрів Того, про якого під своєю смоковницею, мабуть, дуже довго роздумував, Того, за ким шукав усе життя. Нарешті він Його знайшов. Христос веде його особисте, сокровенне до чогось глибшого. Він каже, раз я відкрив твою людську таємницю, то ти віриш. Побачиш, що пізнаєш щось більше: Одкровення Божественного! Каже дуже глибокі й дивні слова: «Побачите небеса відкриті і ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина чоловічого» (Ів. 1, 58).
Що означають ці слова? Про яке нове одкровення Натанаїлові сповіщає Христос? Щоби зрозуміти слова Христа про відкриті небеса, нам потрібно послухати пророка Ісаю. В останніх розділах його великої книги читаємо, як пророк молиться за майбутнє свого народу. Він начебто зіставляє все те, що ізраїльтяни знали про свого Бога з конкретною історичною ситуацією, у якій вони перебували.
Божий народ знав про свого Бога як про Бога Визволителя, про Бога, який приходить, щоби спасти свій народ. Зараз цей народ перебуває у вавилонській неволі. Тому пророк, начебто, кричить до Бога: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов, гори розтанули б перед тобою!» (Іс. 63, 19). Іншими словами: Боже, не скривайся від нас десь далеко на небесах. Роздери цю нашу відстань, яка нас віддаляє, і визволи нас із неволі. Зійди до нас, і тоді не тільки окови вавилонського рабства, а навіть гори розтопляться перед тобою — поверни нас додому, до гори Сіонської, до Твого дому в Єрусалимі та дай Тебе пізнати Твоєму народові!
Те, про що пророкував Ісая, стається сьогодні. Про це говорить Христос до своїх перших учнів: «… побачите небеса відкриті». Тими відкритими небесами є не якийсь простір поміж хмарами на небі. Відкритими небесами є Господь Бог наш Ісус Христос, Той, що прорвав небо — Бог став людиною! Бог приходить, занурюється у людський світ та відкривається людині. Одкровенним стає не людська таємниця Божого пошуку і прагнення, одкровенною стає внутрішня таємниця життя самого Бога. Спочатку ми чуємо, як Христос розкриває людське, а тут — обіцянку, що розкриється Боже перед людиною. Людина пізнає Таїнство самого Бога, який хоче себе об’явити людині, дати себе пізнати і виходить першим їй назустріч. Лише тоді сповниться те, за чим шукає, чого прагне кожен Христовий учень: Господь Христос є тут зі мною! Він розкриває мене мені самому та переді мною відкриває глибини Божого Одкровення. Показує, що Він ось тут, зі мною, говорить до мене.
Ця неділя ще називається неділею Православ’я. Історично ця неділя знаменує закінчення дискусії зламу VIII і IX століть у Візантійській імперії — завершується так звана іконоборча контраверсія. Цієї неділі Церква наче стверджує, що ті відкриті небеса, про які звіщає нам Христове Євангелія, відкриті і для нас із вами! Неділя Торжества православ’я немає нічого спільного з торжеством одної християнської конфесії над іншою, як дехто нині це розуміє. Бо це торжество — святкування повноти Божої відкритості до людини, яка передається як зміст християнської віри від ранніх учнів аж до нас із вами. Це торжество є радістю, торжеством повноти Божого Одкровення, яке сьогодні ми з вами можемо осягнути! Саме його нині Церква запрошує нас святкувати. Ми сьогодні начебто глибше починаємо розуміти зміст християнської віри, про яку особисто говорить Христос до свого учня Натанаїла. Дуже цікаво і глибоко сказав один із геніальних богословів ХХ століття: християнство — це не релігія у сенсі людського пошуку за Богом, зіставлення уявлення чи очікування людини щодо вічного, Божественного. «Християнство — це не релігія, це Одкровення, це голос самого Бога» (о. Олександр Мень). Він сьогодні до мене приходить і промовляє у всій своїй повноті так само, як говорив до своїх перших учнів. Він кличе мене не тільки пізнати про Нього, але особисто Його. Він сьогодні хоче зі мною зустрітися, спілкуватися, розмовляти і вести мене дальше по моєму земному життєвому шляху. І тому, досвідчивши дотик цього голосу та прийнявши це Одкровення про Божественне, ми разом з апостолом у зворушенні вимовляємо апостольську ісповідь віри: «Учителю, ти — Син Божий, ти — цар Ізраїлів!» (Ів. 1, 49).
Цієї неділі ми особливо вшановуємо святі ікони. Бо це не фантазія художника про Бога, яку він малює у видимому зображенні. Ікона — Боже Одкровення, це відкриті небеса. Відповідно до канонів Христової Церкви, ікона — це таїнство присутності особи, на ній зображеної. Ікона — простір зустрічі з тим, хто зображений на ній. Тому кожна справжня ікона підписана — ми знаємо, з ким зустрічаємося в молитві.
Ми запрошені до живого діалогу, молитви і зустрічі з нашим Спасителем, який у видимий спосіб є присутній для нас сьогодні через святі ікони точно так само, як колись для Натанаїла. До молитви і діалогу з Пречистою Дівою Марією та всіма святими запрошує нас Христова Церква. Небеса відкриті сьогодні і для нас. Увійдімо в цей небесний простір, який відкривається через святі ікони для нас тут, у нашій земній, людській дійсності.
«Відкриті небеса…». Як дивно ці слова звучать для України, яка цієї ночі пережила ще одну страшну атаку з неба. Ми сьогодні так хочемо «закрити небо над Україною», щоб російські ракети і дрони не нищили наше мирне життя, щоби вони не падали на наші мирні міста й села. Можливо, сьогодні ми разом із пророком Ісаєю кажемо до Господа: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов, гори розтанули б перед тобою!» (Іс. 63, 19). Боже, якби Ти розірвав небеса і зійшов до нас, то людський світ став би іншим. У Тобі прийде справжній і справедливий мир до України! Не тільки людське серце, але й гори би навіть перед Тобою розтопилися.
Господи, зійди до нас, на цю нашу молитву. На крик українського серця сьогодні відповідає Господь та спішить до мене і вас. Він бачить нас. Він знає глибину нашого серця. Він приймає кожну чисту молитву, яка до нього скерована ще перед тим, ніж ми її промовимо. Він запрошує нас сьогодні ввійти в цей небесний простір життя, який відкривається нам серед жорстокого сьогодення смерті, яку сіє ворог на нашій землі.
Нехай милостивий Господь сьогодні промовить до кожного з нас! А ми разом із першими учнями відповідаймо Йому! Переживімо особисту зустріч із Ним саме в цю мить, у цих відкритих небесах Божественної Літургії! Збагнімо, що бути християнином — це не лише знати мало чи багато про Бога, це бути здатним сприйняти Його голос, бути адресатом Його Божественного Одкровення. Господи, прийди до нас, зціли наші зранені серця, захисти сьогодні українську землю! Господи, будь із нами! Тоді ніхто і ніщо не зможе нас подолати. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
