Проповідь Блаженнішого Святослава в першу неділю Великого посту в Прудентополісі (Бразилія)
… І знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за Мною» (Ів. 1, 43).
Преосвященні владики!
Преподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі катехити!
Достойний пане префекте Прудентополіса!
Достойні представники органів держаної влади!
Шановні очільники українських культурних товариств і організацій,
шкіл та інших виховних установ!
Дорога наша молоде!
Дорогі діти!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Ми всі відчуваємо глибоку радість, яку переживаємо разом у цю особливу хвилину. Ця радість, як зауважив один хлопець, витає між нами. Ми стаємо свідками історичної зустрічі: Україна і Бразилія об’єднуються в ній. Наша материнська Церква з Києва обіймає свою доньку тут, у Прудентополісі. У час тяжких випробувань діти України, розсіяні по всьому світу, відчувають, що разом ми становимо сильний великий народ, який налічує близько шістдесяти мільйонів українців у самій Україні та за її межами.
Щоб глибше пояснити нам духовний, навіть містичний зміст радості цієї зустрічі, сьогодні Господь Бог посилає нам слово свого Євангелія (Ів. 1, 43 ‒51). Через євангельське читання Він сам промовив до нас.
Ми чуємо, як Ісус шукає своїх перших учнів. Євангелист каже: «… І знайшовши Филипа, мовив до нього: „Іди за Мною“» (Ів. 1, 43). Цікаво, що тут ми бачимо Бога, який шукає людину. Не людина шукає Бога, а навпаки! Ініціатива належить Йому, Він шукає мене і промовляє особисто: „Іди за Мною“.
У цій короткій фразі Бог відкриває зміст свого спасенного діяння щодо людини, об’являє глибокий сенс християнського покликання, а також розкриває значення і завдання місійного служіння Церкви Христової. Бути християнином означає бути віднайденим нашим Господом і не загубитися знову, але йти за Ним, слідувати за Ісусом Христом!
У Євангелії ми чуємо, що Ісус ‒ Син Божий, у якому є повнота життя і спасіння. Через прихід до нас у тілі Сина Божого, який став Сином Людським, Бог сповнює свою обіцянку Божому народові. Пророк Єремія каже: «Наверни нас, Господи, до себе, і ми повернемось: обнови наші дні, як було колись» (Пл. Єр. 5, 21). Саме єдинородний Син Отця прийшов, щоб відповісти на цей крик і плач загубленої людини. У Христі Бог шукає і знаходить людину!
Так відбувається в кожній особистій життєвій дорозі людини. Христос каже: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли…» (Ів. 15, 16). Ініціатива цієї знахідки, обрання і покликання завжди належать Йому. Бути християнином, бути учнем Христовим, означає дозволити Богові знайти себе. Це передбачає почути запрошення і піти за Ним.
Той, хто дозволяє Христові віднайти себе, не тільки стає Його учнем, але одразу перетворюється на місіонера. Ми бачимо, як Филип просто не в силі приховати цю знахідку і привласнити собі зустріч із Господом. Він одразу прагне поділитися цією знахідкою. Покликаний учень стає апостолом: він знаходить для Христа свого друга. «Зустрів Филип Натанаїла і каже до нього: „Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, ‒ Ісуса Йосифового сина, з Назарету“. Натанаїл же йому на те: „А що доброго може бути з Назарету?“. Мовить Филип до нього: „Прийди та подивися“» (Ів. 1, 45 ‒46). Филип стає місіонером, бо здійснює посередництво у зустрічі між Христом і Натанаїлом. Він допомагає своєму приятелю віднайти Господа та ввійти з Ним у цю таїнственну й дуже особисту зустріч. Це справжня містерія людського і християнського життя.
Ми споглядаємо на іконостасі цього храму намісну ікону Ісуса Христа. Цієї неділі Церква особливо закликає нас відкрити і оцінити для нашого духовного життя таїнство ікони як простір зустрічі видимого і невидимого світу, Бога і людини, святих у небі з Божим народом на землі. Тут ми бачимо Христа-Учителя, який тримає розгорнуту книгу Святого Євангелія і запрошує нас до зустрічі, подібно до того, як запрошував своїх учнів у Галилеї. Чи прочитали ви все, що написано в цій книзі, яку Христос тримає розгорнутою перед вами вже понад сто років?
Старослов’янською мовою тут написано: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34). Це означає, що ви маєте історію. Ви ‒ не сироти, а спадкоємці Небесного Христового Царства.
Дорогі в Христі! Ми до вас приїхали з Постійним Синодом Єпископів нашої Церкви. І хочемо вас запевнити: усе те, про що ви почули в нинішньому євангельському читанні, сповнилося на ваших очах. Євангеліє сьогодні закінчується урочистою декларацією. Ісус промовляє: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого» (Ів. 1, 51).
Згадайте, як на початку Святої Літургії відчинилися царські двері. Ми споглядаємо ікону Ісуса Христа, присутнього серед вас. Цією живою іконою, знаменням постійної присутності між вами Господа, який прийшов сюди, щоб віднайти людину, є ваш владика Мирон! Учні, які зустрілися з Ним, апостоли, ‒ це ви. Люди, яких Бог хоче знайти і привести до відкритого неба, ‒ це всі ви.
Ці слова про відкрите небо здійснюються на наших очах. Ми бачимо і чуємо сповнення слів Отців Церкви: «Там, де є єпископ, там є Церква». Святий Ігнатій Богоносець (жив між 50 і 110 р. після Христа) навчає нас: «Де з’являється єпископ, там нехай буде громада; так само, як де є Ісус Христос, там ‒ Католицька Церква» (Послання до Смирнян, 8, 2).
Єпископ є тим, хто відкриває небо для свого народу. Він здійснює місію апостолів ‒ шукати людину для Бога. Ви, дорогі отці, є іконою тих апостолів, зібраних довкола Ісуса Христа. А весь Божий народ ‒ це ті, кого ви разом збираєте тут, на землі, для Царства Небесного (пор. Ігнатій Богоносець, Послання до Траллійців 3, 1).
Сьогодні ми можемо сказати: навіть після світових воєн та різних хвиль еміграції, коли українці роз’їхалися по всьому світу, від степів Канади до лісів Бразилії та Аргентини, ви, як Божий народ, не залишилися як вівці без пастиря. Господь Бог послав до вас місіонерів, отців, сестер, а відтак єпископа, спадкоємця апостольської традиції, щоб ніхто з вас не почувався забутим чи покинутим, а пережив радість бути віднайденим Богом. Цю радість описує святий Августин: «Господи, Ти покликав і візвав — розірвав мою глухоту; Ти засяяв і прогнав мою сліпоту» («Vocasti et clamasti et rupisti surditatem meam; coruscasti et splenduisti et fugasti caecitatem meam») (Сповіді, кн. 10, розділ 27, § 38).
Я сьогодні приїхав до вас як свідок зраненої, але нескореної України. Цими днями минає четвертий рік великої війни, ‒ війни, що є злочином проти Бога і людства. Ми, українці, є тими, кого віднайшов Ісус. На початку цієї війни ми пережили її першу, найжахливішу атаку: російські танки тоді зупинилися всього за двадцять кілометрів від нашого Патріаршого собору в Києві ‒ там проходила межа між життям і смертю. Я стою перед вами живий завдяки українським військовим ‒ хлопцям і дівчатам, які своїм життям врятували столицю України та відвоювали території нашої країни.
Складаємо вам сердечну подяку за молитву і підтримку України. Ми бачили дітей, які щоразу, приходячи на катехизацію, моляться за дітей у нашій країні. Вчора маленький хлопчик мене запитав: «А в Україні ще багато дітей?». Так, дуже багато. Моліться за них! Нас зворушили також слова однієї дівчини: «Ми так любимо ту Україну, якої ніколи не бачили!». Дякую вам за любов і солідарність.
Переживаючи цей трагічний момент болю, ми водночас живемо радістю. Усі бачили історії з Маріуполя ‒ людей у бомбосховищах, під землею, з українською піснею на устах. Ісус Христос присутній серед нас і в такі хвилини. Люди збираються в укриттях, у центрах стійкості, щоб зігрітися, але не плачуть і не впадають у відчай ‒ вони співають і танцюють. Звідки ця радість? Звідки ця сила? Вона наче виходить з лона української землі, Батьківщини, яка страждає, але є стійкою і нескореною. Звісно, усе це походить від Бога. Христос є з нами сьогодні, як тоді в Галилеї, коли Він знайшов Филипа. Тепер в Україні Він зустрічає кожного, хто відчуває себе Божою дитиною і тримається за Його руку.
Ми просимо вас: зберігайте свої традиції, зберігайте свою пам’ять. Не розгубіть скарби нашої народної і національної культури. Але прошу вас: ніколи не втрачайте найбільший скарб, з яким приїхали сюди ваші прабатьки. Цей скарб ‒ християнська віра. І ця віра є фундаментом нашої радості та надії.
Комусь може здаватися, що ми сповіщаємо неймовірні речі, але сьогодні Христос каже нам: побачите ще величніше! Це Він до нас промовив: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого» (Ів. 1, 51). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
