Проповідь Блаженнішого Святослава в шосту неділю після Зіслання Святого Духа та в день Всеукраїнської патріаршої прощі до Крилоса
Ісус Христос, до якого колись принесли розслабленого, перебуває зараз серед нас. Наші батьки і прадіди завжди казали, що ця Крилоська гора є місцем сили, бо тут Бог приходить до своїх людей. Тому це було місце княжої влади. А сьогодні на цій горі Христос виявить свою силу і владу, яку Він хоче подарувати вільній, незалежній Україні, яка вміє боротися, вірити, стояти, перетривати біль власної травми і рани війни, — вміє перемагати!
Я можу все в тому, хто укріплює мене (Флп. 4, 13).
Преосвященні владики-митрополити!
Боголюбиві владики!
Високопреподобний отче ігумене!
Преподобні, всечесні та всесвітліші отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні представники влади різного рівня місцевого самоврядування, які сьогодні моляться тут зі своїм народом!
Дорогі брати і сестри, що так щедро засіяли своєю присутністю сьогодні цю прабатьківську галицьку гору, яка століттями була для нашого народу місцем сили, джерелом відродженням, світлом надії!
Дорога наша молоде!
Дорогі брати і сестри, які зараз моляться з нами за допомогою сучасних засобів спілкування між людьми!
Дорогий княжий Галичу!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Боже слово звіщає нам Ісуса Христа як цілителя, який приходить, щоб відновити людину, щоб повернути її до цілісності особистого життя, до справжності стосунків із собою, з іншою людиною, навіть до справжності стосунків з тією дійсністю, у якій вона живе.
Євангелист Матей в останні неділі крещендо описує нам Ісуса Христа, з якого виходить сила. Минулої неділі ми бачили сутичку між силою добра і силою зла, — бачили силу слова, якою Господь перемагає диявола і його слуг. А сьогодні бачимо Христову силу, яка піднімає із ложа немочі розслаблену людину.
Цікаво, що слово «сила» у сьогоднішньому Євангелії повторюється двічі, але в різних формах. У грецькій мові «εξουσία» може означати як силу, так і владу, бо зазвичай має владу той, хто має силу. Христос нині каже про те, що Він, як Бог, який прийшов до людини, має силу і владу відпускати гріхи, а в кінці Матей розповідає нам, як народ відреагував на те чудо, яке побачив: «Народ же, бачивши це, налякався і славив Бога, що дав таку владу людям» (Мт. 9, 8).
Звідки приходить до нас та сила? Вслухаймося в слово Божественного Євангелія. Матей розповідає, що послухати Ісуса Христа прийшло багато людей. І от принесли до Нього розслабленого, який лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Христос сказав недужому: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються» (Мт. 9, 2).
Євангелист наче навмисно згущує фарби. Він змальовує зустріч крайнього безсилля людини з необмеженою Божою силою, всемогутністю. Розслаблений чоловік мав здорові ноги, руки, можливо, ясну голову, але був паралізований, не міг рухатися, не міг прийти до Ісуса Христа, хтось інший мав його принести. І ось це зробили його добрі, віруючі друзі.
Перше слово, яке промовляє Господь, дивлячись на немічного і бачачи віру його друзів, і яке, можливо, розчаровує багатьох людей: «… Твої гріхи відпускаються» (Мт. 9, 2). Мабуть, нікому з нас, прийшовши до хворого, ніколи б не спало на думку говорити про гріхи. У наших устах це слово звучало б як докір, мовляв, сам собі винний. Але Христос показує тут якусь іншу дійсність. Для того щоб зцілитися, треба зачерпнути з джерела Його сили. Ця сила є не докором чи осудженням, а Божою любов’ю, яка милосердиться, прощає і зцілює! Насправді покаяння, відпущення гріхів є ніщо інше, як наближення людини до Бога, який зцілює. Зауважмо, Христос не картає розслабленого за його гріхи, а зцілює його! Господь діє ще до того, як хтось відкриває уста: хворий і його друзі не встигли нічого в Нього попросити, Він перший звертається до них. У цьому полягає справжня духовна істина, яка нині нам відкривається: щоб мати силу, передусім потрібно покаятися.
Зцілення — це плід навернення, наслідок наближення Бога до людини і людини до Бога. Щоразу, як ми приходимо до Господа просити про прощення гріхів, то дозволяємо Йому, єдиному Цілителю душ і тіл наших, наблизитися до нас і торкнутися нас Його Тілом і Кров’ю у Святому Таїнстві Євхаристії. Ми дозволяємо силі Божій виявитися в нашій немічності. А решта є наслідком вияву Божого милосердя, начебто тієї іскорки життя, яку назад повертає Христос у душу і серце кожного каяника. Прощення гріхів є джерелом усіх інших форм і видів зцілення людини. Щоразу, як ми хочемо бути сильними, перемагати власну неміч чи вирішити якісь життєві проблеми, побороти самих себе і власну гріховність — каймося! Бо покаяння — це не приниження, а навпаки, зцілення. Це повернення до Бога, нашого Творця і Спасителя.
Дорогі брати і сестри! Ми сьогодні, на третьому році війни, часто почуваємося на місці цього розслабленого — втомленими, виснаженими. І потребуємо, того, хто б міг нам допомогти. Всі люди, не тільки віруючі, питають себе: звідки брати силу для стійкості? Нині Євангеліє дає нам відповідь: покайтеся, скиньте із себе тягар особистого зла, усуньте те, що відділяє вас від того, хто є вашим здоров’ям, вашою силою і спасінням, — від Господа Бога. Тоді Божа сила і влада над вами і у вас виявиться з усією своєю чудесною всемогутністю.
Торік Католицька Церква відзначала 400-річчя від дня народження одного із найславніших християнських письменників ХVII століття, науковця, філософа Блеза Паскаля. Він залишив нам дуже багато глибоких духовних творів. В одному з них автор написав: «Людина ніколи не змогла зцілити смерть, зцілити свою нужду і своє незнання. Тоді вона поринула у власні фантазії, щоб заховатися в ілюзії щастя і не думати про них» (Думки, 168). Як пише Паскаль, людина втекла від реальності. Замість того щоб встати, набратися сили і продовжувати боротьбу, вона поводиться в такий спосіб, щоб почуватися хоча б на хвильку щасливою. Ці слова, сказані у ХVII століття, описують сучасних людей. Як часто той, хто почувається зраненим, переляканим, немічним, тікає від жорстокої дійсності! Проте Христос повертає нас назад. Віра в Бога робить людину здатною побороти реальність, перед якою вона стоїть, змінити її, — робить людину здатною бути не втікачем, дезертиром, а переможцем. Тому каже апостол Павло, що все може в тому, хто його укріплює (пор. Флп. 4, 13).
Учора, дорогою на цю прощу, я мав нагоду відвідати наших поранених воїнів в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні. Наблизившись до ліжка одного киянина, побачив, що на тілі хлопця немає живого місця. А він до мене усміхається і каже ті самі слова, що й апостол Павло: «Я можу все в тому, хто скріплює мене».
Цей поранений воїн розповів: «Перед тим як іти в бій із ворогом, ми молимося, промовляємо „Отче наш“» [він навіть назвав число — 40 разів]. Цей киянин дав нам свідчення віри. Я побачив у тому немічному, зраненому тілі Божу силу і владу, про яку чуємо сьогодні в Христовому Євангелії. У його очах ми всі побачили іскру життя. І я повірив, що він одужає, бо його сила життя переможе рани й біль. Віруючий український воїн нам сьогодні каже, що нема нічого неможливого для того, хто справді вірує.
Сьогодні серед нас присутні жінки, матері, родичі наших загиблих воїнів. Ми вдивляємося у ваші очі і бачимо у вашій вірі в Бога перемогу України. Для мене свідченням нинішнього Божого слова, сили, яка виходить із Христа, була одна мама загиблого воїна, що не просто зуміла своєю вірою в Бога подолати біль втрати, а й у старшому віці народила двох дітей (!), які стали для неї начебто новим сенсом її життя. Питаю її: «Мамо, звідки у вас ця сила?». Вона повторила ті самі слова: «Я можу все в тому, хто укріплює мене»!
Ісус Христос, до якого колись принесли розслабленого, перебуває зараз серед нас. Наші батьки і прадіди завжди казали, що ця Крилоська гора є місцем сили, бо тут Бог приходить до своїх людей. Тому це було місце княжої влади. А сьогодні на цій горі Христос виявить свою силу і владу, яку Він хоче подарувати вільній, незалежній Україні, яка вміє боротися, вірити, стояти, перетривати біль власної травми і рани війни, — вміє перемагати!
Повірмо в Господа Ісуса Христа, зачерпнімо в Нього тієї сили! Прошу вас: хай ніхто з вас не повернеться додому без Сповіді і Святого Причастя, щоб те, що ми чули сьогодні в Євангелії, здійснилося на кожному з вас. Це колись віруючі товариші не могли легко доступитися до Ісуса через силу народу, а тепер щодня Христова Церква кличе кожного: «Зі страхом Божим і вірою приступіть!». Залиште тут, перед Крилоською чудотворною іконою Богородиці свої тягарі, сльози. Хай над вашою головою священник скаже такі сакраментальні слова: «Прощаються тобі гріхи твої, іди в мирі й більше не гріши». Тоді побачите, що Божа сила повернеться до вас.
Боже, благослови Україну! Прийди до нас, бо Ти є нашим здоров’ям, зціленням, нашою силою. Ти є нашим Богом — Творцем і Спасителем. Пресвята Богородице, до Тебе сьогодні приносимо, як ті віруючі товариші, усіх немічних дітей України, щоб покласти кожного і кожну з них перед Твоїми очима, які зцілюють. Боже, благослови наших дівчат і хлопців на фронті. Підніми руки всім тим, у кого вони опускаються. Надихни вірою в перемогу зневірених. Зціли поранених. Благослови нашу українську землю Твоїм справедливим, небесним миром. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
