Проповідь Блаженнішого Святослава в суботу після Богоявлення в Черкасах
Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом,
що виходить з уст Божих (Мт. 4, 4).
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос народився!
Мені дуже приємно сьогодні знову бути з вами тут, у нашій улюбленій черкаській громаді, у парафії Покрову Пресвятої Богородиці. Особливим привілеєм цієї суботи є звершення спільної, соборної молитви за упокій душ наших полеглих Героїв — тих, які ці Різдвяні свята і Новий рік святкують уже на небі. Сила нашої віри говорить нам, що вони живі й перебувають разом із нами. Зокрема, у цій молитві, Божественній Літургії, вони стоять тут, у святому храмі. Відбувається сопричастя святих у Церкві: Церква земна молиться за Церкву стражденну в чистилищі, а все небо сьогодні молиться за нас — присутніх тут, на землі, які ще перебувають у дорозі до небесної Батьківщини.
Слово Боже (Мт. 4, 1–11), яке нині чуємо, є надзвичайно глибоким і важливим для нашого сьогодення. Воно завжди було змістом духовної боротьби всіх подвижників християнського життя. Сьогодні ми бачимо Ісуса Христа в пустелі. Євангеліє розповідає, що після хрещення в Йордані, коли Христос вийшов із води і відбулося явлення Пресвятої Тройці, Дух повів Його в пустелю. Там Він провів сорок днів і сорок ночей у пості й молитві. Коли ж Христова людська природа була виснажена, коли по-людськи Він втомився, каже Євангеліє, нарешті зголоднів. Саме в той момент найбільшої втоми приступає диявол і починає Його спокушати.
Прислухаймося до тієї розмови й спробуймо збагнути, у чому полягала перемога Христа над дияволом, спокусником. Текст Святого Євангелія показує нам, що Ісус Христос немовби виправляє помилки ізраїльського народу в пустелі, — народу, який подорожував із єгипетського рабства до обіцяної Богом землі. Тоді Божий люд, прямуючи від рабства до свободи, пережив тяжкі випробування, утомися в дорозі, досвідчив голоду і спраги та зазнав поразки від злого духа через свою малу віру й недостатню довіру до Бога. Сьогодні ж, коли Христос готується до початку своєї привселюдної місії в пості й молитві, Він проходить ті самі етапи визволення, що й Божий народ у пустелі. Беручи на себе моменти найбільшої вразливості з історії народу й кожної людини, Спаситель здобуває для них перемогу — перемагає диявола там, де зазвичай людина зазнає поразки.
І ось є три спокуси, які описує нам Матей, — класичні моменти слабкості людини. Перша спокуса: до голодного Христа, у Його людськості, приходить диявол і промовляє: «Ти голодний? Навіщо Тобі голодувати? Їж!». Що стоїть за цією пропозицією? Христос має сфальшувати свою місію як Сина Божого. Тому диявол і каже: «Якщо Ти Син Божий, то маєш силу і владу — скажи, щоб це каміння стало хлібом» (пор. Мт. 4, 3).
Ця спокуса набагато підступніша, ніж здається. У ній диявол каже Христові: відречися від Бога і проміняй Його на власну безпосередню вигоду — задоволення потреб, легку насолоду без відповідальності, комфорт замість самопожертви. Не надійся на Божі обітниці, а вхопися за те, що дає швидкий результат, уже тут і тепер. Відречися від Божої сили в ім’я звичайного людського зиску і хліба. Таку саму спокусу переживали в пустелі ізраїльтяни, коли почали нарікати на Бога і згадувати єгипетську цибулю: нам там, у Єгипті, було краще, бо ми мали що їсти, аніж тут, у пустелі, де терпимо нестачу найнеобхіднішого для існування людини (пор. Чис. 11, 5–6). Іншими словами, диявол спонукає людину відректися від вищих вартостей, від свободи синів Божих в ім’я банального хліба рабів. Бо хліб із каменю ніколи не буде хлібом вільної людини.
І Христос тоді пригадує нам усім, а зокрема дияволові, звідки походить людське життя, що є джерелом і основою існування людини. Він каже: «Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4, 4). Тим Словом Божим є Він сам. Тому Христос перемагає диявола, цитуючи Священне Писання, і не дає можливості сфальшувати місію воплоченого Слова — Сина Божого. Він проголошує і вказує на ті вищі вартості, в ім’я яких можна пожертвувати не тільки земним хлібом, а й власним життям. Без гідності й свободи, без віри в єдиного й істинного Бога людина вже не живе, а лише існує. Таке рабське існування того, хто відрікся від власної гідності і спадкоємства за «миску сочевиці», насправді є повільним вмиранням у ганьбі й неславі. Якщо ж ти здатний бажати більшого, ніж доля раба, і готовий віддати своє життя за віру, надію і любові до Бога, тоді це життя Господь тобі поверне. Саме Боже слово живить людську істоту, є її хлібом насущним, тобто надприродним. Лише воно здатне втамувати голод і спрагу людського серця за вічним життям у Божій любові.
Друга спокуса — не менш підступна. Вона торкається вразливості людини й відчуття її беззахисності серед небезпек життя в цьому світі. Диявол починає апелювати до відчуття Христа, що Він покинутий сам на сам з усім, самотній у пустелі, хоче спровокувати сумнів: чи справді Твій Отець Тебе захищає? І каже: випробуй Бога. Спокусник забирає Його з пустелі, переносить до Єрусалима і ставить на найвище місце храмової гори, промовляючи: кинься додолу (пор. Мт. 4, 6). Він підкріплює спокусу цитатою з Псалма 90: «Бо ангелам своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах. І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь» [91 (90), 11–12]. Христос відповідає йому: «Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого» (Мт. 4, 7). Тобто не потрібно тобі кидатися в безглузді небезпеки, щоб перевіряти, чи Господь тебе захистить. Іншими словами, не варто сумніватися в тому, що Бог є тим, хто тебе оберігає, є покровом крил своїх, під якими ти спочиватимеш. Вразливість людини перебуває під захистом всемогутності Божої. Щойно ти в цьому засумніваєшся, тоді справді станеш вразливим, самотнім, покинутим і немічним.
Третя спокуса — ще підступніша. Диявол бере Христа на високу гору. Він показує Йому всі царства світу, їхнє багатство та їхню славу. Потім пропонує зректися слави Бога, поклонитися йому й отримати всю владу, усе багатство і всі царства цього світу (пор. Мт. 4, 9). Хтось міг би сказати, що диявол спокушає Христа відректися від того, ким Він є. Адже Ісус Христос — Син Божий, і Йому належить уся небесна слава. Диявол пропонує замінити небесну й вічну славу на тимчасову і земну. Іншими словами, він спонукає кожну людину відректися від Бога і Його влади й піти під владу поневолювача, яким є диявол, — відмовитися від свободи в ім’я дочасної влади й сили в цьому світі. Христос відповідає йому: «Господу, Богу твоєму, поклонишся і Йому єдиному будеш служити» (Мт. 4, 10). Тоді вся небесна і земна слава стане твоїм спадкоємством як сина чи доньки Бога.
Цікаво, що ця боротьба є завжди актуальна, бо той самий диявол приходить до мене і до вас. Він пропонує ті самі спокуси: відмовитися від вищих вартостей в ім’я банальних земних потреб, зректися нашої гідності заради земних достатків, хліба з маслом і «совєтської» ковбаси, за якою багато хто сьогодні шкодує. Нам нині пригадує Христос: «Чоловік житиме не самим хлібом…» (Мт. 4, 4) — зроби правильний вибір.
Саме тепер, під час війни, той самий диявол приходить до нас і каже: не боріться за добро, не обстоюйте своєї свободи, здайтеся на милість диявольського імперського духа цього світу. А тут, на Черкащині, де живе особлива традиція спадкоємства вільнолюбства нашого козацтва, ми чуємо слова Христа: «Господу, Богу твоєму, поклонишся і Йому єдиному будеш служити» (Мт. 4, 10). Сьогодні святий Павло в читанні Апостола каже нам: «Одягніться в повну зброю Божу…» (Еф. 6, 11), у силу Божого слова, бо нам потрібно боротися не з плоттю і кров’ю, а із духами злоби в піднебесних просторах. До цієї духовної боротьби сьогодні Христова Церква не лише готує нас, а й дає силу Божого слова й Божої благодаті, щоб ми могли перемагати.
У сьогоднішньому Євангелії маємо рецепт і ключ перемоги України, яка кується передусім у духовному світі, у нашій боротьбі з князем світу цього. Ми нині молимося: Господи, як Ти переміг диявола в пустелі, допоможи нам, українцям, у наших болях, утратах, утомі, ранах і стражданнях, серед сліз і крові перемогти диявола, який і сьогодні нападає на нас. Дай нам мудрість і силу Твого слова, щоб не піддатися на сучасні спокуси зневіри і малодушності, втечі від самопожертви, пошуку порятунку в боягузтві та власній вигоді. Бо все це — спокуси диявола серед пустелі цієї війни. Дай нам Твою силу в боротьбі за нашу гідність, свободу й незалежність. Ми віримо, що моментом нашої перемоги в Христі стануть ці слова: «Лишив тоді Його диявол. І ось ангели приступили й почали Йому слугувати» (Мт. 4, 11). Це унікальна ікона перемоги, за яку ми боремося, молимося і змагаємося та в надії на Божу силу щодня до неї прямуємо. Амінь.
Христос народився!
† СВЯТОСЛАВ
