Проповідь Блаженнішого Святослава в Томину неділю
Господь мій і Бог мій! (Ів. 20, 28).
Преосвященний владико!
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос воскрес!
Сьогодні, у першу неділю після Пасхи Господньої, ми чуємо дуже потужний заклик до кожного з нас, який лунає з перших моментів зустрічі учнів із Христом, — побачити, торкнутися, зустріти присутнього між нами воскреслого Спасителя, ба більше, пережити перетворення своїх страхів на глибоку, справжню пасхальну радість. Того самого дня, як жінки-мироносиці повідомили учнів про Воскресіння Христове, сам Господь приходить до останніх крізь замкнені двері.
Половину цього Євангелія ми читали минулої неділі на Вечірні. Коли воскреслий Господь вперше зустрівся з учнями, серед них бракувало апостола Томи. Учні розповіли відсутньому про прихід Учителя, але він не повірив їм, бо очікував на особисту зустріч із Спасителем.
Ось через вісім днів Христос повторює подібні обставини. Він знову приходить до своїх учнів крізь замкнені двері і зустрічає апостола, якого бракувало минулої неділі. Ісус дає можливість Томі себе торкнутися, вкласти палець у проколений бік та дійти до повноти віри.
Замислюючись над цими словами, ми можемо себе запитати: чому Тома не повірив своїм товаришам, які говорили, що бачили Господа? Що бракувало йому для того, щоб він зміг вигукнути воскреслому Спасителеві: «Господь мій і Бог мій!»? Мабуть, що навіть апостолові, свідкові Господніх чудес, було замало лише почути про Його Воскресіння! Передати йому самого воскреслого Вчителя — ось чого прагнув Тома від зібраних апостолів! Йому було дуже потрібно, щоб Христос зійшов до нього, до його особистих замкнених дверей, щоб Він зійшов, як у глибини аду, у його сумніви, страхи чи навіть невірство. Тома хотів здобути власний досвід Воскреслого!
Ми знаємо, що ніхто з нас ніколи у своєму житті не бачив воскреслої людини, на відміну від померлої, бо смерть належить до людського досвіду. Слово про воскресіння лежить за межами цього досвіду. Ось Христос ламає будь-які кордони і дає учням можливість пережити невимовну радість від зустрічі з Ним. Тоді Тома начебто відроджується до своєї апостольської місії. Бо апостоли не тільки сповіщали всьому світові про Воскресіння Христове, про яке чули від когось із людей. Змістом їхньої проповіді було те, що вони особисто бачили Воскреслого, Його торкалися, споживали з Ним їжу. Того, кого вони спочатку зустріли самі, згодом сповіщали іншим: несли цю благу вість усім народам.
Той, хто часто буває на Службі Божій, вслухаючись у жести, які нам описує сьогодні євангелист Іван, почує щось знайоме. Христос, приходячи до своїх учнів, щоразу каже їм: «Мир вам!». Священнослужитель багато разів на Літургії звертається до вас із тим самим словом: «Мир усім!».
Ви часто просите священника чи єпископа: «Благословіть мене», тобто прохаєте самого подиху воскреслого Спасителя. Це благословення руками священнослужителя чи єпископа, яке ви отримуєте на Божественній Літургії, і є моментом передавання кожному з вас подиху Воскреслого, який відбувається більше ніж через дві тисячі років після того, як це сталося за замкненими дверима в Єрусалимі!
Христос дихає на своїх учнів і говорить про прощення гріхів. Думаю, що кожен із нас, хто хоч раз пережив Таїнство Сповіді, відчув у цю мить дихання воскреслого Господа, яке визволяє нас від нашого невірства та нашої немочі.
Сучасній людині, як і колись апостолові Томі, замало лише почути інформацію про Воскреслого. Хоч ми на Святій Літургії читаємо Божественне Євангеліє і чуємо про того, у кого віримо, змістом Церковного передання є не лише передавання інформації про воскреслого Господа, а й передавання Його самого.
Тому щоразу, коли ви берете участь у Божественній Літургії, ви не тільки чуєте про Ісуса, а й отримуєте Його живого у Святому Таїнстві Євхаристії. Той мир Христовий, якого ми всі так прагнемо, є ніщо інше, як повнота життя та досконалості, остаточна мета, що до неї людина прямує все своє життя. Воскреслий Христос є цією метою, задля якої ми, люди, були створені та покликанні до цього життя.
Передавати Воскреслого — це зміст апостольського передання Христової Церкви! Це святе апостольське передання (грецьк. «παράδοση») є передаванням можливості торкнутися того самого Христа, про якого ми чули в сьогоднішньому Євангелії та який живо присутній серед нас. Ми часом чуємо про святу Церковну традицію, яка, властиво, і є передаванням (лат. «tradere» — передавати) особи воскреслого Спасителя, що є між нами. Жива традиція уможливлює ту саму зустріч, яку пережив апостол Тома.
Свого часу цей досвід передавання Воскреслого оновив цілу культуру Західної Європи. У Високому середньовіччі домініканське гасло «Contemplata aliis tradere», тобто передавання іншим самого джерела власного містичного досвіду, стало змістом оновлення та оживлення монашого життя в Західній Церкві. Ми, як християни, маємо передавати новим поколінням разом із змістом нашої віри не якісь застарілі людські звичаї або закостенілі форми мислення та поведінки (це не має нічого спільного із християнською традиційністю!), а живий подих Воскреслого і можливість пережити особисту зустріч із Ним. Саме та зустріч згодом оновлює людську культуру, зроджує нову хвилю творчості та людського осмислення пережитого, підіймає людську істоту до висот гармонії й краси, мистецтва, поезії та архітектури. Зустріч із Воскреслим є джерелом щоразу нового народження християнської цивілізації. Людина всіх часів і народів, яка доторкнулася до воскреслого Христа разом із апостолом Томою, співає всіма струнами своєї душі на весь світ, небу й землі: «Господь мій і Бог мій!».
Сьогодні ми, учні Христові третього тисячоліття, маємо багато страхів. Хтось досі не «розвіртуалився», сидить у хаті, не йде до церкви зі стражу перед ковідом. Хтось через несприятливі обставини секуляризованого світу боїться признатися, що є християнином. «Страх перед юдеями», про який читаємо в Євангелії, набирає різних форм у різних культурах.
Так багато болю і страху сьогодні переживає Україна! Але наша Церква, спільнота учнів воскреслого Спасителя, передає Батьківщині не тільки звістку про Воскресіння Христове, а самого Воскреслого, і запрошує всіх торкнутися цієї радості, яка сьогодні бринить між нами!
Цікаво, що в цю Томину неділю Церква дасть нам ще один глибокий символ, щоб ми зрозуміли зміст християнського передання, справжньої святої апостольської традиції нашої Церкви. Минулого тижня, у сам день Пасхи, ми благословляли великий пасхальний хліб, який називали артосом. Потім цей хліб цілий тиждень стояв на тетраподі і ми його цілували та вшановували. Цей пасхальний хліб символізує прославлене тіло воскреслого Спасителя! Сьогодні ми роздробили його і кожен із вас отримає в руки його частинку. У такий видимий спосіб і навіть на дотик ми одержимо скероване до нас те саме запрошення, яким Христос звертається сьогодні до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік Мій. Та й не будь невіруючий, — а віруючий! … Побачив Мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20, 27–29).
Ми просимо сьогодні: Господи, до нас прийди! Дихни на нас своїм духом Воскреслого. Проголоси нам Твій мир! Дай нам можливість оживитися Твоїм благовістом миру, про який ми багато чули, але ще більше його потребуємо. Ісусе, прийди до нас сьогодні, наповни нас Твоїм духом і Твоєю силою, щоб ми разом з апостолом Твоїм, із Твоїми учнями, із небом і землею в цей пасхальний час заспівали тобі: «Господь мій і Бог мій!». Амінь.
Христос воскрес!
† СВЯТОСЛАВ
