Проповідь Блаженнішого Святослава в Томину неділю в Римі
Увіходить Ісус, став посередині
та й каже їм: «Мир вам!» (Ів. 20, 19).
Преосвященніші владики Борисе та Миколо!
Преподобні сестри!
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Наша славна римська громадо, парафіяни
історичної базиліки Святої Софії в Римі!
Христос воскрес!
Сьогодні, восьмого дня після Пасхи, ми святкуємо особливу подію — свято присутності воскреслого Христа серед своїх учнів. Євангеліє (Ів. 20, 19–31), яке подарував нам нині Іван для слухання й духовної поживи, розповідає про дві події. Та частина євангельського тексту, яка описує першу подію, стосується недільного вечора на саму Пасху, і її читають того дня на Вечірні. Інша частина описує події наступної неділі — тієї, яку ми переживаємо сьогодні.
Якщо уважно вслухаємося в Боже слово, то відкриємо для себе важливий момент. Зазвичай цієї неділі ми звертаємо увагу на апостола Тому: спершу він був відсутній, а згодом присутній; спочатку не вірував, а потім знову увірував. Проте я запрошую вас нині поглянути на Боже слово іншими очима й послухати його відкритим духовним слухом. Постать апостола є лише частиною ширшого опису подвійного явлення воскреслого Ісуса серед апостолів. Ми знаємо: коли у Святому Письмі щось повторюється — слово чи жест — це є основним змістом цього тексту. Сьогодні тричі чуємо, як Христос каже своїм учням: «Мир вам!». Саме в цих словах є джерело, з якого випливає все інше.
Дослідники цього святого тексту зауважують, що Іван, найімовірніше, передає опис апостольської Літургії. Двічі описаний той самий жест: Христос стає посеред учнів і каже: «Мир вам!». Як відомо, усі Літургії Церков апостольської традиції містять цей жест і починаються цими словами. Той, хто уважний на нашій Літургії, може порахувати, скільки разів священнослужитель, благословляючи вірян, виголошує: «Мир всім!». Що означає цей вислів?
Ці слова належать до форми вітань. «Шалом» («мир») — це донині звичний спосіб привітати людину в ізраїльському народі. Проте воскреслий Христос, приходячи до учнів крізь замкнені двері, надає цим словам глибшого змісту. Шалом, мир — це подих воскреслого Спасителя. Христос не просто бажає миру, як люди під час привітання зичать доброго дня, — не просто говорить про мир, а сам є миром (пор. Еф. 2, 12–22). Він передає цей мир своїм учням!
Той мир, який Христос дарує після воскресіння, означає повноту людського життя у воскресінні. Лише та людина, яка звершила свій земний шлях у Бозі, вповні осягнула свої прагнення, — у повноті дихає вічним життям у воскресінні, перебуває в мирі.
Молячись за покійних, ми просимо Господа Бога, щоб Він упокоїв їх у своєму мирі, у своєму спочинку. Христос дихає цим миром. Ба більше, Він посилає своїх учнів нести цей мир далі. Можливість дихати на людство диханням Воскреслого означає апостольську традицію Христової Церкви. Про це сьогодні каже Спаситель своїм учням: «„Мир вам! Як мене послав Отець, так Я посилаю вас“. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: „Прийміть Духа Святого!“» (Ів. 20, 20–22).
Тож щоразу, коли ви отримуєте в контексті Літургії благословення цим миром чи коли просите про благословення у священника чи єпископа, ваша Церква дихає на вас подихом воскреслого Спасителя. І цей подих приносить людині всіх часів і народів довгожданий мир, який походить тільки від Бога. Каже Христос: «Мир залишаю вам, Мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його» (Ів. 14, 27). Бо такого миру Воскреслого ніде у світі, серед людей, не існує.
Пригляньмося також до постаті апостола. Слухаючи оповідь, свідчення, благовість про те, що Христос воскрес, бачимо: Тома не вірить, що може отримати мир. Він охоплений страхом, бо втратив усе. Переживши жахливу драму розп’яття і смерті свого Спасителя, апостол не вірить, що може бути ще щось. Як тогочасні люди, він вважав, що смерть — це кінець, після якого не існує нічого, крім царства темряви. Для того щоб повірити, що мир від Бога є справжнім і його можна отримати, Тома мав побачити воскреслого Спасителя, зустріти і торкнутися Його. Бачити тут означає вірити.
Ми часом дивуємося, зустрічаючи особу, з якою довгий час на бачилися: «Я тебе не впізнаю, ти так змінився (змінилася)!». Щось подібне діялося в душі й серці того учня. Він міг сказати: Учителю, я не впізнаю Тебе, бо Ти змінився — адже Він страждав, умер і воскрес, має рани на своєму тілі. Тут упізнати воскреслого Христа означало навернутися, перестати вірити у власні уявлення про Нього. Вірити — це не так погоджуватися на чужу видумку чи примарну дійсність, як бути здатним побачити реальність такою, якою вона є сьогодні. Повірити — це торкнутися Воскреслого, прийняти той мир, який Він хоче нам дати.
І тому сьогодні, у ці хвилини, як і тоді в Єрусалимі, воскреслий Христос приходить до вас. Він послав нас, ваших єпископів і священників, бути Його видимою, живою іконою. Вся традиція апостольського передання, яку ми маємо як наступники апостолів, — це ніщо інше, як здатність дихнути на вас тим самим Христовим духом воскресіння, щоб передати вам Його мир. А вам нині треба лише повірити, що цей мир є справжнім, і сказати як апостол: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20, 28). Тоді ми разом зможемо стати носіями і будівничими того миру, якого ми прагнемо в нашому світі, переповненому війнами, смертю і стражданням. Століттями Отці й Учителі Церкви Заходу і Сходу навчали, що мир не настає внаслідок компромісів чи угод, які не дають людям можливості гідно жити, розвиватися і відчувати справедливість щодо себе. Такі домовленості, навпаки, спричинять нові війни. Лише тоді, коли людина відкриє можливість для себе та іншої особи жити вповні, реалізувати себе в Христовому мирі й осягнути повноту життя в Бозі, — настануть «часи мирні», про які молимося в Божественній Літургії.
Дорогі в Христі, ми всі перебуваємо зараз під враженнями від вчорашньої події. Ми пережили похорон Папи Франциска. Там, на площі Святого Петра, де зібрався весь світ, ми відчули, що воскреслий Христос прийшов до нас і сказав нам: «Мир вам!», — відчули, що Він дихає духом воскресіння навіть на покійного Папу. Ми віддали Святішого Франциска в руки нашого воскреслого Спасителя. Навіть гімни латинської Церкви, які ми вчора співали, були молитвою: «Щоб я побачив Бога у моєму тілі» («Et in carne mea videbo Deum salvatorem meum». Responsorium CREDO QUOD REDEMPTOR MEUM VIVIT). Ми віддали Папу Франциска в життя і воскресіння.
Вчора відбулася ще одна важлива подія, про яку нині всі говорять. До тієї спільноти — до якої прийшов воскреслий Христос і промовив: «Мир вам!» — долучилися сотні тисяч людей, які з’їхалися на похорон з усього світу. На Літургії прямо напроти мене сиділи три президенти: Америки, Франції та України. Це було щось унікальне — побачити їх разом наживо під час Богослужіння. Як відомо, перш ніж вийти на площу Святого Петра, вони мали зустріч і говорили про мир в Україні. Я дивився на них і молився, щоб їхні серця навернулися до Бога і до України, щоб вони пережили те саме, що й апостол Тома, щоб повірили, що той мир, про який так багато говорять, є можливий і що його Христос хоче їм дати в присутності покійного Папи, всієї Вселенської Церкви і Божого народу.
Ми сьогодні просимо: Ісусе, прийди до нас. Ти, Воскреслий, сьогодні покликав нас у Києві, Донецьку, Запоріжжі, Харкові, Одесі — серед царства смерті, яке чинить Росія — дихати на ту землю Твоїм духом. Ти посилаєш нас — тих, хто вірує, що Ти воскрес із мертвих — до тієї землі, щоб ми сказали нашим воїнам, рідним загиблих і навіть тим, що сьогодні караються в полоні: «Мир вам!». Тепер у світі багато закритих кордонів, в’язниць, катівень, багато страху. Але Христос приходить і туди крізь замкнені двері. Господи Ісусе, прийди до нас, дихни на нас Твоїм миром, благословивши ним нашу багатостраждальну Україну.
Цієї неділі настає особливий період. Згідно зі звичаєм Римської Церкви, починається новена — дев’ятиденне моління — за покійного Папу Франциска, яка передує Конклаву кардиналів. Закликаю всю нашу Церкву супроводжувати Римську Церкву в її молитві за покійного Святішого Отця. Водночас прошу молитися за кардиналів, яким Господь довірить особливу відповідальність (а не просто гідність!) — розпізнати на Конклаві, хто має бути наступником апостола Петра, і зробити вибір згідно з голосом сумління, дивлячись на славну фреску Страшного суду в Сікстинській каплиці.
Сьогодні тут, у соборі Святої Софії, є ікона нашої глобальної Церкви. Я приїхав сюди як свідок із Києва. Митрополит Борис прибув із Філадельфії. Є ще молодий владика Микола з Австралії, який, як кардинал Римської Церкви, братиме участь у Конклаві. Моліться за владику Миколу та за всіх, хто виконуватиме непростий обов’язок — бути благовісником миру для Риму, України і світу. Ми всі маємо разом нашою вірою впізнати присутнього серед нас воскреслого Спасителя і, як Тома, сказати: «Не щось інше, не хтось інший, а лише Ти, Ісусе, є Господь і Бог мій». Амінь.
Христос воскрес!
† СВЯТОСЛАВ
