Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди десятиріччя створення Харківського екзархату
Сьогодні ми з вами зійшлися на Божественну Літургію, яка є Тайною вечерею Христовою, таїнством Його тіла та крові, і зараз, у цю хвилину, Христос молиться і в нас, і з нами, і за нас: «Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені» (Ів. 17, 11).
«Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені» (Ів. 17, 11)
Всесвітліші, всечесні і преподобні отці!
Дорогі брати і сестри в монашестві!
Дорога та достойна наша громадо мужнього, незламного українського Харкова!
Вірні нашого екзархату на цих слобожанських землях!
Дорогі брати-семінаристи!
Наша молоде, діти!
Слава Ісусу Христу!
У цю неділю, яка безпосередньо йде за святом Вознесіння Господнього, коли прославляємо Христа, який вознісся на небо, ми очікуємо приходу Духа Святого, бо на наступну неділю вже матимемо велике свято П’ятдесятниці.
Згадуючи Святих Отців Першого Нікейського Собору, що нам подарували Символ віри, яким молимося щодня на Літургії, ми з вами в цей момент споглядаємо молитву нашого Спасителя. Адже щойно чули у Святому Євангелії (Ів. 17, 1–13)слова архиєрейської молитви Ісуса Христа, яку Він промовив на Тайній вечері. З одного боку, Він прощався зі своїми учнями, бо відходив на страсті, смерть і воскресіння, а відтак у вознесінні повертався до слави Отця, яку мав перед сотворенням світу. А з іншого — запевняв їх силою своєї присутності, силою свого небесного синівства, що залишиться разом із ними аж до кінця віку.
Дивлячись, як Ісус молиться до Отця, пригадуємо слова святого Августина, який сказав, що, як Христос зійшов із небес на землю, але неба не покинув, так Він вознісся зі землі на небо, не покинувши нас тут, на землі сущих (пор. Disc. sull’Ascensione del Signore, ed. A. Mai, 98, 1–2; PLS 2, 494–495), ба більше, молячись, Ісус молиться в нас, з нами і за нас (пор. Comm. Psal. 85).
Господь молиться в кожному з нас як син до свого Отця. Ми чуємо дуже інтимну молитву Сина з Отцем, але ця молитва, ця розмова, лунає сьогодні в нутрі кожної віруючої людини, кожного сина і доньки Божої, яка прийняла дар усиновлення у Святому Таїнстві Хрещення. Христос молиться з нами, бо ми з вами є Його тілом, а він — Главою. Навіть тоді, коли Христос вознісся на небо, Його тіло не було обезголовлене. Щоразу, коли ми, як Церква, як спільнота вірних, збираємося в молитві, Він є між нами, кажучи: «… бо де двоє або троє зібрані в моє імʼя, там я серед них» (Мт. 18, 20).
Ми, формуючи це тіло Христове сьогодні, маємо Його самого, який молиться з нами, промовляє слова кожної нашої особистої молитви до свого Небесного Отця. Часом ми думаємо, що нам треба голосніше чи інтенсивніше молитися, бо, мовляв, Христос має нас вислухати, але Він молиться щоразу з нами. Ба більше, Він нашу молитву робить своєю. Він особисто, як Глава Церкви, голова свого тіла, промовляє її до свого Небесного Отця — Він молиться за нас.
Ми чуємо ці дивні слова молитви заступництва: «Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені…, бо вони твої. І все моє — твоє». А далі каже: «… слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав» (Ів. 17, 9–10; 8).
Сьогодні ми з вами зійшлися на Божественну Літургію, яка є Тайною вечерею Христовою, таїнством Його тіла та крові, і зараз, у цю хвилину, Христос молиться і в нас, і з нами, і за нас: «Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені» (Ів. 17, 11).
Дорогі брати і сестри, сьогодні це молитва вашої матері-Церкви за вас, за наш Харківський екзархат, за цю зранену землю, по якій до нині тече кров. Звідси до Вовчанська, до кордону, де йдуть активні бойові дії, кілька десятків кілометрів. Навіть молячись у цьому храмі, ми чуємо вибухи. Ця молитва нашої Церкви за вас, за наш екзархат тут дуже особлива, адже ми приїхали, щоб молячись, подякувати Господу Богові за перші 10 років цієї окремої клітини тіла Христового, якою є спільнота єпископів, священників, монахів і монахинь цього екзархату.
Ми хочемо подякувати всім попередникам, які збудували нашу Церкву на цих слобожанських землях. Між нами є владика Степан Меньок. Ви ще всі памʼятаєте його як свого єпископа, як екзарха Донецько-Харківського, а 10 років тому ви одержали свого владику, — владику Василя. Я пригадую його інтронізацію в маленькому приміщенні цієї каплички, яка стоїть збоку. Але ми тоді бачили, що з нами, за нас і у нас молиться сам Син Божий. Він є фундаментом, наріжним каменем цього екзархату. Ми бачили, що саме на Ньому екзархат будуватиметься та ростиме. І так сталося.
Ми дякуємо за те, що наш архиєрей, Глава нашої Церкви Ісус Христос тут сьогодні взиває до Отця за своїх вірних. Хочу сердечно подякувати всім тим, які невтомно працюють у цьому Божому винограднику нашого Харківського екзархату. Дякую владиці Василеві, владиці Ігореві Ісіченку, сестрам — усім, які так чисельно сьогодні тут зібралися. Бо вас тут Господь особливо захищає, оскільки ви більше наражені на різні небезпеки. Сьогодні я б хотів промовити на весь світ саме звідси, з Харкова: Харків стоїть! Харків бореться! Харків молиться! Бо в ньому, з ним і за нього молиться сам Син Божий до свого Небесного Отця силою і благодаттю Святого Духа.
Сьогодні звідси хочу зробити заклик до цілого світу, бо знаю, що за допомогою цієї живої трансляції разом із нами моляться сини й доньки нашої Церкви в різних куточках України і всього світу. Харків потребує допомоги. Тут, у цьому храмі Святого Миколая, щодня тисячі людей отримують належну допомогу. Тут є волонтери, які, ризикуючи власним життям, годують нових біженців із Вовчанська чи з інших частин України. Всіх тих, хто сьогодні чує мене, прошу: зробімо все, щоб руки волонтерів, нашого владики тут, у Харкові, ніколи не були порожніми. Ми знаємо, що це молитва, бажання, прагнення самого Господа Ісуса Христа. На всіх вас дивлячись, я нині прошу: Отче святий, ради імени Твого святого, збережи їх — тих дітей, молодь, тих незнаних дітей, які сьогодні дивують світ. Збережи їх і дай силу перемоги добра над злом.
Ми знаємо, що якщо сам Син Божий молиться в нас, з нами і за нас, то Отець Небесний нас чує і наша та Його молитва буде вислухана. Це доводить дійсність десятирічної історії цього молодого Харківського екзархату.
Отче Святий, в ім’я Твоє, збережи їх!
Сьогодні Україна святкує День батька. В устах Ісуса Христа слово «Отче», «Авва» («Татусю») у цей день тут, у Харкові, звучить по-особливому. Серед вас нині маємо татусів, за яких молимося. Але Україна також молиться і за батьків, синів України, які зі зброєю в руках захищають наш народ, нашу молитву, наше життя нині й майбутнє завтра. Молимося за тих наших батьків, за якими плачуть їхні діти, проводжаючи на фронт словом «татусю».
Ми за них молимося: Отче святий, ради імени Твого, збережи їх! Дай ту життєву силу і віру у Твою перемогу, яку Ти даєш Україні. Збережи їх і дай їм живими, неушкодженими переможцями повернутися до своїх дітей, щоби вони ще почули слово «тату», «татусю», «отче». Сьогодні ми відчуваємо, як бринить те слово в наших серцях.
Цікаво, що сьогоднішнє Євангелія закінчується словом про радість. Христос молиться і передвіщає радість, якої ніхто в нас не зможе забрати — жоден злий задум та намір ворога, жодна зброя чи людська сила. Коли Бог перебуває в людині, то хто може забрати в неї ту присутність? Каже апостол Павло: «В усьому цьому маємо повну перемогу завдяки тому, хто возлюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інше яке сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8, 37–39).
Тому Отче Святий, ради імени Твого збережи їх, бо вони Твої. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
