EN
Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди відкриття конференції до 300-річчя Замойського собору

Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди відкриття конференції до 300-річчя Замойського собору

10 листопада 2021, 14:43 9

Міжнародна наукова конференція до 300-ліття Замойського провінційного собору, яка 9–10 листопада відбувається у Папському східному інституті, розпочалася Архиєрейською Божественною Літургією в базиліці Святої Софії в Римі. Очолив урочисте богослужіння Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Публікуємо текст проповіді Глави Церкви.

Преосвященні владики!
Високопреподобні, всесвітліші, преподобні та всечесні отці!
Високопреподобні сестри та брати в монашестві!
Достойні учасники міжнародної наукової конференції!
Достойні брати-семінаристи та студенти!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

У сьогоднішньому Божому слові Лука малює ікону Христа-Учителя. Хоча цей текст короткий, але для нас промовистий і важливий. Господь Бог часом висловлюється стисло, але каже багато. Ми бачимо Христа, який проповідує, проголошує Євангеліє Царства.

Це не просто якась людська бесіда чи розмова. Тим Царством Божим, новим простором спілкування між Богом і людьми є сам Ісус Христос. А простором діалогу, проголошення Божого слова, що його творить довкола себе Христос, є момент, у якому це творче Слово наново торкає створений Ним світ, торкає людину. Ця животворна сила наново пестливо пригортає до себе, обіймає колись створену, а відтак упалу в гріх людину, оновлюючи, відтворюючи та надихаючи її. Тому так горнулися до Ісуса Христа люди. Навіть Його опоненти говорили, що Він по-іншому проповідує, аніж тодішні фарисеї та книжники. Про це Лука скаже з окремим наголосом, що «сила Божа виходила з Нього і всіх оздоровлювала» (пор. Лк. 6, 19).

Ми бачимо навколо Христа Його перших учнів, апостолів, жінок — своєрідну мобільну групу, яка за Ним рухається. Біля стіп Учителя ці люди постійно слухають Його слово, вбирають його в себе і є першими, що входять у простір Божого Царства, яке Він творить довкола себе.

На завершення Христос каже, що це простір ділення, — ділення не тільки словом, думкою, а й собою, своїм часом, своїми зусиллями і навіть власним земним достатком. Цікаво Лука завершує свій текст: з Ним ходило «багато інших, що їм допомагали зі своїх маєтків» (пор. Лк. 8, 3).

Ця ікона Христа-Учителя для нас сьогодні є справді глибоким Божим словом, яким ми відкриваємо міжнародну наукову конференцію, що присвячена непересічній події в історії київського християнства, Київської унійної митрополії, — спогадуємо 300-річчя її Замойського провінційного собору.

Цією Літургією ми розпочинаємо тут, у Римі, у соборі Святої Софії Премудрості Божої, певний простір наукової праці, слухання, а відтак якогось особистого досвіду і пережиття. Мабуть, сьогодні тішиться патріарх Йосиф, який так хотів, щоб довкола цього храму Премудрості Божої у Вічному місті наша Церква творила своє інтелектуальне середовище для всього українського світу, щоб історія Київської Церкви, її богословська думка, канонічна дисципліна, літургійна та духовна спадщина тут осмислювалася, вивчалася, можливо, по-новому інтерпретувалася, а відтак зберігалася, як великий скарб, і відкривалася сучасній людині.

Ми знаємо, що в найтяжчі моменти історії Церква збирається біля стіп Христа-Учителя, щоб, слухаючи Його слово, вирішити, як жити далі, щоб планувати, будувати свій земний шлях. Ми хочемо зробити щось подібне і відчуваємо, що цей Замойський синод є моментом вияву соборності Церкви Христової в помісності Церкви Київської.

У сучасних обставинах Святіший Отець Франциск кличе всю Католицьку Церкву до синодального шляху — часу слухання, відповідальності за місію Христових учнів серед викликів нового часу. Цей Замойський синод був уже триста років тому моментом, коли в часи просвітництва, бурхливих перетворень в країнах Європи, діти Київської Церкви — єпископат, духовенство і монашество разом із повнотою Божого люду — відчували свою співвідповідальність за долю матері Церкви і зібралися разом, щоб накреслити на століття напрямки її розвитку, і наважилися на сміливі, часом навіть неоднозначні, реформи основних вимірів церковного буття. Був це непростий час складних рішень, яких ми сьогодні не можемо збагнути та їх критично осмислюємо, час конфесіоналізації як західного, так і східного християнства, виникнення нових облич церковної ідентичності тогочасної Центрально-Східної Європи. Наша Церква намагалася зрозуміти, як далі впорядковувати, будувати і розвивати своє життя для найкращого осягнення місії Христової Церкви — поширення Царства Божого на землі та продовження діла Христа-Учителя через проповідь слова Божественного Євангелія.

У цій Літургії ми особливо хочемо вознести молитву за вічний упокій усіх учасників Замойського собору. Бо вони всі є тут з нами. Щоразу, коли ми звершуємо Божественну Літургію, збирається довкола Божого престолу вся Церква: Церква небесна, прославлена у славі святих; Церква земна, яка подорожує у дочасності до Небесної Батьківщини; і Церква, яка страждає на дорозі очищення після відходу у вічність.

Ми відчуваємо, що для того, щоб навіть на науковому рівні осмислити висловлювання та рішення, побоювання та наміри, прагнення та мрії соборових отців Замойського синоду, ми повинні за них молитися, побути трохи разом із ними. І ця Літургія є унікальним простором Небесного Царства, щоб зібратися для спільного слухання Бога, а відтак одне одного.

Хотів би особливо згадати в цій Літургії, у заупокійній молитві, світлої пам’яті професора Ігоря Скочиляса. Він так мріяв про цю конференцію! Пригадую, як торік ми планували провести її в Замості у вересні 2020 року, як ми в Києві розмірковували над тим, як найкраще скласти програму, як знайти найбільш світлі уми в нашій Церкві та в різних країнах світу, щоб зібрати їх навколо цієї теми, і як відшукати добрих людей, котрі могли б своїми пожертвами підтримати цей науковий захід. Переконаний, що пан Ігор зараз є з нами. Він тішиться, що його мрія, його наукове дітище продовжує жити і плодоносити як у науковому, так і в церковному духовному житті київського християнства.

Щиро дякую всім, які сьогодні зібралися тут, у Римі, щоб за допомогою сучасної об’єктивної наукової методології заглибитися в той час, у ту епоху, щоб краще її зрозуміти, щоб відчути, як тоді билося серце нашої Церкви, щоб збагнути роль і місце нашої Церкви в сучасному світі, щоб усвідомити, яке значення мав Замойський собор не лише для київського унійного християнства, а й для інших Східних Католицьких Церков.

Хай Христос-Учитель своїм словом супроводжує нас. Хай цей простір Божого Царства, який ми разом із Ним творимо, у сучасному світі буде контекстом для наукової та інтелектуальної праці. А відтак наша подячна молитва хай випросить небесних і земних благодатей для всіх жертводавців, які підтримують цей науковий проєкт «Київське християнство», що його ми разом із вами продовжуватимемо для добра Церкви і нашого народу. Амінь.

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Інші проповіді