Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди відкриття Ювілейного року чотирьохсотріччя мученицької смерті священномученика Йосафата у соборі Святого Петра в Римі
Цією Божественною Літургією ми переживаємо особливий момент в історії нашої Церкви. Ми хочемо тут, у базиліці Святого Петра, центрі християнського світу, на мощах нашого Йосафата, відкрити Ювілейний рік 400-річчя його мученицької смерті.
Господь — мій пастир:
Нічого мені не бракуватиме (Пс. 23, 1).
Високопреосвященні та преосвященні владики!
Високопреподобні отці, сестри та матері —
очільники нашого монашества в Україні та на поселеннях!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
В особливий, сповнений болю, крові, мук і страждання, момент історії нашої Церкви і України нас зібрав тут, у серці християнства, при гробі апостола Петра, святий священномученик Йосафат. Ми хочемо представити Святішому Отцеві й усьому світові правду про Україну, щоб бути голосом нашого багатостраждального народу. Ми хочемо принести наш голос до вух світового християнства.
Ось тут і ми чуємо голос, — голос Божий, який щойно промовив до нас через слухання Євангелія: «Я — добрий пастир» (Ів. 10, 11). Начебто сам Господь нам сьогодні каже: «Я — ваш пастир. Ви — мої вівці. Я з вами, не бійтеся! Навіть, колись хтось вас не розуміє, не слухає, відвертає очі від вашого болю, Я з вами і вам нічого не бракуватиме. Злодій приходить, щоб красти, вбивати і вигублювати, а Я — добрий пастир, який душу свою дає за своїх овець. Наймит, якому вівці не належать, бачить того вовка-злодія, кидає свої вівці і втікає. А Я свою душу віддаю за своїх овець» (пор. Ів. 10, 11–15).
Візьмімо собі як ключ до цього євангельського слова Псалом 23, який висловлює віру людини в те, що навіть тоді, коли нас покинуть найдорожчі, найближчі, ті, на кого ми надіялися покластися в найтяжчі моменти, і вони не будуть поруч, — Господь мій пастир і мені нічого не бракуватиме. «Навіть коли б ходив я долиною темряви, — я не боюся лиха, бо Ти зо мною. Жезло Твоє й палиця Твоя — вони дають мені підтримку» (пор. Пс. 23, 4).
Господь Бог сьогодні запевняє нас через слово Божественного Євангелія, що Він є з нами. І ми кажемо: «Ти зі мною!». Він нас надихає, надає нам сили і запевняє нас: «Я душу свою віддаю за своїх овець» (пор. Ів. 10, 15). Далі у Псалмі 23 читаємо: «Готуєш стіл для мене перед моїми противниками; ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок» (5). Ці слова розкривають нам правду про Ісуса як про двері до Отця і Його благословенного Царства, які Він широко нам відчиняє в Божественній Літургії. Каже Христос: «Я — двері [для овець]» (Ів. 10, 9). Та чаша, яку Він сам нам благословляє, — це Його пресвята Кров. Те Тіло, яким Він нас кормить, ті пасовиська, на які нас провадить, щоб нам нічого не бракувало, — це Його Тіло, яким Він нас животворить, і нам нічого не забракне. Сам Господь піклується про того, хто вірить у Нього й довіряє Йому все своє життя.
Ті слова про нашого Господа Ісуса Христа як доброго пастиря багато разів перечитував кожний наш єпископ, священник, настоятель монастиря, коли бачив російське військо, яке надходить, і мав зробити тяжкий вибір: залишатися на місці чи покидати окуповану територію, ту громаду, тих людей? І сьогодні я хочу, щоб ми всі разом подякували Господу Бога, що наша Церква має добрих пастирів на взірець нашого Спасителя Христа Ісуса.
Ми чуємо про Доброго Пастиря. А в чому полягає Його добро? Хтось може сказати: Він не покидає овець, знає, що їм треба, лікує їхні рани, веде їх у безпечне місце. Однак Боже слово є глибшим і цікавішим. З грецької «добрий» означає «гарний». Один із Отців Церкви запитував: «У чому полягає краса того пастиря? Звідки вона приходить?». І сам відповів: «Красою Доброго Пастиря є Його рани, які завдані вовком, які Його болять так само, як і інших Його овець, — рани людей, які Він бере на себе як власні». І цього Гарного, Доброго Пастиря ми бачимо на хресті. На Нього випали всі болі й рани людства. Проте згодом, у славному воскресінні, ті рани стали світлом Воскреслого, який оживляє. Бо Він сказав: «Я прийшов, щоб мали життя — щоб достоту мали» (Ів. 10, 10).
Нас сьогодні зібрала тут постать святого Йосафата — доброго і гарного пастиря. Ми бачимо, що його головною силою, яка за благодаттю Духа Святого обновила київське монашество в його час, був заклик до навернення, скерований до кожної людини: прийти через відчинені ворота, якими є сам Христос у Його Таїнстві Покаяння, на цю трапезу, що її Господь Бог приготував кожному проти видимих і невидимих супротивників, які напастують кожного з нас. А в кінці Він прикрасився своїми ранами мучеництва, які вказали нам на присутність ран самого Христа-Господа у тілі нашої Церкви і нашого народу.
Ми сьогодні тут хочемо подякувати за звільнений Херсон і за те, що наші отці не покинули того міста. Дякуємо отцям василіанам із монастиря Святого Володимира і всім іншим нашим священникам у Бериславі, у Зміївці та в інших парафіях. За дивним Божим промислом, їхній пастир, владика Михайло Бубній, сьогодні є тут разом із нами. Чи це не диво? Усі ті знаки показують, що ми не маємо чого боятися. Пригадаймо ті слова «Навіть коли б ходив я долиною темряви, — я не боюся лиха, бо Ти зо мною» (Пс. 23, 4). Він є зі мною. Він — жезл мого спасіння. Він — палиця моєї кріпості. Ми відчуваємо тут, при цих святих мощах, якусь невимовну силу, що виходить до нас. Ми всі роз’їдемося по своїх домівках, ми знову вернемося в Україну, яка страждає і стікає кров’ю, але ми приїдемо повні Божого слова про Доброго Пастиря, який є з нами і каже: «Нічого не забракне тобі» (пор. Пс. 23, 1).
Цією Божественною Літургією ми переживаємо особливий момент в історії нашої Церкви. Ми хочемо тут, у базиліці Святого Петра, центрі християнського світу, на мощах нашого Йосафата, відкрити Ювілейний рік 400-річчя його мученицької смерті. І так символічно, що з нами сьогодні молиться архиєпископ Вільнюса, який приїхав до нас із вільнюського монастиря Пресвятої Тройці, де святий Йосафат звершував своє служіння. Ми сердечно вітаємо президента єпископату Європи, який є між нами. Ваша присутність — це особливий символ і знак, що святий Йосафат надає нового бачення всьому християнству Східної Європи, не тільки в Україні, а й у Білорусі, Литві та Польщі, і всім тим, хто хоче відповісти на запрошення ввійти в ті відчинені двері, стати причасниками єдиної Євхаристійної трапези, відновити наше всецерковне, всехристиянське сопричастя, щоб було «одне стадо й один пастир» (Ів. 10, 16).
Користаючи з нагоди, що тут присутній новообраний протоархимандрит Василіанського чину, хочу урочисто, привселюдно доручити йому одне завдання. Сьогодні наші люди дуже потребують сили благодаті Духа Святого, який би їм приніс своєю благословенною рукою святий Йосафат. Візьміть його мощі й відвідайте кожну парафію! Псалмоспівець навчає нас про цілющу дію Доброго Пастиря, кажучи: «Ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок» (Пс. 23, 5). Цей єлей радості і зцілення є ніщо інше, як благодать Святого Духа, що діє у Святих Таїнствах Церкви, вершиною яких є Євхаристійна чаша Крові Господньої. За допомогою цих скарбів, ліків, які залишив своїй Церкві Христос, лікуйте рани нашого народу. Бо лише тоді, коли рука нашого великого святого поблагословить і торкне всіх нас, ми зможемо сказати, що цей ювілей пройшов недаремно.
Ми маємо ще одну унікальну подію, яку хочемо сьогодні відсвяткувати і за яку прагнемо подякувати Господу Богу. Цього року минає 125 років від дня заснування в Римі Рутенської семінарії, яка постала з волі папи Льва XIII. Ця семінарія довго шукала свого постійного гніздечка: Грецька колегія, п’яца Мадонна дей Монті… Відтак наші галицькі владики допомогли їй звити те гніздечко на Джаніколійському пагорбі. Цього року цей заклад — Українська папська колегія священномученика Йосафата святкує 90-річчя існування і служіння нашій Церкві й нашому народові. Складаємо отцю Луїзові, ректору Колегії, сердечні слова привітання від усієї нашої Церкви. Дякуємо разом Господу Богу за ті 125 років студій. Скільки вийшло з цієї семінарії святих, мучеників, ісповідників віри, великих провідників нашої Церкви!
Однак особливо я хочу подякувати нашому монашеству, яке прибуло з усіх усюд до Риму на асамблею і цією Літургією завершує свою працю. Нехай благодать Духа Святого, яка так діє тут, у цій базиліці, благословенням нашого святого Йосафата підсилить у вас отой вогонь жертовного служіння Богові і своєму народові. Із тим благословенням повертайтеся до своїх спільнот, надихайте їх духом надії, світлом, словом, що Добрий Пастир є завжди з ними, хоч би як важко їм було, і що там, де про них не може подбати людина, завжди подбає сам Господь Бог.
Ми сьогодні просимо: Господи, будь з нами в ці важкі часи, веди нас! Пошли нам той єлей, який дає нам радість, який зцілює рани і який намазує голову того, хто шукає Тебе як Доброго Пастиря. Боже, за молитвами святого священномученика Йосафата, благослови нашу Церкву, наше монашество, наш багатостраждальний народ. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
