Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди Ювілейного паломництва УГКЦ до гробу святого апостола Петра
«…мовить до матері: „Жінко, ось син твій“»
(Ів. 19, 26)
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні паломники з України та різних куточків світу, які сьогодні прибули в цьому паломництві надії сюди, до гробу святого апостола Петра у Ватикані!
Дорогі брати і сестри, які моляться з нами зараз за допомогою сучасних засобів комунікації і зв’язку!
Dear brothers and sisters!
Cari fratelli e sorelle in Cristo!
Слава Ісусу Христу!
Glory to Jesus Christ!
Сьогодні наша Церква відзначає одне з давніх свят Київської Церкви — співстраждання Пресвятої Богородиці. Слово Євангелія (Ів. 19, 25–27), яке ми щойно чули, можливо, є одним із найкоротших євангельських читань, але одним із найглибших, найдраматичніших, яке жодне людське серце, навіть найзакам’яніліше, не залишить нечутливим і стороннім. Іван описує те, що бачив, свідком чого був, єдиний з апостолів. Ми бачимо, як на хресті вмирає наш Спаситель, чуємо Його, мабуть, останні слова, а перед Ним стоїть Його Мати.
Уявімо собі цю сцену: син вмирає на очах у матері. Що діялося в серці Пречистої Діви Марії, коли вона бачила, як на Її очах вбивали Сина? У момент, коли людина так прямо дивиться в обличчя смерті, коли меч болю прошиває до глибини серця, до глибини кісток та мізків, падають усі маски і виявляються таємниці людського серця. Літургійні тексти цього дня пояснюють, що так здійснилося пророцтво Симеона Богоприїмця, які Мати Божа почула в день Стрітення: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 34–35).
Слова: «Жінко, ось син твій» (Ів. 19, 26), — це, мабуть, були слова Івана до Богородиці, але він чує, як вмираючий на хресті Христос робить їх своїми. Спаситель в останній момент думає про нас. У Його серці відкривається Божественна любов. Він говорить до своєї Матері й улюбленого учня: «Жінко, ось син твій». Що діялося в серці Івана, коли він почув, що синівство Боже, яке Син Божий приніс людині, ось дарується йому під хрестом? Там він віднаходить свою матір, — Матір Марію, яку бере до себе.
Співстраждання — що це? Як можна співстраждати з іншою людиною? Сьогодні цю таємницю нам відкриває постать Пречистої Діви Марії. Для Матері Син — частина Її єства. Вона є Матірʼю, бо має Сина. Коли вбивають Її сина на Її ж очах, Вона відчуває, мабуть, що страждає і вмирає сама. Богородиця співстраждає зі своїм Божественним Сином, страждає Його муками як своїми і віддає Його в руки небесного Отця так, як Христос сам це чинить у момент смерті. Але Іван каже, що страсті та смерть Христові не мають останнього слова. За нами, перед нами — слово надії воскресіння! Бо Христос, говорячи ці слова, думає про майбутнє, про все те, що потім переживуть Мати, учень, усі ми у світлі Його перемоги над стражданням, гріхом і смертю. Сьогодні, дорогі у Христі брати і сестри, ці слова скеровані до кожного з нас!
Покликані в цю прощу, у це паломництво надії, блаженної пам’яті папою Франциском, ми нині прибули сюди, до цього місця, справді шукаючи надії, і тут одержали надзвичайні знаки надії. Ми з вами молимося на найважливішому вівтарі Вселенської Церкви — на гробі святого апостола Петра. Ми маємо окремий привілей — нас особисто зустрів Папа Лев. Він мені сказав: «Ласкаво просимо до Рима». Те, що Святіший Отець прийшов до нас, не тільки нас обійняв, поблагословив, а й промовив своє слово — перетворилося для нас на силу християнської надії. Дякуючи, я сказав: «Святіший Отче, сьогодні так багато хто хоче вкрасти в нас ім’я. Хоче сказати, що України й українців нема. Своїм словом Папа Лев надає нам видимості в очах усього світу».
Будьмо свідомі, що зараз увесь світ дивиться на вас, які так чисельно, по вінця, виповнили цю базиліку. Ми кажемо: ми були, є і будемо! Сам факт, що ця проща стала можливою, абсолютний виняток. Жодна інша Церква чи народ не мають подібного паломництва в час цього Ювілейного 2025 року. Такий привілей одержала саме Україна й український народ — як знак пошани, співстраждання самого Папи з болями та стражданнями України. І про це сьогодні він нам особисто сказав.
Ми прийшли як паломники надії, але цю силу — невидиму силу любові Бога до людини, матері-Церкви до своїх дітей — зараз відчуваємо на власному досвіді. Повертаючись додому, ми повернемося як свідки надії, як свідки того, «що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя», — як зазначив євангелист Іван (1 Ів. 1, 1). Повертаємося, як свідки Слова, яке воскрешає, яке стає тілом.
Пречиста Діва Марія є іконою Церкви Христової. Сьогодні ваша мати-Церква співстраждає зі своїми дітьми. Святій Отець укотре заявив про свою близькість до страждань України і нашої Церкви. Силу нашій надії надає той факт, що сам Папа співстаждає з нами, благословивши й обійнявши в цій базиліці матерів наших загиблих героїв.
Ми сьогодні переживаємо особливий момент: 50 років тому патріарх Йосиф Сліпий на цьому престолі апостола Петра, теж у контексті ювілейного року, вперше в літургійний спосіб заявив на весь світ про гідність нашої Церкви. Ми нині стоїмо на тому самому місці і на весь світ заявляємо про те саме. Сьогодні в літургійний спосіб відбувається Патріарший Собор нашої Церкви! Багато хто, можливо, пригадує, що ми що 5 років скликали Патріарші Собори в Україні, а останню сесію хотіли провести в серпні 2020 року. Різні перешкоди, зокрема й війна, не дали можливості це зробити. Сьогодні в базиліці Святого Петра зібралася світова, вселенська українська громада. Ми відчуваємо, що наша Українська Греко-Католицька Церква, спадкоємниця Київського християнства, є Церквою глобальною, яка сьогодні в патріаршому просторі збирає всіх своїх дітей із різних куточків Земної кулі.
Ми переживаємо соборування в контексті Євхаристії, силою і благодаттю Святого Духа, бо творимо єдність. У той час, коли війна нас розпорошує, коли діти України змушені покидати свої домівки, Церква збирає в розсіяні сущих, як це нам говорив наш великий патріарх. Я вітаю сьогодні світову українську громаду: з Північної і Південної Америки, Австралії, різних країн Європи, різних куточків Італії, різних куточків України, навіть з росії, Білорусі та Казахстану. Те, що ми переживаємо, є Божою хвилиною!
Ми просимо: Господи, зглянься на Твій народ! Сьогодні мати-Церква чує від самого Христа: «Мати, ось сини і доньки твої». Це паломництво надії робить видимим перед очима Святішого Отця та всієї Вселенської Церкви, що наша мати-Церква стоїть під хрестом розп’ятого українського народу! Сьогодні Христа розпинають у тілі синів та дочок Україні і в цю велику мить разом із Марією вона співстраждає із своїми дітьми!
А, нам, дітям Київської Церкви, розп’ятий Христос каже: діти, де б ви не були, ось ваша мати, — мати-Церква, яка головним гаслом свого Патріаршого Собору вибрала слова: «Твоя Церква завжди і всюди з тобою». Ми сьогодні відчуваємо, що ця надія нас окрилює, лікує, дає силу, — силу любові нашого страждаючого і воскреслого Спасителя. Материнство Пречистої Діви Марії, об’явлене в материнстві нашої Церкви, огортає українців, де б вони не були, і силою благодаті Духа Святого зціляє наші рани.
Ми просимо: Ісусе, Пречиста Діво Маріє, що співстаждаєте з нами, пошліть мир Україні. Даруйте нам ласку повернутися додому свідками і благовісниками цієї надії. А до Рима і світу ми вкотре хочемо сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
