Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди ювілею Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії
Шукайте перше Царство Боже та його справедливість,
а все те вам докладеться (Мт. 6, 33).
Високопреосвященні владики-митрополити!
Преосвященні владики, яких сьогодні так багато прибуло до цього собору Воскресіння Христового в Івано-Франківську!
Преподобні сестри служебниці Непорочної Діви Марії!
Дорога мати Софіє Лебедович!
Дорогі сестри, які з’їхалися сюди з усього світу!
Високопреподобні отці й матері, настоятелі різних спільнот богопосвяченого життя нашої Церкви в Україні та країнах світу!
Достойні представники місцевої української влади різних рівнів!
Дорогі друзі з Великої Британії, присутні тут!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Шановна івано-франківська громадо!
Слава Ісусу Христу!
Упродовж останніх днів після свята Зіслання Святого Духа Святе Євангеліє подає нам щодня крок за кроком для духовної поживи слова Ісуса Христа з Його Нагірної проповіді.
Вживаючи сучасну богословську мову, можемо сказати, що споглядаємо керигму з уст самого Христа. Господь проголошує, перебуваючи серед своїх учнів, правила життя в Царстві Небесному. Те, що сьогодні Він нам каже, є відповіддю на наші теперішні духовні й навіть суспільно-політичні пошуки під час війни. Ми чуємо Його запевнення, що Бог дбає про своїх людей.
Каже Христос: «Не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани» (Мт. 6, 31–32), тобто не потрібно журитися про день прийдешній. Як часто ми тепер тривожимося, чи буде в нас те завтра! Господь зауважує: «Доволі дневі його лиха» (Мт. 6, 33). Цей заклик, чи певність, яку сьогодні проголошує Христос, не є квієтизмом або байдужістю. Це проголошення серцевини християнської віри в Бога Отця, який знає потреби людини ще перед тим, як вона відкриє свої уста в прохальній молитві до Нього.
Якщо не потрібно журитися про одяг, їжу, прийдешній день, то про що треба турбуватися? Христос чітко скеровує всі наші зусилля в певному напрямку: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те [що вам потрібне: їжа, пиття, навіть майбутнє] вам докладеться» (Мт. 6, 33). Перші слова цієї фрази — «шукайте Царство Боже» — передає певну динаміку. Христос не каже: консервуйте між собою Царство Небесне, зберігайте його — а закликає шукати його.
Цікаво, що те саме слово почули жінки-мироносиці при Господньому гробі від ангела, коли шукали розп’ятого Спасителя: «Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Нема Його тут, бо Він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де Він лежав» (Мт. 28, 5–6).
Те шукання — це вічний процес, яким Господь Бог прихиляє людину до себе, заглиблює її у своє таїнство життя. Ми щодня маємо насамперед шукати Його, адже Він присутній між нами. Імовірно, що той пошук заведе нас туди, куди ми досі не думали йти. Ангел може переорієнтувати нашу увагу на те місце, де Христос перебуває сьогодні.
Проте Господь кличе нас шукати не просто Царства Небесного, а його справедливості. Останнє слово не має нічого спільного з юридичними нормами. Йдеться про святість життя, праведність. Ми щодня маємо шукати передусім святості самого Бога, яка є ознакою присутності Царства Небесного між нами, на землі.
Цей заклик рухатися, шукати і знаходити, жити у святості розкриває нам глибинний зміст події, яку ми сьогодні святкуємо. Ця подія пов’язана із відповіддю нашої Церкви на феномен глобалізації української громади. Згадаймо ті часи, коли з Австрійської імперії хвилі українців почали роз’їжджатися по різних куточках земної кулі, зокрема до Канади, США, Бразилії, Аргентини тощо. Для нас сьогодні є звичним поняття світового українства, а тоді ця громада лише формувалася. Наша Церква єдина в той час заопікувалася своїм народом на глобальному рівні. За нашими емігрантами пішли наші черниці, зокрема сестри служебниці.
Згромадження сестер служебниць було створене 1892 році, а вже у 1902 перші його членкині виїхали до Канади. У цій країні наші люди не жили в достатку. Вони мешкали в землянках на безкраїх преріях Альберти, Саскатуну та Манітоби. Не мали що їсти, місцеві індіанці вчили їх, як вижити під час холодної канадської зими в степах. У тих степах взимку наші люди вперше побачили на небі полярне сяйво.
У 1911 році сестри служебниці вперше виїхали до Бразилії, де українці роками жили в лісах, поки не розчистили території і засіяли збіжжя. Наші черниці тоді пішли за своїм народом, який був безправним, у якого забирали все, зокрема їжу, пиття та одяг. Українцям казали: ви не маєте майбутнього. Проте сестри їм посвідчили: Отець Небесний про вас дбає. Служебниці зберегли свій народ від розгубленості в тих безкраїх світах, щоб вони не пропали і для своєї Церкви, і для свого народу.
У міжвоєнний період, коли Європа переживала наслідки Першої світової війни і наша Церква була розділеною кордонами нових повоєнних держав, перед сестрами служебницями постав новий виклик — відчуження, адже Канада, Бразилія та Україна були практично ізольовані одна від одної. Тоді черниці вирішили творити глобальне згромадження. Думаю, що їх надихнув на це праведний митрополит Андрей Шептицький — перший глобальний душпастир нашої Церкви, який у 20-ті роки минулого століття відвідав Канаду, Аргентину та Бразилію. Повернувшись до Галичини, він почав дбати про українців, які опинилися далеко поза межами Батьківщини. І ось в 1932 році папа Пій ХІІ видав нові Устави для Згромадження сестер служебниць. Однак перед тим Святіший Отець їх спитав: ви хочете бути одним згромадженням? Чи існує єдність між вами? Що може об’єднувати українців-греко-католиків Галичини, Канади і Бразилії? Сестри служебниці з усього світу відповіли: ми — одна Церква і один народ!
Дев’яносто років тому, 4–6 липня 1934 року, відбулася перша капітула новооб’єднаного Згромадження сестер служебниць глобального типу в нашій Церкві. Учасниці цієї капітули вибрали першу настоятельку відповідно до нових Конституцій — сестру Вероніку Ґарґіль, засвідчивши, що є одною Церквою і одним народом незалежно від того, куди занесе їх хвиля земного життя.
Глобальна єдність нашої Церкви є змістом події, яку ми нині згадуємо і святкуємо. На тій капітулі сестри служебниці вчинили пророчий жест (такі жести завжди творили пророки, коли хотіли чогось навчити ізраїльтян). Черниці із Бразилії, Канади та України зняли своїх обручки, які отримали під час складення обітів, і переплавили їх на чашу для Євхаристії, щоб у такий спосіб показати, що вони — єдина в Христі родина сестер глобальної Української Греко-Католицької Церкви.
Можливо, ця подія 1934 року на десятиліття випередила подальші рухи єднання українців у рідній, матерній Церкві. Бо не було іншої інституції, яка була б фундаментом, основою і осердям світової української громади. Цікаво, що згадуючи ці всі історичні події, ми оцінюємо їх сьогодні як такі, що вийшло поза межі свого часу і простору. Бо ті відчуття, бажання, навіть пророчі жести сестер дуже потрібні нашій Церкві третього тисячоліття.
Дорогі владики, що з’їхалися з усього світу! Ми відчуваємо нині виклики глобалізації нашої Церкви. Тож мусимо дбати, щоб українці Австралії, Канади, Аргентини, Бразилії, США, Франції, Німеччини, Італії та інших країн наших поселень творили глобальну єдність у своїй Церкві. Бо тільки в єдності полягає сила народу, яка не походить від людини, а є плодом діяння Святого Духа. Небесний Отець нині відкриває нам свою батьківську опіку і запевняє нас: якщо шукатимете Царства Небесного між вами, то все інше вам додасться. Подія, яку ми сьогодні святкуємо, є величезним знаком надії для глобальної Української Греко-Католицької Церкви патріаршої гідності третього тисячоліття.
Любі сестри, сьогодні ви є пророчими устами Божого люду, які промовляють до сердець ваших владик. Церква вам дякує. Серед нас нині є служебниці з Канади, Бразилії, різних європейських провінцій, які згодом розрослися, зокрема Польщі, країн колишньої Югославії, Словаччини. Не уявляємо тепер нашого служіння у світі без сестер служебниць! Дякуємо вам, що ви продовжуєте місію, якою жили ваші великі попередниці. Просимо вас сьогодні: віднайдіть свіжість свого покликання — шукати в сучасних обставинах.
Як відомо, гаслом Згромадження сестер служебниць є слова: «Бути там, де найбільша потреба». Сьогодні Христос перебуває там, де найбільше болить, де йде війна, де гинуть наші люди, де нова хвиля воєнних емігрантів розливається по всіх усюдах. Там, дорогі сестри, шукайте Царства Небесного і воскреслого Христа, присутнього між нами, і змагайтеся на дорозі особистого освячення та святості життя щодня — тоді лишитеся собою, збережете свою ідентичність. Але в тій глобальній єдності плекайте дух сестринства, спільноти. Я відчуваю, що ми маємо спільне служіння Глави Церкви і генеральної настоятельки Згромадження сестер служебниць. Тому мусимо разом плекати глобальну єдність у служінні нашому багатостраждальному народові. Це до вас нині каже Христос: Отець знає, що вам треба, не журіться! Перед вами велике майбутнє у воскреслому Спасителеві. Слава Богу, честь Марії, нам мир! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ