Проповідь у десяту неділю після Зіслання Святого Духа в Київській Трьохсвятительській духовній семінарії
Не можете ви служити Господеві (і чужим богам),
бо Він — святий Бог, Бог ревнивий (Іс. Нав. 24, 19).
Всесвітліший отче-ректоре!
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України і світу,
які перебувають на тій самій хвилі молитви з нами за допомогою «Живого телебачення»!
Дорогі наші парафіяни села Княжичі, які гуртуються тут, у цій парафії,
у нашому храмі Пресвятої Тройці у славному княжому селі під Києвом!
Дорогі друзі, приятелі, жертводавці нашої семінарії!
Дорогі брати-семінаристи, які починають новий навчальний рік!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Слово Святого Євангелія, яке ми щойно чули, проголошує нам Бога-Визволителя, Бога-Переможця. Люди Старого Завіту вперше зрозуміли, що Бог є Спасителем під час їхнього звільнення з рабства в Єгипті, побачивши, як Він перемагає фараона, — перемагає все те, що поневолює людину. Він — Бог свободи, бо звільняє людину, даючи їй свою силу, свого Духа, який долає будь-яке зло.
Нове об’явлення Бога як Визволителя людини в Ісусі Христі відбувається в цікавих обставинах. Батько приходить до Господа і каже: «… Змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. Я був привів його до Твоїх учнів, та вони не могли його зцілити» (Мт. 17, 15–16). Христос у відповідь промовляє глибоку фразу, над якою прошу вас сьогодні замислитися. Він каже: «Роде невірний та розбещений, доки Мені з вами бути? Доки Я вас терпітиму?» (Мт. 17, 17). І тоді виганяє злого духа, звільняє хлопця, а своїм учням дає урок віри, адже ми почули, що вони зазнали поразки. Коли учні були сам на сам з Учителем, то спитали Його: «Чому ми не могли вигнати злого духа?». Христос говорить про віру: «Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди — і вона перенесеться… А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт. 17, 20–21). Це — урок віри, урок уміння перемагати, який Христос дає своїм учням.
Ця подія стається в цікавий момент — коли Христос, зійшовши з гори Преображення, зустрічає батька причинного юнака, а потім каже: «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям, і вони Його уб’ють, але третього дня Він воскресне» (Мт. 17, 22–23), і в цікавому місці — у долині між двома горами, бо гора Преображення та Єрусалим лежать на висоті.
Що означає ця подія, цей урок віри, цей благовіст Бога-Визволителя сьогодні для нас, що слухають про неї? Звернімося по допомогу до Святих Отців, які вдалися до цікавого методу пояснення глибшого змісту Священного Писання. Цей метод полягав у тому, що один текст Святого Письма пояснював інший. Для того щоб зрозуміти, чому в такий спосіб Христос звернувся до батька, чому в його особі картав цей рід людський, назвавши його розбещеним і грішним, послухаймо одного праведного чоловіка Старого Заповіту, пам’ять якого сьогодні святкуємо, — Ісуса Навина.
Пригадуєте, як під проводом Ісуса Навина ізраїльтяни завойовують обітовану землю, виганяють усіх ворогів, перемагають усіх царів маорійських? І ось в останній главі книги Ісуса Навина цей переможець разом зі своїм народом укладає новий союз, новий договір з Богом. Тоді Ісус Навин біля міста Сихем каже до ізраїльтян, які бачили перемогу і те, що перемогли не власною силою, а силою Божою (звістка про те, що Бог воює за Ізраїль, йшла швидше від самого ізраїльського війська): «Дав я вам землю, над якою ви не трудились, і міста, яких ви не будували, а одначе ви в них осілись і їсте плоди виноградників та оливних гаїв, яких ви не садили, — і додає: — Не можете ви служити Господеві (і чужим богам), бо Він — святий Бог, Бог ревнивий» (Іс. Нав. 24, 13–19). Народ-переможець повинен усвідомити, що його перемога, сила і здатність вигнати ворога з Богом дарованої землі залежить від його цілковитої вірності єдиному та істинному Богові-Переможцеві! Ця вірність є ексклюзивною і її неможливо ділити з місцевими ідолами. Хто служить Богові Ізраїлю і чужим богам, той втрачає силу і здатність перемагати та приречений на поразку.
Слова Ісуса Навина засвідчують певну зміну релігійної свідомості в історії Божого народу. Дослідники кажуть, що в той момент, на піку перемоги, Ісус Навин пояснює своїм учням різницю між монолатрією і монотеїзмом. Монолатрія означає служити тільки одному Богові. Ізраїльтяни служили тому Богові, який їх визволив, дав їм обітовану землю. Проте вони припускали, що існують інші боги, ідоли тих народів, яких вони перемогли. Це припущення спричиняло найтяжчу боротьбу, бо божки-ідоли переможених народів тепер можуть перемогти їх через змішання релігійних вірувань. Властиво, таку зраду Ісус Христос називає розбещенням, перелюбодійством і джерелом будь-якої загрози, яка веде назад до рабства злого духа, що й полонив сина того нещасного батька.
Монотеїзм означає, що існує тільки один Бог. Інших богів, ідолів просто не існує! Всі ідоли тих народів — це ніщо інше, як проєкція власних пристрастей, хтивості, кумирів, які поневолюють людину, на Божественний світ. Немає інших божків. Є один-єдиний Бог. І тому каже Ісус Навин: «Не можете ви служити Господеві (і чужим богам)…». «Ніхто не може двом панам служити… Не можете Богові служити — і мамоні» (Мт. 6, 24), — потім скаже Христос.
Ось чому ми чуємо сьогодні у Божому Слові: «Ваш Бог є святим, тобто єдиним. Крім нього немає іншого… Ваш Бог є ревнивий». Ця ревність не має нічого спільного із ревнощами як людським сентиментом. Ваш Бог хоче вашого серця цілковито. Ви не можете одночасно вірити в Нього і таємно поклонятися ідолам, бо тоді ви втрачаєте силу. Ви не втримаєте перемоги, яку щойно отримали. Саме це каже Ісус Христос до батька причинного юнака. Господь готовий знову видати на поталу ворогам свій народ за розбещеність, невірність так само, як той народ свідомо і добровільно покинув свого Бога. Як говорили пророки, почав блудувати, віруючи в інших божків. Те змішання релігій, зокрема в Галилеї, було дуже великим у часи Ісуса Христа.
«А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом», — додає Він учням, як вже було сказано вище. Молитва і піст не мають нічого спільного з якимось релігійним чи дієтичним ритуалом. Це вимога цілковитої вірності людини в її ексклюзивному стосунку довіри і відданості єдиному та істинному Богові! Це означає покинути всі інші стосунки з невидимим світом, свої прив’язаності, інші переконання, людські релігійні ідеології і скерувати увагу, вірність тільки на того Єдиного, Справжнього, який дасть вам Духа Святого — Духа перемоги і свободи, Духа істини, який вижене перед вами будь-яку іншу силу так само, як Він вигнав аморійських царів перед обличчям Божого народу, що входив на обітовану землю. Той Дух може гніздитися лише у вірному та віруючому серці людини. Це вигнання злого духа з нещасного євангельського сина і є цим моментом виявлення ревнивості нашого Бога, у присутності якого будь-яка інша сила зникає, тікає і зазнає поразки.
Сьогодні 1 вересня, початок Індикту, нового літургійного і церковного року. І ми цілком невипадково нині урочисто розпочинаємо новий навчальний рік у Київській Трьохсвятительській семінарії. Дорогі брати-семінаристи, цього дня сам Господь Ісус Христос через слово Божественного Євангелія дає вам перший урок, майстер-клас віри і синівського довір’я до Нього. Можливо, у цьому слові Святого Євангелія відкривається зміст усього того, що ви тут, у семінарії, переживатимете і чого вчитиметеся. Господь вам каже: переступивши поріг семінарії, лишіть там, за дверима всі ваші злі звички, прив’язаності, усе те, що не дає вам цілковито віддати серця тільки Йому, Єдиному. Ваш Бог ревнивий — якщо ви з кимось іншим ділитимете своє серце, свою духовну увагу, то, будьте певні, що, вийшовши із семінарії у світ, відчуєте власне безсилля перед лицем своїх слабкостей і вад, як це пережили учні Христові, коли не змогли нічим допомогти нещасному батькові навіженого хлопця. Господь Бог хоче, щоб ви цілковито занурилися тут у Нього, у Його Святого Духа і в тому стосунку віри й довір’я до Нього щодня зростали. Тоді переможете, — переможете насамперед власну гріховність. Отримаєте досвід, пізнаєте Бога через зростання у вірі, тобто істинному благочесті й богопізнанні, у якому живе свята Церква Христова!
Один із великих духовних учителів Церкви, Абат Колумбан, говорив, що хто пізнає Бога тільки через людські думки, той може швидко перетворитися на вченого негідника. Бога треба пізнавати передусім через святість життя (пор. Columbanus, Instr. I de fide 3–5). Щоб пізнати Бога, треба перемагати власну гріховність. Зростати у знанні Бога, у богопізнанні можливо лише через зростання у вірі та духовному благочесті. Тому семінарія — це місце молитви, посту, безнастанної праці над собою. А інтелектуальна сторона навчання є лише нагодою зрозуміти те, що я досвідчив у молитві та пості, відкрити живого Бога як зміст віри, яку я переживаю, спілкуючись із Ним у молитві. У духовному сопричасті з Господом, який є Богом-Визволителем і Спасителем, я сам стаю переможцем й отримую досвід істинної свободи від зла.
На жаль, у сучасному світі існує феномен непрактикуючих християн, або християн, які так себе називають через те, що батьки принесли їх колись до церкви, але які не живуть своєю вірою, тому не мають сили протистояти злому. Один із очільників сусідньої з Україною держави каже про себе, що він є православним атеїстом, тому що буцімто живе звичаями православної культури свого народу, навіть ходить часом до церкви, щоб перед телекамерами запалити свічку, але в Бога не вірить! Саме таку невірність духовних перелюбців і грішників викриває сьогодні Христос, гидуючи їхнім товариством: «Роде невірний та розбещений… доки Мені з вами бути?». Про таке духовне безсилля імітаторів християнського благочестя каже також нині апостол Павло: «Мають бо сповид побожности, сили ж її зреклися. І тих цурайся!» (ІІ Тим. 3, 5).
Горе тій семінарії, яка випустить таких вчених безбожників! Горе тій семінарії, яка передасть своїм студентам лише думки сучасних богословів! Але благословенна та семінарія, яка допоможе нашим юнакам зростати у вірі й богорозумінні! Бо саме особистої віри, власного досвіду ви, дорогі брати, повинні навчити інших людей, як духовні батьки, отці, адже до того духовного батьківства сьогодні й кличе вас Церква.
Хочу сьогодні, з нагоди 1 вересня, Дня знань, звернутися до наших освітян. Завтра наші діти підуть до школи. Українська школа, яка починає новий навчальний рік в умовах війни, — героїчна. Бажаю вам, щоб ви, зачерпнувши сили з Божого слова, зі своєї віри в Бога, могли успішно здобувати знання у вашій школі. Сьогодні, згідно з офіційною державною статистикою, більше ніж 250 тисяч українських дітей більше не ходять до школи. Через війну вони не мають можливості вчитися. За них цього дня помолімося. Тепер дуже багато дітей не вміють вчитися офлайн. Одна дівчинка цього тижня розповідала, що, коли її запитали, чого вона найбільше боїться, йдучи до школи, то вона відповіла — відповідати біля дошки. Бо вона цього не вміє! Наші діти через ковід і війну не вміють вчитися разом. Бажаю вам, щоб прийдешнього навчального року ви цього навчилися, щоб справді могли йти до школи, щоб наша держава і українське військо вибороли вам цю свободу для навчання.
Помолімося із вдячністю за наших освітян, викладачів, учителів. Навчати дітей, зранених стресом війни, — це особливий виклик. Заохочую всіх помолитися за батьків наших учнів і студентів, які також є учасниками навчально-виховного процесу. Усім вам, а особливо братам-семінаристам, зичу того, про що ми молимося на кожній Літургії в молитві перед читанням Святого Євангелія: «Засвіти у серцях наших, людинолюбний Владико, нетлінне світло Твого богопізнання (бо це справжня освіта!) і відкрий очі нашого ума, щоб ми розуміли Твої євангельські проповідування. Вклади в нас і страх блаженних Твоїх заповідей, щоб ми, подолавши всі тілесні похоті, вели духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі. Бо Ти є просвічення душ і тіл наших, Христе-Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, з безначальним Твоїм Отцем і пресвятим, благим і животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь». В добру путь у країну знань, до сили, перемоги Духа Святого над злом у цьому новому навчальному році!
† СВЯТОСЛАВ
