Проповідь у вівторок, у шостий тиждень Пасхи, у Кропивницькому
Всесвітліші і всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос воскрес!
Маю відчуття особливого Божого дару бути сьогодні знову разом із вами. Це вже гарна традиція — щороку зустрічатися тут, у Кропивницькому, у пасхальний час, щоб разом заспівати: «Христос воскрес!». Господь привів нас сюди, щоб ми спільно підсумували цей пасхальний час. Ось післязавтра вже будемо святкувати Вознесіння Христове.
Це Боже слово, Святе Євангеліє (Ів. 12, 19–36), яке ми нині чули, є найбільш незнане серед віруючих людей. Ми не завжди звертаємо увагу на ту подію, яку описує тільки євангелист Іван.
На свято Пасхи до Єрусалиму завжди приходило дуже багато людей. Хтось бажав святкувати, хтось, як турист, подивитися. Ми чуємо, що прийшли греки і кажуть до Филипа: «Пане, хочемо побачити Ісуса» (Ів. 12, 21). Їх вела цікавість, але насправді вони мали потребу, як і всі люди, — побачити Бога, присутнього між нами. Кожна людина шукає власної дороги до Нього. І Господь Бог притягує кожного по-своєму: спершу — цікавістю, потім — потребою, а врешті — захопленням, коли людина побачить того, кого навіть не сподівалася зустріти, зокрема тут, на землі, під час своєї земної мандрівки, кого прагне все людське єство, у кому є саме джерело нашого життя.
Центральною подією, свідками якої стали цього дня в Єрусалимі молільники, гості свята, є щось виняткове. Ніде більше в Євангелії ми не чуємо, що не тільки Ісус говорить до Отця, а й Отець Йому відповідає. Сьогодні описаний цікавий момент звернення і відповіді — наче внутрішній діалог осіб Пресвятої Тройці, який нам об’являється, свідками і учасниками якого стають усі присутні. Христос у відповідь на цікавість греків каже: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого» (Ів. 12, 23).
Що це за година? У книгах пророків година Божа — це момент вияву Господньої сили в історії людини. Пророки описували її як година суду, коли справедливий Суддя прийде, щоб «віддати кожному за ділами його» (пор. Мт. 16, 27). Але та година суду, про яку каже Христос, відбувається тут і тепер: «Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу» (Ів. 12, 31).
Ця година звучить з уст Христа не як щось жахливе, не як те, на що ми кажемо — кінець світу. Ця година — це момент прослави. Ось про що між собою говорить Отець і Син: «Отче, прослав ім’я Твоє!». І голос із неба злинув: «І прославив, — і знову прославлю!» (Ів. 12, 28). Тож година, про яку сьогодні чуємо, — це година прослави Сина Чоловічого, Пасха Христова. Христос говорить свої страждання і смерть: «Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Ів. 12, 24) — і про своє востання і воскресіння: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів. 12, 32).
Отож страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа — це година Божа, коли диявол, князь цього світу, змушений піти геть. У світлі Воскресіння ми бачимо прославу Отця у Синові, а також момент, коли Господь притягує до себе всіх людей, щоб тією славою з ними поділитися. Проте моментом найвищої прослави Сина Божого, отого піднесення, у якому Він приведе до себе всіх людей, є Його розп’яття. Хрест Христовий — це трон Царя Слави і година, коли Отець прославить свого єдинородного Сина.
Слухаючи ці слова, дехто дивується: як можна говорити про славу Сина Божого, коли Він страждав, коли Його привселюдно принижували, засудили на смерть, зреклися і розп’яли? Чи це година прослави Христа, коли люди Його зневажають?
Однак якщо зрозуміти, що саме Отець прославляє свого Сина у Його воскресінні, тоді все набирає сенсу. У воскресінні Ісуса Христа ми можемо побачити сенс усіх наших ран, нашого людського страждання, навіть нашої смерті, бо ми — сини і доньки Божі, які створені для воскресіння. Це — світло, про яке чуємо: «Поки у вас світло — віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» (Ів. 12, 36).
Ось це — година, про яку чуємо і яку всі бачили. Не ангели, наче грім, промовили до людей, провіщаючи про неї, а голос самого Отця Небесного! Це — година, яку ми зараз переживаємо, співаючи гімн: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».
Слухаючи слово про годину і про славу Сина Божого, ми стаємо свідками того, як Господь Бог у дивний спосіб у час нашого народного болю і страждання, у час наших ран прославляє Україну. Ми дивимося на обставини цієї жахливої війни людськими очима, тому не завжди можемо зауважити, що Господь Бог діє в нас.
Ця година, коли ми, віруючи в Бога, маючи надію на воскресіння, боронимо свою землю ціною свого життя і власної крові, є моментом, коли Господь прославляє Україну на весь світ. Ще кілька років тому багато хто у світі не знав, що існує така країна, такий народ, а сьогодні про це знають усі: від малого до старого — від канадського таксиста до селянина в Південній Африці. Весь світ дивиться на Україну і дивується тій силі, яку ми сьогодні демонструємо: силі віри в Бога і добро й готовності віддати навіть найдорожче, щоб захистити і врятувати Батьківщину та своїх рідних. Віруючи у Христове воскресіння, ми пронизуємо силою і славою Воскреслого наші рани і страждання. А віруючи у воскресіння людини у Христі, ми можемо збагнути сенс свого страждання, власної смерті і сповнитися надією на своє в Господі славне воскресіння!
Вчора я мав цікаву зустріч з одним канадським генералом, Ромео Даллером, який зі своєю дружиною Марі-Клод Мішо, приїхав до України, щоб допомогти нам, зокрема нашим ветеранам і військовослужбовцям, лікувати рани війни. Українці є тепер глибоко зраненим народом. Хто хоча б раз у житті пережив обстріл, атаку безпілотників чи ракет із неба — ніколи цього не забуде. Що ж сказати про наших хлопців і дівчат на фронті, які вже четвертий рік боронять Батьківщину?
З уст цього генерала я почув фразу, яка мене глибоко вразила: «Солдати, які захищають Батьківщину, завжди носять на своєму тілі і на своїй душі видимі й невидимі славні рани (англ. „noble injuries“) війни». Військовослужбовці всіх країн і народів пишаються тими ранами, які вони отримали в боротьбі за рідну землю. Це — славні рани, бо вони є ранами любові до Бога і Батьківщини! Для всіх вояків, незалежно від народу, континенту, вони цінніші від державних нагород, які вішає на груди президент чи командувач.
Прославлені рани — це те, що ми бачимо на воскреслому тілі Ісуса Христа. Сьогодні Його пасхальне таїнство довершується в тілі нашого народу. Ми, як Церква, покликані лікувати рани, завдані війною, пронизувати їх славою воскреслого Спасителя і виливати на них бальзам зцілення силою і діянням Святого Духа — Духа воскреслого Христа. Господь Бог, прославляючи сьогодні Україну і українське військо, перетворює наші болі на славу, годину нашого страждання — на годину пасхального таїнства, коли все те, про що чуємо в сьогоднішньому Євангелії, об’являється в нашому житті. Ми не маємо соромитися нашого болю і наших ран, чи то душевних, чи тілесних. Ми не маємо соромитися просити про допомогу їх лікувати та зцілювати наших ветеранів, наші родини і громади. Ми повинні добачити в них славу ран воскреслого Ісуса, відкрити Йому всі наші болі, немочі й недосконалості. І тоді над нашими головами громом із небес пролунають слова нашого Небесного Отця: «[Я] і прославив, і знову прославлю!» (Ів. 12, 28).
Мені так приємно, що наша Патріарша курія, зокрема фундація «Мудра справа», саме тут, у Кропивницькому, говорить про зцілення ран не лише конкретних осіб, а й наших громад. Як громада — чи то місцева, чи територіальна, чи церковна — ми вміємо зцілювати рани і ставати кращими, навіть переживши якусь небезпеку, трагедію чи якесь лихо. Боже світло нас змінює, робить сильнішими, кращими, більш гідними, — робить славними. Тому я дуже тішуся, що можу бути разом із вами.
Усі наші болі й рани ми сьогодні хочемо відкрити нашому воскреслому Спасителеві, який є зараз між нами. Нашу травму війни Він перетворює на славну рану, яка стає предметом гордості і всесвітньої слави нашого народу. Те, на що інші народи не здатні, український народ демонструє своєю великою відданістю.
Ми сьогодні молимося: Господи, прийшла година Твоєї Пасхи в Україні. Прийшла година нашого всенародного страждання і горя, але приходить година нашого воскресіння в Тобі. Господи, будь нашим світлом. Поможи, щоб наші герої, які наче зерно лягли в землю, дали стократний плід свободи, гідності й незалежності Батьківщини. Допоможи нам під час війни залишитися людьми — не розлюднитися, а навпаки, через досвід власного болю, травми стати кращими, пізнати і зберегти свою людяність, навчитися любити одне одного і Господа Бога, щоб у тій любові прославилося ім’я Отця, про яке сьогодні чуємо в Христовому Євангелії.
Зичу вам Божого благословення. Зичу вам гарно підготуватися до свята Вознесіння Христового, щоб ви відчули, як воскреслий Господь, який буде возноситися на небеса, усіх вас притягує до себе, щоб те, що сталося в Ньому — у Його воскресінні й вознесінні на небо — сталося в кожного з нас. Хай Господь Бог вас охоронить й береже, щоб ми ще не раз могли зустрічатися, дякувати Господу Богу за прожитий рік і прожиті дні. Хай сила благодаті Духа Святого залікує наші рани, рани України, і зробить нас великим, віруючим і просвітленим народом синів світла. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
