EN
Проповідь в одинадцяту неділю після Зіслання Святого Духа та у свято Успіння Пресвятої Богородиці

Проповідь в одинадцяту неділю після Зіслання Святого Духа та у свято Успіння Пресвятої Богородиці

30 серпня 2022, 14:39 128

Ми сьогодні просимо: Богородице, Ти, що переходиш цього дня від землі до небес, молися за нас, бо молитвами Твоїми спасаєш від смерті душі наші. Твоєю материнською опікою огорни всіх, хто дивиться в обличчя смерті: наших солдат на фронті, поранених і полонених. Огорни своєю материнською любов’ю тих, хто опинився на тимчасово окупованих територіях чи перебуває в зоні бойових дій. Зроби нас великодушними до тих, що покинули свої домівки і сьогодні як біженці чи переселенці шукають нашого милосердя. Мати Божа, під Твоїм покровом Україна непереможна, бо «молитвами Твоїми ізбавляєш від смерті душі наші».

І молитвами Твоїми
ізбавляєш від смерті душі наші (Тропар свята).
Високопреподобний отче-ігумене!
Преподобні та всечесні отці!
Преподобна братіє Свято-Успенської Унівської лаври!
Дорогі прочани, гості, молільники, які численно прибули до цього святого місця!
Дорогі брати і сестри, які єднаються з нами за допомогою «Живого телебачення» з різних куточків України та світу!
Дорога молоде! Дорогі діти!

Слава Ісусу Христу!

Боже слово, із яким Господь Бог звертається до нас цієї неділі, говорить нам про велике і незбагненне Боже милосердя до людини. Ми чуємо притчу, за допомогою якої Христос начебто хоче показати відмінність логіки, якою керується Господь Бог стосовно людини і згідно з якою люди зводять між собою рахунки.

Матей говорить сьогодні дивні речі. Ми щоразу дивуватимемося, коли намагатимемося їх зрозуміти. Євангелист розповідає про те, як один пан хотів звести рахунки зі своїми слугами. Йому привели одного слугу, який був винний йому десять тисяч талантів. Ніхто з нас ніколи таких великих грошей не бачив. Те саме можна сказати про людей тих часів. Бо десять тисяч талантів — це було в рази більше, ніж уся Юдея могла сплатити римському імператору як річний податок. Цікаво, що боржник зумів за короткий час витратити такі великі гроші (був, мабуть, великим марнотратом). Тож пан розуміє, що слуга ніколи не зможе йому віддати боргу, і каже, щоб той продав у рабство себе, жінку і дітей — усе, що має. Чоловік наївно просить пана потерпіти йому, запевняє, що все віддасть. Ці слова обдурюють господаря: перед тим обдурив і тепер неправду каже. Проте слуга продовжує просити… І що пан робить? Милосердиться і прощає боржникові все, — прощає найбільший борг, який людина тільки може мати.

Відтак цей боржник бачить іншого слугу, який завинив йому сто динаріїв. Це заробітна плата чоловіка за сто днів, бо він отримував динарій за день. Слуга так само просить потерпіти йому цей борг. І каже правду, бо ці кошти можливо заробити і віддати. Але той, що дав позику, не йде на поступки, ба більше, кидає слугу у в’язницю, кажучи повернути борг. Як ув’язнений чоловік може віддати гроші? Де він їх там заробить?

Ми бачимо, що ця дивна розповідь є історією не про гроші, а про щось набагато цінніше. Це притча про Царство Небесне як великодушність Бога і малодушність людини. Українська мова має глибоке слово «великодушність». Найціннішим тут є незбагненне, безмірне Боже милосердя, яке рятує від смерті тебе, твоїх дітей, твою родину і може простити тобі набагато більше, ніж ти здатний завинити, заборгувати чи нагрішити.

Водночас це історія про малодушність людини. Чому в кінці перший слуга сам потрапляє разом із родиною до в’язниці, а пан касує своє попереднє милосердне ставлення? Бо цей боржник був малодушним і не зумів прийняти великого дару безмежно щедрого і великодушного пана. Між ними була разюча відмінність. Бог так багато йому хотів дати — він так мало зміг взяти і лишився з нічим, бо не зміг подарувати хоча б невеличку крихту з того, що тримав сам. Пан хотів його помилувати, але він цього не дозволив через свою малодушність.

Дивні речі… Ми часом думаємо, що Господь чогось не хоче нам дати, але насправді це ми часто не можемо цього прийняти.

Із тієї притчі випливає, що коли ми щось прощаємо чи даруємо, то нічого не втрачаємо! Хто прощає — росте душею і серцем. Хто вміє подарувати ближньому його вади, борги, гріхи супроти себе, із малодушної особи може перетворитися на великодушну. Великодушність рятує! Людина покликана бути образом і подобою Божого милосердя. Покликана зростати в духовному житті, щоб бути подібною до милосердного і великодушного Бога, і лише тоді зможе жити в Царстві Небесному. Господь Бог дасть вам усе, не тільки те, що має, а й те, ким Він є. А Він є вічним щастям, вічною любов’ю і вічним милосердям, яким немає кінця.

«І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерті душі наші». Слухаючи слово про великодушність Бога, святкуємо свято Успіння Пречистої Діви Марії.

Якщо б ми попросили нашого Господа і Спасителя вказати нам на найбільш великодушну людину, то Він вибрав би, мабуть, свою Матір. Чому? Бо Вона віддала Богові все, що мала, те, ким була. Марія стала настільки великодушною, що Бог зумів сам у Неї поселитися і з Неї воплотитися. Через Марію Син Божий став Сином Людським. Найбільший дар людині від Бога Отця — Пресвята Богородиця стала джерелом життя і милосердя для всіх людей.

У свято Успіння ми святкуємо Її перехід від смерті до життя. Співаємо цю таємничу й дивну фразу: «Бо переставилася Ти до життя, будучи Матір’ю життя». У Ній сьогодні спочиває повнота життя вічного. Тож ми святкуємо «Марійську пасху».

Ми знаємо, що кожна неділя — це маленьке свято Пасхи Господньої, день, у який прославляємо воскреслого Спасителя. Проте нині бачимо в постаті Пречистої Діви Марії пасху Матері Божої, яка каже, що над тим, хто носить у собі вічне життя, у кому спочиває Боже милосердя, невладна смерть. Тому ми називаємо тих християн, які відійшли із земного життя, не померлими, а покійними, тими, що «уснули» в надії на воскресіння і життя вічного.

Сьогодні Пресвята Богородиця своїми молитвами спасає всіх нас від смерті і каже нам: будьте такими, як Я, — будьте великодушними з Богом і Бог буде великодушним з вами. Будьте великодушними одне до одного, щоб нічого не втратити, але все здобути. Ви зможете смерть подолати і за земного життя спочити в обіймах Господа нашого Ісуса Христа.

«І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерті душі наші». Дорогі в Христі, я сьогодні приїхав сюди, до Свято-Успенської Унівської лаври, щоб подякувати за порятунок життя. Те, що я сьогодні живий між вами, — це чудо!

Те, що діялося у Києві пів року тому, важко було передбачити і описати словами. І те, що наша столиця встояла, ми сьогодні відчуваємо як плід особливої молитви заступництва Пречистої Діви Марії. У Києві є тисячолітня певність і духовне передання: поки у Святій Софії стоїть Оранта — Нерушима Стіна, ворог не зможе здолати міста і воно вистоїть. Складаю подяку Богородиці за те, що врятувала від смерті душі наші!

Це важко збагнути і висловити, але російські війська зупинилися за двадцять кілометрів від Патріаршого собору. Лінія фронту справді відділяла життя від смерті. Ми чули вибухи, навіть навчилися розрізняти види використовуваної зброї. Потім, після звільнення знаних тепер у всьому світі населених пунктів: Ірпеня, Бучі, Бородянки, Гостомеля, — на їх вулицях ми побачили гори трупів, які ніхто не прибирав. Ми стояли на краю братської могили і споглядали молодих людей зі зв’язаними руками, що були скинуті одне на одного. У той момент ми зрозуміли, яким малодушним і ницим є ворог, що мародерствує і виносить все, що тільки може, починаючи від дрібниць, одягу та закінчуючи побутовими речами. Ми бачили малодушність зрадників, які складали розстрільні списки, видавали на тортури і смерть своїх сусідів, розраховуючи на «місце у владі» окупантів чи інші привілеї. Ми бачили малодушність коригувальників ворожого вогню, які за юдині срібняки накликали на голови мешканців власних міст і сіл вогонь ворожих ракет.

Однак у тих обставинах ми побачили, що, як народ, перемагаємо і переможемо завдяки великодушності українців. Ми бачили духовну велич наших військових, які ціною власного життя великодушно віддавали все, щоб врятувати Україну. Ми бачили великодушність і безкорисливість лікарів, які під бомбами робили надскладні операції. Ми бачили великодушність і героїзм рятувальників, які ризикували своїм життям, щоб витягнути з-під завалів розбитих будинків своїх братів і сестер. Там, як ніде, розумієш, що український народ переможе через те, що ми душею більші від нашого ворога, морально і духовно вищі від нього. Для перемоги замало мати добру і сучасну зброю, треба ще мати внутрішню, духовну перевагу.

Тому ми сьогодні тут, у цьому святому місці, зібралися, щоб подякувати, що за пів року війни ми живі, можемо бути разом, наживо молитися за перемогу України і розуміти, що духовна велич нашого народу закорінена в Божій великодушності.

Я був вражений великодушністю українців у перші місяці війни, коли росіяни не хотіли забирати тіл своїх убитих солдатів. Тоді наші люди створили спеціальну мережу, яка давала можливість батькам і матерям із того боку кордону знайти своїх убитих дітей. Проте останніх ніхто не хотів приймати.

Сьогодні наші люди в Херсоні кажуть, що росіяни перетворили це місто на Бухенвальд. Над містом щодня відчутний сморід, бо окупанти в мобільних крематоріях день і ніч спалюють тіла «своїх», тих, чиї імена країна-загарбник сама викреслює з історії і посилає не тільки на смерть, а й на вічний засуд, ганьбу і небуття.

Ми сьогодні просимо: Богородице, Ти, що переходиш цього дня від землі до небес, молися за нас, бо молитвами Твоїми спасаєш від смерті душі наші. Твоєю материнською опікою огорни всіх, хто дивиться в обличчя смерті: наших солдат на фронті, поранених і полонених. Огорни своєю материнською любов’ю тих, хто опинився на тимчасово окупованих територіях чи перебуває в зоні бойових дій. Зроби нас великодушними до тих, що покинули свої домівки і сьогодні як біженці чи переселенці шукають нашого милосердя. Мати Божа, під Твоїм покровом Україна непереможна, бо «молитвами Твоїми ізбавляєш від смерті душі наші». Амінь.

† Святослав

Персони

Інші проповіді