Соборова світлиця — це більше, ніж укриття при Патріаршому соборі в Києві
Після чергового масованого удару по Києву в підземному приміщенні Патріаршого собору Воскресіння Христового тепло. Тут пахне кавою, чути приглушені розмови, хтось працює з ноутбуком, хтось просто мовчки сидить.
Соборова Світлиця сьогодні є не лише пунктом незламності, а й місцем зустрічі, взаємопідтримки та спільного служіння. Простір, який постав як безпечне укриття, став живим осередком парафіяльної спільноти.
Про те, як народжувався цей простір і чим Соборова світлиця живе сьогодні, розповідає адміністратор Патріаршого собору УГКЦ у Києві о. Андрій Боднарук.
Патріарший собор як простір служіння
Говорячи про Соборову світлицю, о. Андрій одразу повертає до ширшого контексту — до самої природи Патріаршого собору: «Наш Патріарший собор завжди був відкритий через служіння. Багато років виконував свою місію не лише мурів, а простору, де могли сховатися люди від небезпек. Це були і простори, де люди між собою зустрічалися та єдналися».
Ці слова звучать не як метафора. Під час Революції Гідності собор став відомий як «Патріарша криївка». На початку повномасштабного вторгнення, згадує священник, «весь собор був фактично наповнений людьми — і вдень, і вночі».
Тож і нинішня діяльність храму, і відкриття Соборової світлиці — це природне продовження цього досвіду.
«Те, що зараз відбувається, — Патріарший собор просто продовжує робити те, що робив», — каже отець.
Реакція на виклики війни
Особливо гостро потреба в облаштованому просторі стала відчутною взимку — під час масованих обстрілів і тривалих відключень електроенергії.
«На початку великих морозів, після найбільших обстрілів Києва, ми побачили, що люди потребують базового — підтримки, світла та тепла. Це було очевидно, адже ці потреби відчув кожен із нас».
Це усвідомлення стало точкою рішення. Соборова світлиця почала працювати як пункт незламності, «щоб люди сюди прийшли зігрітися, купити чаю, кави, зарядити свої ґаджети, навіть станції електричні сюди приносили, щоб заряджати. І люди були за це вдячні».
Паралельно постала ще одна потреба — підтримати родини з дітьми, адже через холод і відсутність опалення в Києві у школах продовжили канікули.
«Я сам батько двох дітей, — розповідає священник. — Але зрештою я бачив по парафіянах, що це великий виклик. Батьки мусять працювати, а дітьми потрібно займатися».
Так при соборі цієї зими з’явився дитячий табір: «Ми оголосили про те, що в нашому Патріаршому соборі відкриваємо зимовий дитячий табір, куди можуть прийти діти побути разом із нашими молодими аніматорами, а ми можемо ними опікуватися у цей час, нагодувати і придумати якісь майстер-класи».
Щодня приходило 20–30 дітей. «Один клас був точно», — усміхається отець.
Від «інтерактивного укриття» до живого простору
Урочисте відкриття та освячення Соборової світлиці відбулося 17 серпня 2025 року. Та її історія розпочалася раніше. Спершу це було звичайне укриття в соборі. «У цій кімнаті були просто голі стіни і підлога з бетону», — розповідає о. Андрій.
Ідея була проста: зробити укриття «максимально дружнім і комфортним». Ще до енергетичних криз тут почали пробувати створювати простір для спілкування батьків, які чекали дітей із катехизації: чай, кава, розмова.
Перелом настав, коли з’явилася можливість податися на ґрант Української освітньої платформи: «Ми тоді написали проєкт на „Інтерактивне укриття в Патріаршому соборі“».
Завдяки ґранту вдалося придбати столи для настільного тенісу, футболу та хокею, а також проектор та екран. Це стало основою для створення інтерактивного простору, де можуть перебувати діти, молодь і родини. Та коли столи встановили, стало очевидно: простір потребує глибшого оновлення.
За підтримки Київської архиєпархії, «Карітасу-Київ» та благодійників із Європи, у червні минулого року розпочався ремонт. Вже в середині серпня Соборова світлиця відкрилася в новому вигляді.
«І ми побачили, що люди йдуть сюди, сюди повертаються і тут залишаються», — ділиться адміністратор Патріаршого собору.
Нещодавно подали ще один проєкт — на професійну кухню, а також соціальну пральню. Соборова світлиця розвивається разом із потребами тих, хто сюди приходить.
Чому саме «світлиця»?
Назва простору також невипадкова і має глибокий символізм. «У традиційній українській хаті світлиця — це найсвітліша кімната, де приймали гостей, де зберігалося щось цінне. Ми хотіли повернути це відчуття дому, щоб люди заходили сюди не як у підвал, а як у світлу кімнату великої родини», — пояснює священник.
Для нього світлиця — це ще й нагадування про те, що світло починається всередині: «Світло — це не лише лампа під стелею. Це — готовність бути поруч, вислухати, підтримати. Якщо цього немає, жоден генератор не допоможе».
Простір, який творить спільнота
Адміністратор Патріаршого собору в Києві наголошує: це місце — не «ідея священників», а простір, який будують парафіяни.
Він згадує п. Людмилу, яка після парафіяльної прощі до Зарваниці запропонувала пекти булочки для Соборової світлиці.
«Вона вже від вересня до сьогодні щонеділі приносить запашну випічку. Жінка прокидається в неділю десь о четвертій-п’ятій ранку для того, щоб напекти домашніх пиріжків і принести до собору».
«У цих деталях, — наголошує о. Андрій, — народжується жива спільнота. Це свідчить про те, що це місце є не просто такою видумкою священників — воно для людей. І парафіяни готові до того долучатися».
Допомагає та волонтерить молодь, діють християнські спільноти, тут зустрічаються матері загиблих воїнів.
Соборова світлиця у соборі стала місцем, де біль не замовчують, а проживають разом: «Інколи достатньо просто обійняти людину. Сказати: „Я молюся за вас, пам’ятаю“, разом випити чаю, переглянути фільм чи просто вислухати».
Отець Андрій каже, що люди приходять сюди з різними потребами, з різними особистими історіями. Він розповів, що сьогодні в укритті собору тимчасово живе жінка, яка втратила дім.
«Небайдужі люди знайшли цю жінку, що спала в метро. Зараз вона ночує в нас, у соборі, адже виявилося, що її дім згорів. І це історія багатьох українців, на жаль».
Адміністратор собору говорить про це з чітким розумінням відповідальності: «Ми не можемо бути тими панами, які не зважають… Ми маємо бути тими людьми, християнами, які вміють послужити».
Двері, що завжди відчинені
Сьогодні Соборова світлиця відчинена щодня з 10:00 по 18:00, однак укриття в Патріаршому соборі доступне завжди під час повітряних тривог, а у дні сильних морозів храм працює цілодобово. Сюди приходять сусіди, парафіяни, рятувальники, родини з дітьми.
«Стелять ковдру, стелять матрац, роблять собі куточок для ночівлі, щоб не будити дітей серед ночі, якщо є загроза повітряних атак», — розповідає о. Андрій.
У будні в Соборовій світлиці під час блекаутів у Києві мають змогу працювати викладачі, айтішники, люди на дистанційній роботі. Хтось заходить до храму помолитися, хтось приходить на духовну розмову, а хтось — просто зігрітися та відпочити.
«Це місце служить не тільки рекреацією, а й молитвою і духовністю», — наголосив священник.
Місія: бути поруч
Говорячи про місію Церкви у складний для українців час, о. Андрій формулює її просто: «Бути поруч — це найважливіше, що сьогодні потрібно. Не обертатися плечима, а бути світлом та теплом».
Священник також розповів, що Соборова світлиця — це продовження бачення світлої пам’яті патріарха Любомира Гузара, який задумував Патріарший собор як простір єдності. Ця ідея втілюється не лише в архітектурі храму, а й у щоденному досвіді спільності: «Ми будуємо собор не тільки, коли даємо пожертвувані цеглинки, а й навіть тоді, коли разом п’ємо каву. Так ми будуємо й Україну».
Отець Андрій Боднарук нагадує, що Патріарший собор Воскресіння Христового в Києві — це собор усіх українців: «Це — місце єдності, де будуємося, де зустрічаємося в молитві, у вірі зростаємо і разом перебуваємо».
Накінець, згадуючи фразу блаженного Омеляна Ковча про те, що справжній священник має бути не лише за мурами захристії, адміністратор Патріаршого собору відзначив: «Добре, що в такий складний час ми маємо Соборову світлицю, і це не є місце в захристії».
Віра ВальчукДепартамент інформації УГКЦ
