«Той, хто має надію, може запалити нею інших». Кілька думок Блаженнішого Святослава на магістерському випуску в УКУ
У суботу, 5 лютого, відбувся випуск магістрів Українського католицького університету — філософсько-богословського та гуманітарного факультетів УКУ, а також програм факультету суспільних наук, Інституту лідерства та управління, Школи журналістики та комунікацій і Школи права. В урочистостях взяв участь Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав — один із перших викладачів Університету і тих, хто стояв біля витоків його створення.
У промові на урочистостях Блаженніший Святослав, Великий канцлер УКУ, назвав Університет скарбом і для Церкви, і для всієї української спільноти в Україні та за її межами: «Ми разом промовляємо у нашій Церкві, в Україні й у світі, яким скарбом є ця інституція. Це єдиний католицький університет на всьому пострадянському просторі, єдиний університет такого рівня у нашій Церкві. Якщо Церква не має свого університету, вона в сучасних обставинах є мовчазною».
Нинішні випускники-магістри — перші, які виходять зі стін УКУ в новий світ, що постає на наших очах, світ після пандемії коронавірусу, позначений новими геополітичними зрушеннями і процесами. Виклики, які кидає цей народжуваний на наших очах світ, — очевидні, хоча й ще не повністю артикульовані. Але зрозуміло одне: у цих складних обставинах, як ніколи, важливими є вічні цінності, які породжують дію і співчуття, дають розуміння себе, світу і інших людей. Цінності, які дав нам наш Спаситель у кожному Його слові, чині і прояві.
Блаженніший Святослав каже: сенс життя — у служінні чомусь більшому, ніж ми самі. У тому, щоб узяте, подароване — віддати сторицею, у щоденній праці для спільного руху вперед, як казав митрополит Андрей Шептицький. Але для цього руху потрібні спільні зусилля, потрібні спільноти людей, яких об’єднують цінності і мета. І однією з таких спільнот є УКУ.
Звертаючись до випускників-магістрів в урочистій промові і у проповіді на Божественній Літургії, Блаженніший Святослав говорив про служіння в цьому новому світі і про вічні цінності, які є стержнем, орієнтиром і тим, чим потрібно ділитися з іншими. Далі — пряма мова Глави УГКЦ.
«Світ і Україна у ньому будуть такими, якими ми їх збудуємо»
Я переконаний, що ця пандемія закінчиться. Як казали філософи, усе, що має початок, має й кінець, окрім безсмертя людської душі. Тому наше завдання — дивитися вперед. Ви виходите у світ, який сучасне людство — усі, хто стежить за змінами у суспільстві — окреслюють, як ще до кінця незнаний. Того світу, який існував до пандемії, вже немає, а той, що постає, — ще до кінця не відомий. Тому ми перебуваємо у цікавому перехідному періоді.
Намагаючись якось осмислити цей період, який Господь доручив нам для нашого служіння і, можливо, будівництва, шукаючи аналогій в минулому, я знайшов цікаву думку. Свого часу французькі екзистенціалісти ХХ спитали себе: а коли, власне, почалося ХХ століття? І їхня відповідь була — з початком Першої світової війни. Не тоді, коли перекинулося число календаря, а тоді, коли весь світ пережив спільний якийсь суспільний досвід, драматичний і кривавий. На думку цих мислителів, світу, який існував до Першої світової, вже не стало. Люди стали інакшими, держави стали інакшими, люди почали по-інакшому бачити своє майбутнє, по-інакшому будувати економічні, політичні, міжнародні стосунки. І я себе запитав: а коли почалося третє тисячоліття? … Можемо сказати, що воно почалося з початком цієї пандемії, яка змінила парадигму будування людського суспільства. Тому сьогодні кажу вам: ласкаво просимо в постковідний світ.
Я думаю, що цей світ і наша Україна в ньому будуть такими, якими ми їх збудуємо. Для всіх нас сьогодні є очевидним, що ніхто нам нічого не зобов’язаний і ніхто нічого нам не дасть. Ми все мусимо здобувати самі. Це стає очевидним в обставинах тієї напруги, яку зараз проживає Україна. Але ми також розуміємо, що «українська» криза, як сьогодні її називає світ, не є кризою тільки України. Нинішня війна в Україні не є лише українською війною і навіть не продовженням восьмирічної війни, яку ми досі переживали. Ця світова ескалація є протистоянням Росії і колективного Заходу, і Україна тут є лише частиною дуже великої мапи ескалацій і напруги.
«Щоб вистояти, нам треба бути разом»
У таких обставинах ми питаємо себе — що нам робити, як діяти? На це питання ми, як єпископи Церкви, також шукали відповідей на черговому Синоді 2–3 лютого у Львові. Ми не знаємо відповідей на всі запитання, але знаємо одне: для того щоб вистояти, нам треба бути разом, творити мережу людських стосунків і обстоювати незалежність нашої держави, підтримувати те, що називається «мережевим суспільством» і здатністю до активної співпраці.
«Той, хто має надію, може запалити нею інших»
Ми, як християни, молимося, але також і служимо ближньому. Ми поруч із тими, кому найважче, ми є тими, хто має надію, бо її мають лише ті, хто вірить у Бога. Пригадую, як у травні 2014 року я здійснював візит до Канади. То був важкий період для нашої держави. І в мене була зустріч в Оттаві, де Папський нунцій зібрав багато людей, і один із єпископів звернувся до мене: «Ви в Україні маєте якусь надію?». Я сказав: «Владико, звісно, що маємо, бо ми — християни!».
Той, хто вірить у Бога, у перемогу і в те, що разом ми здатні перевернути гори, той не тільки має надію, а й може нею запалити інших. Тому закликаю вас — виходьте з нашого Університету з новими знаннями і з великою надією, і нехай усі страхи і тривоги відступлять.
Досі ви брали, а тепер мусите віддати те, що знаєте і вмієте, віддати ваші сили, знання, навіть ваш особистий час. Лише тоді, коли ви все віддасте, у стократ примножите. Така насправді дивна логіка ділення: що більше залишаю собі — то менше маю, а що більше ділюся — то більше отримую. Для того щоб інших запалити бажанням щось робити, будувати, коли інші руйнують, вірити, коли інші втрачають віру, думати про майбутнє, коли інші його не бачать — діліться тим, що маєте, і ділячись отриманими дарами, ви зможете наповнити новий постковідний світ цінностями.
Багато хто каже, що нова парадигма світу не здатна сама продукувати цінності — тому ми повинні їх вносити. Молода людина — дуже розгублена і потребує орієнтирів. Дайте ці орієнтири вашим друзям, запаліть їх перспективою, яку ви отримали в УКУ.
«Любіть свій народ і будьте патріотами своєї Батьківщини»
Любіть свій народ і будьте патріотами своєї Батьківщини. Хоч би куди вас занесло життя — будьте діяльними і відповідальними дітьми свого народу. Хоч би де ви були — зробіть щось добре для свого народу. Навіть коли Господь вас покличе за межі України, усе, що ви там назбираєте і чому навчитеся, одного дня привезіть сюди. Збирайте, щоб віддати — такою є логіка справжнього патріота. Патріот, який «любить», щоб забрати і набити свої кишені, не розуміє, що таке патріотизм.
Лише тоді, коли навчитеся примножувати отримане через ділення Божими ларами, отримаєте радість. Адже більшою радістю є давати, а не брати. Хочу вам побажати пережити це на власному досвіді — давати іншим наснагу життя, нові горизонти, бажання жити і будувати своє власне життя і життя своєї країни.
«Будьте служителями для своєї Батьківщини»
(із проповіді на Божественній Літургії)
У чому полягає зміст справжнього служіння? Це — слово про віру, хоча б таку маленьку, як гірчичне зерно, ту віру, про яку просили в Ісуса апостоли.
Хто є той слуга, який зараз нам служить, як головний служитель Божественної Літургії? Це — наш Господь Спаситель. Це Він, який, як каже апостол Павло, залишивши Божественну славу, прийшов, щоб послужити людині, щоб, прийнявши людський образ, бути першим, хто схиляється над зраненими, відкинутими, хворими, немічними. Це Він приходить служити людині, не чекаючи якихось почестей, бо людина ніколи не може достойно подякувати Богові за все те, що Він для неї зробив. Наш Господь Спаситель є тим, хто показує у самій своїй місії приклад справжнього служіння — служіння, яке полягає у тому, щоб перенести центр тяжіння особистого життя і добра, пошук власної слави, на пошук добра ближнього, на пошук добра того, кому Він прийшов послужити. І це служіння є виявом спасенної, божественної, животворної могутності.
Що ж означає вірити? Мати віру, навіть таку маленьку, як гірчичне зерно? Це означає не просто знати про Бога, якийсь десь далеко. Як каже апостол Павло — і біси знають, але тремтять. Замало навіть мати тільки якийсь особистий стосунок з Ним. Вірити — означає наслідувати у своєму житті спосіб існування і дії нашого Божественного Спасителя. Йдеться не про імітацію, а про те, щоб дозволити Йому — через мене, моє життя, мої вміння і дари, послужити людині в наші часи.
Один із принципів нашого Католицького університету — служити. Це гарно звучить, але щоб це здійснити, потрібно цьому навчитися — на конкретних прикладах і у Бога, першого служителя кожній людині. Можливо, сьогодні ваші викладачі, які вкладали у ваші серця та уми свій досвід і знання, стоячи сьогодні перед Божим престолом, кажуть: ми — слуги непотрібні, зробили все, що нам було наказано зробити. Дякуємо Господу за те, що сьогодні у нас є радість жнив — за вас, дорогі магістри, які сьогодні отримують науковий ступінь як ще один інструмент, щоб послужити нашому народові.
Будьте служителями для своєї Батьківщини. Бо ми бачимо, як багато є тих, хто хоче сьогодні над нашим народом панувати, хочуть його визискувати і використовувати для свого особистого успіху і слави — часом егоїстичного і руйнівного для держави і для самого нашого народобудівництва. Будьте тими, хто був би тихими мурашками, як про це говорив митрополит Андрей Шептицький. Тих, хто своєю тихою невтомною працею працював би над рухом вперед, до пасхальної свободи нашого народу, є так мало. Я сьогодні бажаю кожному з вас, щоб саме ви були тими служителями, які візьмуться до цієї роботи, не шукаючи швидкої слави чи успіху. Нехай це служіння буде змістом вашого подальшого життя. Бо славу тому Служителеві, Сину єдинородному, дав не світ, а Отець Небесний. Це Отець підняв Його і дав Ім’я понад усі імена. Ім’я, перед яким схиляє коліно кожен — на небі, на землі і під землею. Шукайте у своєму служінні не земної, а Божої слави, бо Він дасть вам, як тим, які сповнили достойно і гідно свою життєву місію.
Департамент інформації УГКЦ
