«Церква в хаос війни приносить мир і злагоду», — отець Любомир Яворський про теперішню діяльність «Мудрої справи»

За кілька днів до повномасштабного вторгнення російської федерації проти України Українська Греко-Католицька Церква покликала до життя Патріаршу фундацію «Мудра справа». Вже з перших днів війни про неї ми могли чути в різних новинах і повідомленнях, адже вона взялася реагувати на ті виклики, які постали перед українським народом. Сьогодні ми вже говоримо про центри зцілення ран, які розпочинають поширюватися при парафіяльних осередках УГКЦ. До цього також варто додати і проєкти з більш стратегічним спрямуванням. Про це в розмові з о. Любомиром Яворським, керівником Патріаршої фундації «Мудра справа» та патріаршим економом Української Греко-Католицької Церкви.

— Отче, впродовж цієї війни кожен із нас по-своєму змінювався. Змінювалася, мабуть, і Патріарша фундація «Мудра справа». Якою, на Вашу думку, вона є сьогодні?

Війна вносить свої корективи, тож усього передбачити не можна. Війна — це хаос. У цьому хаосі Церква мусить знайти своє місце, бо ми знаємо, що Церква в хаос приносить мир і злагоду.

Створена до початку повномасштабного вторгнення Патріарша фундація «Мудра справа» мала свої цілі та завдання. Я їх називаю смисловими, трансформаційними, тобто такими, які мали працювати із громадами чи соціальним підприємництвом — щось на зразок відомої у всьому світі німецької організації «Kirche in Not» («Церква в потребі»). Патріарша фундація мала б допомагати і громадам, і священнослужителям, і нашим парафіям, власне, підтримувати їхній розвиток та проєкти.

Патріарша фундація «Мудра справа» була створена в лютому 2022 року, перед повномасштабним вторгненням. Ми усвідомили, наскільки велика гуманітарна соціальна криза прийшла і в нашій Церкві зокрема, і в українському суспільстві загалом. Тож нам треба було реагувати дуже швидко на ці виклики гуманітарного спрямування, але і зберегти структури, бо саме через мережу можемо служити й допомагати. Всі проєкти ми здійснюємо завдяки тому, що нам вдалося трансформувати певні ідеї, по-іншому подивитися на інші наші організації і їх залучити. Патріарший паломницький центр розпочав евакуйовувати вимушено переселених осіб, продуктові набори ми розпочали формувати, підтримуючи наші монастирі, згромадження чи українського виробника.

Сьогодні ж бачимо, що поволі хаос зникає. Але, на жаль, криза не зменшується. У випадку відповіді на гуманітарні виклики маємо чудову організацію — Карітас України. Її мережа дуже гарно розвинулася в Українській Греко-Католицькій Церкві. Тож ми повертаємося до своєї первинної мети, первинних завдань. І це — великі проєкти, які я називаю проєктами рівня митрополита Андрея Шептицького. Адже він також реалізовував безліч проєктів у час тих воєн, коли керував Церквою. Такі ж сьогодні робимо ми як Патріарша фундація, фундація Блаженішого Патріарха Святослава, від його імені. Наприклад, у 2022 році, коли вже росіяни відійшли від Києва і була нагода виїхати, ми із Блаженнішим Святославом поїхали у Кривий Ріг. Там Блаженіший зустрівся із представниками різних місцевих громад. Він слухав їх, розпитував про те, чого вони потребують. Вони ж розповіли йому про свої подвиги, про те, як вистояли, розказували про свої мрії, бажання і те, як хочуть відбудовувати свою хату в дусі митрополита Андрея.

Після цього Блаженіший покликав мене і зініціював, щоб я поїхав у той регіон ще раз і дізнався про їхні найбільші потреби: чим ми, як Церква, можемо допомогти. Власне, через Патріаршу фундацію «Мудра справа» ми започаткували співпрацю із Зеленодольською громадою на Дніпропетровщині. Цій громаді запропонували навчальну програму. Чому? Бо вони самі цього хотіли. Навколо них заміновані поля, багато втрат, велика руйнація міст і сіл, тож вони вирішили навчатися. Вони чітко усвідомлюють, що зараз буде можливість отримання грантів та фінансування, і це дозволить усім разом у громаді розвиватися. Тому ми розробили та запропонували 5-модульний курс навчання для 30 людей, яких попередньо відібрали. Відтак вони захистили свої проєкти. Зараз у написанні грантів та отриманні фінансування їх супроводжує Консультаційний центр, який маємо в Українській Греко-Католицькій Церкві. Все це насправді робить для них Церква. Вони здивовані, що Церква приходить до них й організовує таку програму. Ці люди ніколи не могли собі уявити, що Церква може щось таке робити. Тож ми їм розповіли про митрополита Шептицького, який акцентував на освіті, навчанні і створенні кооперативів. Насправді, десь так синусоїдно, але з навчання починається все. Тому ми зробили для них таку програму і далі з ними працюємо.

Ми побачили, що цей проєкт гарно реалізується. Направду, ці громади дуже зранені. Я часто повторю, що ми, як Церква, даємо людям надію. Бо тільки тоді, коли даємо їм надію, вони бачать майбутнє, хочуть щось уже зараз робити для майбутнього. А як можна дати надію? Їх треба полікувати! Недарма у стратегії нашої Церкви до 2030 року один із пунктів звучить як зцілення ран війни. Комісії, які маємо в Церкві, охопно з Патріаршою фундацією «Мудра справа», яку заснував Керівний центр Патріаршої курії УГКЦ, започатковують різні проєкти задля зцілення. Тож ми побачили ще більшу роль, яку можемо зараз відіграти. І це — зцілення громад. Ми запросили представників громади до Львова і провели новий курс — «Зцілення громад». На нього прибуло 30 різних людей. Зараз маємо можливість прийняти ще 9 громад з інших прифронтових регіонів: Запоріжжя, Дніпра, Сум, Харківщини, Одещини. Тобто саме зараз ми шукаємо, активно відбираємо такі громади, після чого будемо їх запрошувати до нас, щоби трішки зцілити. Це — перше. Друге — їх треба згуртувати. Часто у громаді люди не знають один одного. Тож і не усвідомлюють цієї сили, яку я називаю «емерджентною силою» — тою, що притаманна не одній людині, а цілісності. Йдеться якраз про громаду. Вона може, якщо працюватиме разом, відбудовувати, мати силу та потенціал в собі. І це те, що ми зараз робимо на цих курсах зцілення: резистентність, стійкість, лідерство, психологічні аспекти. І бачимо колосальний результат!

Я говорю про проєкти, через які Церква виходить із храму. Може, хтось скептично подивиться на це. Але насправді там, у Зеленодольську, ніколи не було храму. Коли ми приходимо у громади на Сході, зазвичай там ще немає наших храмів. Так, ми буваємо там через мережу Карітасу чи «Мудрої справи» завдяки гуманітарним проєктам. Ми не залишаємо людей сам на сам із бідою. Ми були і є разом із ними — ми їх годували, підтримували, евакуйовували. Через усі ці проєкти, які ми робили, ми вийшли із храмів і прийшли до них. Але тут стався цікавий, а я би сказав асиметричний, момент: Церква вийшла із храмів, а вони тепер просять про храм. Сьогодні ця Зеленодольська громада каже: «Ми дуже хочемо свій храм, священнослужителя, ми зрозуміли, ми побачили великий сенс цієї нашої співпраці й ролі Церкви для нас. Ми приходимо ці етапи зцілення, і дивимося в майбутнє з надією».

— Митрополит Андрей Шептицький був свідком Першої і Другої світових війн та повоєнного зубожіння українського народу і тому багато його ідей були спрямовані на те, щоб допомогти в його відродженні. Якими основними принципами керується Патріарша фундація «Мудра справа», які запозичила у праведного митрополита Андрея?

Якщо поглянути на саму назву фундації — «Мудра справа», то вона має ще глибше коріння. Адже йдеться про софійну справу — мудрість Божу і софійність українського народу. Власне, саме цю мудрість ми закладаємо, коли реалізовуємо наші проєкти. Ми точно робимо їх далекоглядними, тобто служимо на перспективу. У дусі митрополита Андрея «відбудовуємо рідну хату». Ми продовжуємо навчати, організовувати освітні програми. Для нас дуже важливі також програми навчання священнослужителів. Уже сьогодні маємо гарний кістяк, ядро священнослужителів, готових змінювати чи то власну парафію, чи їхати працювати в інше місце. Вони справді вловили смак змін: переживши власну трансформацію, досвідчили й побачили історію успіху, як можна через такі зміни проходити та сіяти це місійне зерно, яке люди ніколи не мали, але можуть його прийняти.

Під час кожної кризи українського народу Господь Бог посилав своїх Мойсеїв. Про митрополита Андрея говорять саме як про Мойсея українського народу. Можемо також згадати патріарха Йосифа Сліпого, його сталь, витривалість, візійність, щоби зберегти Церкву у країні, де вона перебувала в підпіллі, зберегти її у світі. Мирослав-Іван Любачівський повернув Церкву до України, яка вийшла з підпілля. Блаженіший Любомир Гузар повернувся сюди, на лівий берег Дніпра, і тут постав наш Патріарший собор та цілий комплекс, де народжуються ідеї для служіння українському народові. Сьогодні маємо Патріарха Святослава, з яким ідемо разом і всі ці програми реалізовуємо. Знову ж таки, через його візійність, бажання служити й бути поруч.

Ми, як Церква, володіємо ДНК виживання, бо завжди терпіли. Наша Церква завжди терпіла різні випробування: гоніння, переслідування, виклики. І на долю тепершнього Глави Церкви випали і пандемія, і революції, і війна, і повномасштабна війна, зубожіння народу, біженці, переселенці… Справді, ми маємо це ДНК — це наше минуле, яким ми загартувалися. Ба більше, маючи в собі цю державотворчість, і сьогодні завдяки нашому проводу й нашій жертовній праці можемо робити великі справи, щоби бути поруч зі стражденним українським народом.

— Ви згадали про те, що простежується певна тяглість у діяльності Патріаршої фундації «Мудра справа», яка полягає у втіленні мудрості проводу Церкви. Але водночас ми повинні не забувати і про те, що цей провід вийшов із самої Церкви. Так Церква діє синергійно, як одне Христове тіло. Також Ви згадали, що для того, щоби справді вносити зміни у громади потребуємо добрих провідників, священників, які б могли координувати ці процеси. Як сьогодні Патріарша фундація «Мудра справа» залучає таких священників, як їх підтримує, як надихає, щоб вони ставали на місцях тими добрими провідниками?

Прикладом може бути моє служіння військовим капеланом. Нас було 176 військових капеланів, волонтерів — люди ідейні, священнослужителі, які з початком війни згуртувалися, не залишилися на своїх парафіях, а поїхали служити, бо хотіли чогось більшого. І дякувати Богові, в нас, у Церкві, не бракує таких жертовних «посвятних» людей.

Зараз наш погляд, очевидно, скерований на Схід країни: там, де наші екзархати, де наші дещо слабші, не до кінця ще розвинуті структури, скажімо, чи то інфраструктурно, чи щодо чисельності священнослужителів, чи навіть щодо матеріального забезпечення. Часто наші священнослужителі на Сході України живуть — і про це неодноразово зазначав Блаженіший Святослав — за межею бідності. Тому, це насправді подивугідні люди. Наше завдання, як і їхніх місцевих ієрархів, — підтримати їх.

Коли є підтримка, то священнослужитель бачить, що за ним стоїть Церква, і готовий у тій парафії жити. І не тільки жити, а ще й вмирати за своє служіння, за цей народ. Я подивляю, коли ми приїжджаємо до них, спілкуємося з ними, що там багато не треба — лише трішки підтримки. Тому наші проєкти були направлені на те, щоб руки наших священнослужителів не були порожніми, щоб руки наших священнослужителів завжди мали, що дати: чи то продуктові набори, чи гігієнічні набори чи якусь іншу допомогу. І коли священник бачив, що за ним стоїть Церква, то робив усе можливе і неможливе.

Насправді, це велике щастя, що маємо таких посвятних священників. Але нам треба ще більше, — і це виклик для нас. Ми б дуже хотіли більше таких священників. Можливо, війна породить більше покликань. Адже я спостерігаю через ті проєкти, які ми робимо від Патріаршої фундації «Мудра справа», що запит на нашу Церкву колосально високий. Кажуть, що «жнив багато — робітників мало». І справді, жнив дуже багато. Сьогодні людям на Сході нашої країни відкрилися очі, і вони побачили ту брехню й обман радянського минулого, у яких жили. Тепер вони мають колосальний запит на справжність, правдивість. І водночас добре розрізняють, хто і з якими намірами приходить. Знову ж таки, це для нас своєрідний виклик: піти туди, піти до тих людей і бути поруч із ними.

— У цій відповіді чуються ще свіжі враження, адже не так давно Ви разом із командою Патріаршої фундації «Мудра справа» мали нагоду відвідати наших священнослужителів, наші громади на Сході держави. Ба більше, за 50 км від лінії фронту, у місті Покровську, було відкрито черговий пункт незламності «Добрий самарянин». Що це за такий простір?

Я мушу і хочу приїжджати, щоб доторкатися до ран війни, дивитися, бачити. Не можна добре послужити людині, якщо не бачити і не доторкатися до неї подібно як це робить лікар, який діагностує, спілкується з людиною, бо лише так може поставити правильний діагноз. Насправді, з кабінету чи з храму десь тут, у Києві, важко побачити ту колосальну потребу людини, до якої приїжджаємо. Тож дуже часто ми виїжджаємо, дивимося, доторкаємося, аналізуємо успішність наших проєктів, які функціонують. Також спілкуємося з людьми, спілкуємося з нашим духовенством, з єпископами на місці. У нашій останній поїздці в Запоріжжя і Покровськ ми відвідали дуже активних священників, з якими вже 2 роки тісно співпрацюємо.

Один із наших проєктів — пункти незламності «Добрий самарянин». На сьогодні по Україні їх маємо вже 25. Це немало, але, очевидно, небагато. Та розуміємо, що всієї потреби не зможемо закрити. Тим більше, що ми цю ідею підхопили, коли держава запустила проєкт пунктів незламності.

Однак ми побачили — і це був відгук на місцях, — що наші пункти незламності ефективніші, і тому значно більше людей приходять саме до них. Відтак я отримував дуже багато листів від голів районних рад про те, щоб ми їх не закривали. Були різні періоди: зимою існувала одна потреба, а влітку — інша. Туди приходять дітки, де з ними працюють, в іншому місці туди ввійшов Карітас, ще в іншому — розпочали працю психологи зі старшими людьми. Цього ж разу ми відкрили ще три пункти незламності на прифронтових територіях.

Але так виглядає, що ми закриваємо цей проєкт. Сьогодні він уже трансформувався в ідею Центрів зцілення ран. Все ж таки, це певний намет, і тому його потрібно цілодобово охороняти. Зараз ми вже ставимо більш капітальні споруди, які виконують три основні завдання: душпастирське, соціальне і психологічне. Я щиро сподіваюся, що ми ще підемо на Схід, будемо ті Центри зцілення ран ставити й масштабувати. Тим більше, що це стратегія нашої Церкви — зцілення ран війни.

— Чи могли би Ви детальніше розповісти про Центри зцілення ран?

Це — мультифункціональна споруда, яка не потребує великих інвестицій, часових меж, щоб її спорядити, чи додаткових погоджень. Це — тимчасова споруда, але вона має свої основи. Вона, як модульний будинок, тільки більший у просторі. Там є окрема кімната, де священнослужитель чи психолог може збирати людей і працювати з різними категоріями осіб.

Як знаєте, у нашій Церкві існує дуже багато різних програм: чи то праця з родинами загиблих, чи з дітьми, а чи з іншими вразливими категоріями. Тож ми даємо простір для Церкви там, де його ніколи не було.

На Сході України ми часто й досі бачимо, як священнослужитель служить у вагончику. Коли ж він отримує такий Центр зцілення ран, то вже трішечки розширює межі, а отже, здатен огорнути більше людей. У тих Центрах зцілення ран зараз ведуться ті активності, які священнослужитель не здійснює на парафії. Тобто, він може їх переносити саме туди. Це такий простір, де людина може прийти, поспілкуватись, її можуть почути, вона може отримати допомогу.

Очевидно, що ця ідея також буде трансформуватися, змінюватися. Адже на різних етапах війна створює різні виклики. Ми прийдемо ще до повоєнного періоду. І це також буде дуже складний період. Кажуть, що військовому, який повертається із фронту, значно важче пройти етап адаптації, аніж піти на фронт. Тож саме нас чекає цей повоєнний період. Я вірю, що він буде. Моя надія і віра кажуть, що це буде якнайшвидше. Я сподіваюся і молюся про це. Але цей повоєнний період буде, і він буде складним. У тих різних часових етапах наші Центри зцілення ран війни знаходитимуть свою актуальність, свій час.

Як це було і з Патріаршим собором. Під час будь-яких викликів перед українським суспільством він завжди відігравав свою унікальну роль: чи в час пандемії, чи в час повномасштабного вторгнення, чи під час Революції Гідності, чи в інші періоди. Маючи певну інфраструктуру, систему та структуру, ми зможемо швидко реагувати на різні часові виклики, пов’язані з війною.

— Дивлячись на дворічну історію Патріаршої фундації «Мудра справа», бачимо її трансформацію: від евакуації, розселення внутрішньо переміщених осіб, надання продуктових чи гігієнічних наборів до проєктів більш стратегічного плану: освітніх, навчальних, із психологічної реабілітації, духовного супроводу. Ви згадали про два таких: «Зцілення громад» і «Дія в надії». Чи можна вважати, що Патріарша фундація так готує певне підґрунтя для повоєнного відновлення України? І якою вона бачить свою функцію в цьому?

Ви дуже гарно підмітили цей трансформаційний момент. Справді, ці два проєкти, які Ви щойно назвали, будуть надзвичайно актуальними. Вони вже успішні й будуть такими і надалі, у повоєнний час, бо матимемо завдання відбудовувати. Нам усім треба буде — і ми вже це бачимо на прикладі демографічної карти та руйнацій, які відбулися, — відбудовувати «нашу рідну хату». Звичайно, нам буде дуже важко, але це дуже потрібно. Тож тепер на перше місце виходить спроможність: чи ми зможемо відбудувати рідну хату? Кажуть, що ресурсів багато, у світі їх хочуть надавати, але чи спроможні ми їх прийняти і відбудувати? Для нас, як Церкви, важливо, що ми не приходимо і відбудовуємо, а творимо ядро у громаді. Це — ціннісно орієнтована структура, яка притягує до себе також ціннісно орієнтованих людей через навчання, програми. І ми разом думаємо над тим, як будемо відбудовувати. Ми виконуємо свою роль через освітні й навчальні ініціативи — надання тих ціннісних орієнтирів, а вони у своїй ролі — хтось із бізнесу, хтось із громадського сектору, з політики, хтось як волонтер. Ми створюємо платформу й усі ці важливі суспільні рольові інституції думають разом: «А як будемо відбудовувати і що робимо для тієї відбудови?».

Натомість, зараз бачимо, наскільки люди вже хочуть бачити надію. Знаєте, якщо чекатимемо завершення війни, боюся це казати, але чи доживемо до неї? Бо людину тримає надія. Вона має бачити, має хотіти і кожен на своєму місці повинен щось робити. Я пригадую директорку Броварського дитячого садочку, яка почала активно відбудовувати свій садочок. Ми та наш екзархат у Німеччині, який очолює владика Богдан Дзюрах, її підтримали, надавши фінансову підтримку. Вона сказала ключову річ: «У мене навчаються дітки вимушено переміщених осіб, хлопців, чоловіків, які зараз воюють на фронті. Всі вони роблять там свою роботу. Я ж дуже переживаю, що коли вони повернуться з перемогою, то скажуть: „Ми там свою роботу виконали, а чого ви тут не робили свою?“. Тож вона каже: „Я мушу тут робити свою роботу. Коли ті військові знають, що їхні діти перебувають у надійних руках, про них дбають, то в них з’являється більша мотивація нас захищати“».

Кожен, відповідно до своєї компетенції, має робити ось такі маленькі кроки до нашої перемоги. Ми ж, як Церква, маємо свою роль, вона в нас визначена. Здійснюємо її через душпастирський супровід, тому що маємо військових капеланів, ми це робимо задля здоров’я тіла через медичних наших капеланів, як Церква загалом — говоримо про вчительський уряд і навчання, гуманітарну і благодійну допомоги, психологічну реабілітацію. Це об’єднана спільнота в тій ролі, яку може виконувати Церква. Тому стараймося свою роль виконувати гідно.

— Ви дуже вдало сказали про свою роботу, яку повинен кожен виконувати на своєму місці. Очевидно, що і Церква як інституція також має свою «роботу». І існує Патріарша фундація «Мудра справа», яка відповідає на виклики війни, дарує надію людям, забезпечує певними здібностями, навичками і так далі. Тож як Патріарша фундація «Мудра справа» допомагає Церкві виконувати оцю «свою роботу» — проголошення вістки про воскреслого Христа?

Наш Синод Єпископів затвердив Стратегію 2030, у якій є сім важливих пунктів. Саме їх сьогодні Церква береться стратегічно виконувати. Один із них — зцілення ран війни. Також у них ідеться про душпастирське навернення, місійність, тобто вихід назустріч світові, і так далі. Існує сім гарних, чудових орієнтирів та напрямів.

Кожна з рольових інституцій у нашій Церкві, яку ми створили, відповідає тій чи тій місії, напряму й пріоритету. Скажімо, коли ми говоримо про те, щоб піти до відкинутих, забутих, маргіналізованих, то йде Карітас, приходить до них і надає допомогу. Коли говоримо про освітній напрям, то маємо Український католицький університет та різні програми чи то в «Мудрій справі», чи у комісіях. Коли говоримо про зцілення ран, то маємо Комісію у справах охорони здоров’я, Департамент військового капеланства, Пенітенціарний відділ УГКЦ. Тобто, ми дивимося, щоб кожна з наших інституцій долучалася до реалізації тих орієнтирів, напрямів, які подав наш Синод у цій стратегії.

Але тут варто взяти до уваги ще один важливий момент — ми зустрілися з небаченою досі для нас кризою. І одна інституція не зможе справитися. Тому маємо співпрацювати, обмінюватись інформацією. Тож наше завдання як Керівного центру Патріаршої курії УГКЦ полягає в тому, щоб організації підсилювали одна одну, обмінюючись інформацією. Перед нами колосальний виклик, тож тільки в єдності, об’єднаності, поінформованості зможемо краще доходити до кінцевого бенефіціара, до того, хто найбільше потребує нашої допомоги.

— Отче, а як можна доєднатися до ініціатив Патріаршої фундації «Мудра справа» чи то фінансами, чи то працею, чи іншим служінням?

Фундація створена практично з перших днів війни, тож ми відразу пішли у проєкти, різні гуманітарні, благодійні, освітні ініціативи. І, чесно кажучи, ще жодного разу не зупинилися. Нам, очевидно, треба зробити зупинку, щоб усе переосмислити. Вже плануємо стратегічні сесії, щоб усвідомити, куди рухаємося, чому надаємо пріоритет. Викликів, справді, зараз маємо багато і як структура, і як система. Тому це все треба підкореговувати.

Для Патріаршої фундації «Мудра справа» зараз важливо: перше — проаналізувати всі наші здобутки й інші речі, а друге — запустити правильну або ж навіть кращу комунікацію. Тільки зараз у нас стартуватиме сайт, де кожен зможе прийти і подивитися на успішні проєкти, які ми реалізовуємо, скільки ми залучили на це ресурсів, хто є нашими донорами чи партнерами, з ким ми це робили, які нові проєкти відкриваємо і де потребуємо залучити ще більше ресурсів. Важливо, щоб і громади мали нагоду прочитати й ознайомитися, у яких регіонах Патріарша фундація «Мудра справа» планує діяти та служити, а відтак податися на це. Тому найближчими тижнями вже буде презентовано офіційний сайт Патріаршої фундації «Мудра справа», через який можна буде більше комунікувати.

На сьогодні ми найбільше співпрацюємо з перевіреними донорами, партнерами, з ким багато років працювали до того. Як патріарший економ, я маю з ними контакти, налагоджені зв’язки. Ми поволі будемо інформувати, залучати українське суспільство. Адже Патріарша фундація досі найбільше служить завдяки закордонним партнерам, а хотілося б, щоби ми об’єднувалися внутрішньо, додатково шукали можливості, щоб ті успішні проєкти, дуже важливі й актуальні, могли розвивати, підтримувати і продовжувати.

Інші інтерв’ю

Засновник християнського гурту «ПоприВсе» отець Степан Мишковський про музику як цінність
29 жовтня

«"Промінь світла": рік шостий», — отець Ігор Яців про катехитичну онлайн-школу УГКЦ і новий навчальний рік
22 жовтня

«Велика відповідальність і можливість доносити правду про Україну». Інтерв’ю з кардиналом-номінантом Миколою Бичком
17 жовтня

Сестри Студійського уставу в Україні: інтерв’ю зі сестрою Катериною Кіт
8 жовтня

Дивитися ще