У Ватикані презентували Підготовчий документ і Путівник для першого етапу синодального процесу в Католицькій Церкві

Генеральний Секретаріат Синоду Єпископів поширює Підготовчий документ і Путівник, аби спрямувати синодальний шлях, присвячений саме темі синодальності в Церкві, що розпочнеться 9–10 жовтня у Римі, а 17 жовтня — в місцевих Церквах, прямуючи до зустрічі єпископів у Ватикані в жовтні 2023 року.

Слухати без упереджень. Брати слово мужньо та відверто. Вести діалог з Церквою, із суспільством, з іншими християнськими конфесіями. Такими є напрямні для першого етапу синодального процесу в рамках XVI Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів на тему «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія», які можемо почерпнути із Підготовчого документа та Путівника, представлених у вівторок, 7 вересня 2021 року, Генеральним Секретаріатом Синоду Єпископів у Ватикані.

Як відомо, асамблея єпископів у Ватикані, запланована на жовтень 2023 року, буде випереджена дієцезальним/єпархіальним і континентальним етапами. Саме для цього першого, який розпочинається вже через кілька тижнів, і призначені згадані документи.

Підготовчий документ — це, насамперед, інструмент, який повинен посприяти першому етапові, що полягає в слуханні Божого люду в місцевих Церквах, що розпочнеться 17 жовтня та триватиме до лютого 2022 року. Путівник, натомість, задуманий як посібник для дієцезальних/єпархіальних референтів, щоб приготувати цей процес; у ньому запропоновані молитви, приклади з попередніх синодів, словник термінології для синодального процесу, тощо.

В основі обох публікацій лежить сутнісне запитання: «Яким чином сьогодні, на різних рівнях (від місцевого до вселенського), відбувається оте „прямувати разом“, що дає Церкві змогу звіщати Євангеліє згідно зі своєю місією, яку їй було доручено. До яких кроків нас спонукає Святий Дух, щоби зростати як синодальна Церква?»

Шукаючи відповідь на це запитання, Секретаріат Синоду Єпископів всієї Католицької Церкви підкреслює необхідність «жити інклюзивним церковним процесом, позначеним участю», що дає кожному, зокрема, й тим, які перебувають на узбіччі, можливість висловитися та бути вислуханим. Далі потрібно розпізнавати та цінувати розмаїття харизм та досліджувати, «яким чином у Церкві здійснюються відповідальність і влада». Йдеться також про необхідність «акредитувати християнську спільноту як вірогідного суб’єкта та гідного довіри партнера» в процесах діалогу, примирення, інклюзії, участі. А також «відродити взаємини» з представниками інших конфесій, з організаціями громадянського суспільства та народними рухами.

Мова про конкретні кроки в історичних рамках, позначених пандемією та різним викликами всередині самої ж Церкви. Однак, саме в цих «борознах, протоптаних стражданнями» народжуються нові шляхи для «перезапуску мандрівки християнського та церковного життя».

У документі чимало простору присвячено мирянам, наголошуючи на тому, що всі охрищені є «активними суб’єктами євангелізації». Фундаментальним є те, щоби пастирі «не боялися прислухатися до своєї отари». Бо у синодальній Церкві «кожен може чогось навчитися від іншого».

Щоби спрямувати консультації з Божим людом, підготовчий документ пропонує деякі запитання, починаючи від наступного: Яким чином «прямувати вперед разом» сьогодні здійснюється у вашій місцевій Церкві? Це є заохоченням переглянути досвід своєї дієцезії, зупинившись не лише на внутрішніх стосунках в дієцезії між вірними, духовенством, парафіями, але й з різними інституціями, як от освітні заклади, лікарні, благодійні організації. Слід взяти до уваги також стосунки та спільні ініціативи з іншими релігіями та зі світом політики, культури, фінансів, праці та з меншинами.

В документі запропоновано десять тематичних блоків щодо «практичної синодальності», які потрібно поглибити для збагачення консультації. Між ними — заохочення замислитися над тим, хто є частиною того, що ми називаємо «нашою Церквою», прислухатися до голосу молоді, жінок, богопосвячених осіб, відкинених і марґіналізованих. Поміркувати про те, чи в спільноті підтримується стиль справжньої комунікації, замислитися над тим, як молитва та літургія впливають на «спільне прямування», роздумати про те, як спільнота підтримує своїх членів, залучених у служіння. Пропонується переосмислити місця та способи діалогу в дієцезії, а також із сусідніми дієцезіями, чернечими спільнотами і рухами, з невіруючими. Пропонується також замислитися над тим, як здійснюється влада у місцевій Церкві, як приймаються рішення, які засоби впроваджено для прозорості та підзвітності, яким є формування тих, які займають відповідальні посади.

Плоди цих роздумів повинні бути зібрані та підсумовані щонайбільше на десятьох сторінках. Це буде внесок кожної місцевої Церкви у шлях Церкви вселенської, пам’ятаючи також і про те, що завдання полягає не в тому, щоби помножувати документи, але щоб «пророщувати мрії, пробуджувати пророцтва та бачення, причинятися до розквіту надії, підтримувати довір’я, перев’язувати рани, посилювати стосунки», — як казав Папа Франциск, відкриваючи Синод, присвячений молоді, що відбувався у Ватикані в жовтні 2018 року.