УГКЦ — 80 років після псевдособору
Камо грядеши?
«Коли ми говоримо про Церкву, то йдеться про стосунок кожної людини з вічністю, про особистий стосунок із Богом. Навіть сталінська репресивна машина не змогла втрутитися у цей стосунок, бо наш народ і наша Церква винесли віру у своїх серцях», — сказав Глава нашої Церкви, відкриваючи експозицію, присвячену 80-й річниці псевдособору, що відбувався у Львові 8–10 березня 1946 року.
Серце — це особливе місце, де зустрічаються небесне й земне, у ньому зберігаємо те, що для нас найцінніше. Тому в ці дні варто подумати: що я сьогодні зберігаю у своєму серці, чим його наповнюю відносно своєї Церкви?
Ми — Східна Католицька Церква, яка становить частину Вселенської. Ті, хто вистояв під час радянської неволі, навіть ціною власного життя, розуміли це і зберігали у своєму серці. Було так просто — стати московським православним і жити далі спокійно. Але відповідь була однозначною: ні!
Однак, були й ті, хто сказав московитам «так». Це «так» мало різні підстави, і тільки одному Богові відомо, яка трагедія розігрувалася в їхніх серцях. Були вірні, що користали зі Святих Тайн у костелах. Але коли було скинуте московське ярмо, вони повернулися до своєї Церкви, хоча здавалося, що це «латинське» після стількох десятиліть повністю заполонило їхні серця. І були ті, хто був основою «катакомбної греко-католицької Церкви» і, незважаючи на небезпеку ув’язнення та заслання, старалися молитися «по-своєму».
А що сьогодні діється зі серцями їхніх нащадків?
Сучасний релігійний світ заполонили різноманітні спільноти зі своїми лідерами, й одна поперед іншу намагаються доказати, що власне вони є новим правильним релігійним віянням. Це здебільшого неопентекостальна (пʼятдесятницька) течія (про це згадано у статті «Фальшиве свідчення про Греко-католицизм. Частина ІІ»).
Ці «новітні релігійні явища» приходять до нас із Заходу. У межах Нової євангелізації розвиваються євангелізаційні та харизматичні спільноти. Серед них — низка груп із Віднови у Святому Дусі. Деякі мають благословення УГКЦ чи окремого єпископа на свою діяльність. Але є й такі, що проникають до вірних нашої Церкви, видаючи себе за церковні, не маючи благословення.
Переважно вони «пропонують людині можливість задовольнити основні потреби: зцілення і здоровʼя, прощення, щастя і самореалізацію. В основі лежить американське „Євангеліє успіху“ (Prosperity Gospel) або „Євангеліє здоровʼя і добробуту“ (Health and Wealth Gospel), які проповідують, що здоровʼя і матеріальний успіх — вираз Божого благословення. Це небезпечна „реформа“ християнства, яка може призвести до його повного викривлення, до зведення християнської релігії до рівня „опіуму для народу“» (Problem pentekostalizacji chrześcijaństwa — bp Andrzej Czaja).
Марґіт Екгольт (Margit Eckholt), німецька богословка з Університету в Оснабрюку, вважає, що «для Католицької Церкви феномен п’ятдесятництва є не тільки зовнішнім викликом, але й серйозною загрозою всередині Церкви, оскільки пʼятдесятницький рух починає зсередини глибоко змінювати сучасне обличчя католицизму. Звісно, пʼятдесятництво може бути певною можливістю для католиків і багатьох інших християнських конфесій. Від пʼятдесятників ми можемо навчитися спонтанності, відкритості, місіонерського запалу, бажання передавати слово Боже. Однак потрібна більша доктринальна та пастирська пильність, щоби пʼятдесятництво не призвело до народження єдиної універсальної та синкретичної версії християнства» (Problem pentekostalizacji chrześcijaństwa…).
У цьому контексті наша Церква стоїть перед серйозним викликом. Це ще більша небезпека, ніж 80-річної давнини, бо там було чітко видно хто ворог, від кого йде небезпека. А тут важко зрозуміти, бо часто з першого погляду така група видається церковною…
Звичайно, наміри оживити церковне життя й посилити ревність вірних УГКЦ — це дуже блага справа, але варто пам’ятати, що церковні документи, які стосуються Східних Католицьких Церков, наголошують на неприпустимості спотворення східної церковної спадщини: «… непрямим методом, сприяючи надбанням способів думання, духовності і благочестя, які не узгоджуються з їхньою власною духовною спадщиною, і то всупереч вказівкам, які часто наголошують та чітко стверджують Римські архиєреї з особливим притиском уже в Апостольському листі Orientalium Dignitas Льва XIII» (Інструкція Конгрегації у справах Східних Церков про застосування літургійних приписів ККСЦ, п. 10).
Отож діяльність будь-яких молитовних, євангелізаційних і харизматичних груп в УГКЦ має узгоджуватися не лише з догмами християнської віри, а й відповідати автентичній східній церковній спадщині, тобто богослов’ю, літургіці, духовності й канонічним приписам. А що маємо? Добре бачимо це навіть на таких двох прикладах: «інородна молитва прослави» і пояснення Божої краси на вишиваній жіночій суконці, повішеній на іконостасі…
І тут передовсім заклик до духовенства і богословів, щоб не захоплювалися «віяннями», але відкривали для себе і для своєї пастви джерело, багатство та глибину власної Церкви.
І на закінчення повторимо запитання: УГКЦ — 80 років після псевдособору, камо грядеши? Що сьогодні є в нашому серці щодо своєї Церкви, її традиції та духовності?
Бюро у справах Новітніх релігійних рухів і сектдля Департаменту інформації УГКЦНа фото: п. Ігор Шедний навчачає молоде покоління, Фейсбук-сторінка храму Преображення ГНІХ у Львові
