EN
Україна і наша спільна надія. Слово Блаженнішого Святослава в Берліні

Україна і наша спільна надія. Слово Блаженнішого Святослава в Берліні

10 вересня 2024, 21:00 563

Слово Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава до католицьких єпископів та державної влади найвищого рівня Німеччини на «Свято-Михайлівському прийомі» 10 вересня 2024 року в Берліні.

English Deutsch

Вельмишановний пане Бундесканцлере!
Міністри Уряду!
Члени Бундестагу!
Дорогий єпископе Бетцінґ!
Дорогий прелате Юстен!
Ваші еміненції і екселенції!
Дорогі брати і сестри!

Найперше дякую вам, єпископе Бетцінґ і прелате Юстен, за запрошення виступити на цьогорічному «Свято-Михайлівському прийомі» (St. Michael’s Reception). Ваша ласкава гостинність — це ще один знак сердечної солідарності зі зраненим, але нескореним українським народом.

Шановний канцлере Шольц, члени Кабінету, міністри Шульце та Фезер, а також члени Бундестагу, я дякую вам за те, що:

Ви допомагаєте українській армії захищати невинних.

Ви виступаєте проти тиранії та міжнародної агресії.

Ви підтримуєте справді справедливий мир.

Ви невтомно працюєте заради європейської єдності та міжнародної справедливості.

Я, як і весь український народ, дуже вдячний за вашу відданість.

Дякую також усім вам, хто зібрався сьогодні на щорічному «Свято-Михайлівському прийомі». Ваша люб’язна гостинність — це ще один знак щирої солідарності зі зраненим, але незламним українським народом.

Ваша країна тепло прийняла понад мільйон вимушених переселенців. Ви допомагаєте українській армії захищати невинних. Ви виступаєте проти тиранії та міжнародної агресії. Ви підтримуєте справді справедливий мир. Ви невтомно працюєте задля європейської єдності та міжнародної справедливості.

За шляхетність німців і порядність Європейського Союзу, за надію, яку ви поділяєте з нами, я висловлюю глибоку вдячність від імені всіх українців.

Ми наближаємося до тисячного дня повномасштабної війни росії проти України. Тисячу днів сирен повітряної тривоги по всій країні. Тисячу днів кривавої бійні, терору та смертей. Десять років минуло від моменту першого акту агресії — анексії Криму та початку війни на Донбасі.

Що змусить путіна відмовитися від задекларованих планів знищити мій народ, країну і Церкву, зруйнувати міжнародний порядок, оснований на праві та правах людини, і викрити нібито «безсилля демократичного світу»? Тільки Божа благодать разом із нашою моральною чистотою, єдністю у відвазі та рішучими діями.

Ця війна перетворилася на марафон, у якому українці повинні постійно бігти зі спринтерською швидкістю, щоб не бути переможеними у смертельній гонці. Я прошу вас бігти разом із нами — швидко, рішуче й безстрашно.


Церква як знак і вісник надії

Звертаюся до вас як представник Церкви, як пастир людей, довірених моїй опіці. Водночас я стою перед вами як член народу, який переживає болісну війну, небачену в Європі з часів Другої світової.

Я тут не для того, щоби скаржитися і нарікати. Моє бажання — принести надію, підбадьорити вас і поділитися з вами джерелом нашої сили та стійкості. У нас є завдання, яке ми повинні виконати разом, бо геноциди Гітлера і Сталіна не можуть повторитися.

Що ми можемо зробити? Церква має тільки ту силу, яка походить від слідування Божій волі та заповідям, від свідчення реальності, що Бог є володарем історії. Сила Церкви полягає в її непохитній вірі в обітницю Бога, що Він є Тим, «що пригнобленому чинить правосуддя, що дає хліб голодним. Господь визволяє в’язнів, … захожих захищає, підтримує сироту й удову» (Пс. 146, 7.9). Бог завжди на боці невинної жертви. Отже, Він з нами, Він стоїть із нами.

Сила Церкви в її непохитній вірі в те, що зрештою, незважаючи на всі випробування і негаразди, добро переможе зло, правда візьме гору над брехнею. Ви поділяєте це переконання, як і всі люди доброї волі. Християни й віруючі люди в Україні покликані бути джерелом надії та розради для тих, хто переживає невимовні випробування і відчайдушно шукає солідарності та підтримки.

Протягом століть наша Церква супроводжувала свій народ у радощах і печалях. Наші єпископи, священники та богопосвячені особи продовжують це робити. Незважаючи на смертельну небезпеку, вони залишаються з народом до кінця, і на окупованих територіях також. Їх ув’язнюють, катують і принижують.

Моє власне життя позначене Хресною дорогою нашої землі. У 2011 році мене обрали Главою Української Греко-Католицької Церкви. Одинадцять із чотирнадцяти років мого служіння пройшли під завісою війни. У Києві та по всій країні від початку повномасштабного вторгнення я щодня звертаюся до наших вірних та всіх українців зі словами підбадьорення і надії.

Коли я запитав мера Києва, колишнього чемпіона світу з боксу Віталія Кличка, як найкраще послужити мешканцям столиці в цей складний час, він відповів: «Більше, ніж хліба й одягу, ми потребуємо від Церкви слова надії. Будьте знаком і вісником надії!».

Тому ми стоїмо, ми боремося, ми молимося! І знаємо, що ви стоїте з нами і підбадьорюєте нас. Я дякую вам за нашу сьогоднішню зустріч, бо це нагода для взаємного натхнення.

Церква поділяє долю народу

Не може бути жодних сумнівів у цілковитій безжалісності та нечестивості геополітичних, геноцидних намірів росії. Путін висловив їх недвозначно і не зупиниться ні перед чим, допоки його не зупинять. Путін відправив у Німеччину вбивцю. Роками він заперечував це, аж поки минулого місяця не привітав засудженого вбивцю Вадима Красікова як героя, вірного агента фсб і кіллера, старого колегу з петербурзького тиру, який виконав у вашій країні місію, ініційовану президентом росії.

Пандемія війни охопила все російське суспільство. Колективний путін — це мільйони спільників. Ідеологія зла не приховує, що її мета — це знищення українців та остаточне «вирішення українського питання». Вона вимагає цього публічно.

Всесвітній Російський Народний Собор на чолі з патріархом Московським Кирилом назвав вторгнення росії в Україну «священною війною». Вони надіслали небезпечне послання християнському світу, яке не можна ігнорувати та недооцінювати. Вони виправдовують зло. Вони перетворюють Церкву і релігію на зброю.

Путін нещадно жорстоко поводиться з населенням для досягнення своїх геополітичних цілей. Він не зупинився перед тим, щоб окупувати частину Грузії, зрівняти із землею Грозний та Алеппо, відправити найманців Вагнера тероризувати африканські народи, аби відправити мільйони сирійців у вигнання, щоб посіяти хаос і розкол у вашому суспільстві. У кожному з цих контекстів російські солдати скоювали воєнні злочини і злочини проти людяності, за що він демонстративно нагороджував їх високими військовими нагородами.

Масові вбивства та поховання в Бучі, Ірпені, Бородянці й Ізюмі, бомбардування пологового будинку та драматичного театру в Маріуполі, липневий ракетний удар по дитячій лікарні «Охматдит» у Києві, 13 мільйонів людей, змушених покинути свої домівки (8 мільйонів біженців і 5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО)) — все це нагадування про гіркі плоди неоімперіалістичного плану путіна.

Наш народ знає, що російська окупація приносить масові викрадення дітей, зґвалтування жінок, примусовий призов чоловіків до російської армії, які відтак вбивають власних братів і сестер, а також нав’язування російсько-фашистської, або «рашистської», ідентичності нашій молоді.

Ви це добре знаєте. Російська агресія проти України ґрунтується на цілеспрямованому руйнуванні цивільної інфраструктури по всій країні. Дані, зібрані з відкритих джерел, їх ілюструють. Близько 1,4 мільйона будинків, у яких проживало 3,4 мільйона людей, пошкоджені або зруйновані. Надзвичайно постраждали навчальні заклади — 3 793 школи й університети зазнали бомбардувань та обстрілів. Система охорони здоров’я також зруйнована, збитки склали 3,12 мільярда доларів: 1 736 медичних установ пошкоджені або зруйновані, 212 медичних працівників загинули. Не обійшли стороною і місця культу. Щонайменше 630 церков і релігійних об’єктів зруйновані або пошкоджені.

Транспортна система зруйнована: за оцінками, 25 400 кілометрів доріг і 344 мости зруйновані або пошкоджені, що порушило критично важливе сполучення. Руйнування також торкнулися 18 аеропортів і цивільних аеродромів, а також щонайменше 126 залізничних станцій. Також руйнування зачепили близько 212 тисяч приватних транспортних засобів, що становить приблизно 1,9 мільярда доларів збитків. Запорізька атомна електростанція, найбільша у Європі, серйозно постраждала від нападу росії і залишається під окупацією досі. У серпні цього року як відповідь на українську «Курську операцію» на станції сталася пожежа. Існує серйозне міжнародне занепокоєння, що окупанти можуть використати об’єкт як інструмент ядерного тероризму.

Не остання мета путіна — дестабілізація Німеччини і всієї Європи будь-якими можливими способами, охопно з демографічними й етнічними чистками. Його вторгнення в Україну змусило 8 мільйонів біженців утікати в Європейський Союз. Він має намір ще більше знелюднити нашу країну шляхом більш широкої, фактично тотальної, окупації, що призведе до втечі до ЄС ще щонайменше 10 мільйонів біженців. Можна лише уявити, як це вплине на Німеччину. Українці платять велику ціну за те, щоб цього не сталося. Наші релігійні громади солідарні з тими, хто терпить звірства і жертвує собою, щоб захистити Європу, щоб зупинити путіна і його хитрощі на її кордонах.

Якщо путіну вдасться окупувати всю Україну, всі українські церкви будуть знищені. Наша Церква вже була заборонена на окупованих частинах України. 26 грудня 2022 року діяльність УГКЦ визнана такою, що «порушує законодавство про релігійні та громадські організації Російської Федерації». Майже всі наші парафії були знищені, церкви і монастирі конфісковані, а майно розграбоване.

Протягом останніх трьох століть, щоразу, коли росія окуповувала землі зі східним католицьким населенням, вона або насильно навертала його в російське православ’я, або виганяла на заслання, або відправляла на смерть у ГУЛАГ.

І все ж після кожної спроби нас знищити ми живемо і свідчимо.

Наша Церква — невід’ємна частина суспільства, і ми залишаємося з нашою паствою в обставинах смерті й беззаконня. Близькість та вірність власному народові вимагають жертв і часто наражають на неабияку небезпеку. Два українські греко-католицькі священники, отці редемптористи Богдан Гелета та Іван Левицький, нещодавно повернулися з російського полону після понад півторарічного ув’язнення, тортур і принижень.

Наша солідарність і стійкість мають свою ціну, як і ваша.

Перед обличчям зла немає іншого шляху.

Як пастир, я поділяю біль родин сотень тисяч убитих і поранених, мільйонів людей, які були змушені покинути свої домівки, свою землю і втратили все. Я благаю вас не тільки продовжувати, а й посилити підтримку українців у їхній боротьбі за свободу та гідність.

Я також хотів би спростувати певні міфи про Україну, які можуть спотворити бачення Заходу, затуманити належну етичну перспективу і перешкоджати рішучим діям.

Українці хочуть миру

Немає нічого дальшого від істини, ніж твердження, що Україна не хоче миру. Ніхто не хоче миру більше, ніж українці. На відміну від росії, чий лідер заявляє, що розпад радянського союзу був «найгіршою геополітичною катастрофою ХХ століття», ми раділи звільненню від червоної імперії зла. Ми рухалися, щоби приєднатися до демократій Європи та світу, для яких чесноти свободи, справедливості, поваги до прав і гідності людей та народів є основоположними.

Ми зробили особливий, далекоглядний внесок у розбудову глобального миру і свободи. Як зазначив Папа Франциск, багато хто забуває, що 30 років тому, через 3 роки після здобуття незалежності, у грудні 1994 року, Україна віддала свій ядерний арсенал — на той час більший, ніж у Великої Британії, Франції та Китаю разом узятих. Було б доречно відзначити річницю цього прецеденту публічно в Німеччині та ЄС. Якщо дозволите, візьму на себе сміливість зазначити, що цей крок заслуговує Нобелівської премії миру.

Натомість Україна була покарана війною з боку одного з підписантів угоди про ядерне роззброєння, партнера, який зобов’язався захищати її суверенітет і незалежність. Україна має моральне право очікувати, що інші гаранти разом з усім демократичним світом допоможуть захистити її суверенітет і територіальну цілісність.

Україна пережила мирні революції у 1990, 2004 та 2013 роках і продемонструвала глибоку відданість правам людини, демократії та свободі. Ми змогли забезпечити свободу преси й публічного вираження поглядів, релігійну свободу та мирне співіснування і братерську співпрацю між Церквами та релігійними організаціями. Останні рішення, які прийняв український парламент у цій сфері, спрямовані на недопущення перетворення релігії на зброю та духовної агресії проти нашої свободи.

Наша країна мирно передавала владу від одного президента до іншого, поки росія не порушила наш демократичний цикл, намагаючись нав’язати свої авторитарні методи. Сьогодні вільний світ визнає (поважає) українців за те, що вони дотримуються священних демократичних принципів навіть під час воєнного стану, який, зрозуміло, призводить до концентрації та централізації влади.

Українці, як ніхто інший, прагнуть миру. Саме вони зазнають невимовних страждань, втрачають рідних і близьких, калічаться і травмуються від жорстокості війни. Ми прагнемо миру всім серцем, всією душею, але справедливого, бо тільки справедливий мир буде справжнім і стійким.

Подолання стереотипів

Російська пропаганда має на меті дискредитувати нашу державу, переконати європейців, що це не їхня війна, і змусити їх (вас) повірити в те, що немає жодного способу перешкодити неоімперському порядку денному росії та зупинити її на шляху до досягнення експансіоністських та ревізіоністських цілей. Вона зображує Україну як «державу, що не відбулася», травмоване суспільство без автентичної національної ідентичності. Вона представляє Україну як агресивну загрозу для росії, як таку, що не хоче вести реальні мирні переговори і не має підстав наполягати на досягненні справедливого миру.

На жаль, такі думки можна почути не лише з офіційних російських медіа та пропагандивних каналів, а й від авторитетних науковців, публічних інтелектуалів та політиків у західних країнах, зокрема в Німеччині. Заради власної безпеки західні демократії повинні вивчити, як зловмисні режими можуть зловживати свободою слова і спотворювати правду, уникаючи при цьому відповідальності.

У своєму зверненні «Friede diesem Haus» («Мир цьому дому») німецькі католицькі єпископи справедливо зазначили, що «війна як політика іншими засобами і право сильнішого знову стали моделями міжнародної політики, які не є легітимними, але беззастережно використовуються, особливо автократичними режимами, коли вони вважають це необхідним». Єпископи застерігають: «Якщо Кремлю вдасться досягти своїх воєнних цілей, є побоювання, що він продовжить свою ревізіоністську політику відновлення Російської імперії військовими засобами» (# 84).

Подолання страху

Росія торгує на страху і жаху. Вона погрожує західному населенню прямим військовим конфліктом із НАТО. Вона залякує сценаріями Третьої світової війни та ядерної атаки. Вона підживлює тривогу і паніку на Заході.

Страх — поганий порадник. Ми ніколи не повинні розпізнавати і діяти у страху. З духовного погляду, найкращий спосіб подолати страх — це протистояти йому осмисленою дією заради добра. Коли ми солідаризуємося навколо чеснот, наша тривога вщухає.

Дозвольте поділитися з вами історією отця Германа Будзінського. Він був священником у катакомбах під час радянських переслідувань Української Греко-Католицької Церкви. За чотири десятиліття вірного монаха кілька разів заарештовували і несправедливо засуджували. Багато років він провів у в’язниці. Після того, як отець Герман вийшов на волю з одного з термінів ув’язнення в ГУЛАГу, він почав збирати статті з радянських журналів, які паплюжили Церкву. Він написав ґрунтовне спростування наклепницьких текстів і розіслав його в ті ж медіа. За це його знову заарештували, засудили і відправили до в’язниці. Згодом «Wende» його запитали, чому він неодноразово йшов на конфронтацію з радянською владою, чому не боявся. Отець Герман відповів: «Насправді я боявся. Але яку втіху відчував, долаючи свій страх. Яку радість відчував, коли звільнявся від нього!».

Подолання ілюзій

Страх часто породжує ілюзорні надії та схеми швидкого, дешевого, зручного миру. Такі міражі небезпечні з кількох причин.

По-перше, може виникнути спокуса ототожнити легке припинення вогню з миром. Наївно вигаданий і бездумно запроваджений мир виявиться короткочасним перемир’ям, після якого винагороджений агресор повернеться озброєнішим, сильнішим та ненажерливішим, ніж раніше. Російське керівництво відкрито й недвозначно прагне відтворення імперії в її радянському вимірі. Спрощено і нерозумно думати, що воно насититься Кримом та Донбасом. Захоплення України — це лише «перекус». Країни Балтії, Кавказу та Центральної Азії не мають жодних ілюзій, що вони будуть наступною стравою. Ніхто не повинен мати ілюзій. Слова апостола Павла мають бути застереженням: «Коли люди кажуть: „Мир і безпека“, то раптом на них находить лихо…» (1 Сол. 5, 3).

По-друге, ні світові демократії, ні Церква не повинні підтримувати мир, який приймає агресію як успішний метод привласнення суверенної території іншої країни. Це було би смертельним ударом по світовій безпеці, оскільки заохочувало б усіх інших потенційних агресорів. Що більше ми нехтуємо цінностями та етичними принципами, йдучи на поступки загарбнику, то нахабнішим стає агресор і то менш захищеними робимося ми самі. «Наведення мостів» зі злом лише підживлює його манію величі. Саме тому глобальні демократії потребують нової дорожньої карти справедливого миру, яка відкине хибну логіку умиротворення агресора.

Виходячи зі свого досвіду двох світових воєн, легендарний Глава нашої Церкви (1901–1944) митрополит Андрей Шептицький писав: «Кожен розуміє, що мир, який не брав би до уваги потреб народів і в якому народи вважали б себе скривдженими і в дійсності були б скривдженими, не був би ніяким миром, а радше причиною нових і гірших ускладнень і взаємних ненавистей, які неминуче привели б до нових воєн» («Про почитання і посвяту себе Пречистій Богородиці»).

Із вдячністю згадую слова Президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра, сказані у вересні 2022 року на відкритті 11-ї Асамблеї Всесвітньої ради Церков у Карлсруе: «Ми знаємо, що тривала несправедливість сама собою є насильством, і вона завжди знову і знову призводить до насильства, терору і війни… Справою справедливості буде мир. Це давнє послання пророка Ісаї все ще актуальне, і воно повинно керувати нашими діями». Ми знаємо з нашої спільної європейської історії, що непокаране й нерозкаяне зло знайде інше втілення і повернеться в майбутньому більш злим, небезпечним і руйнівним.

По-третє, мирна угода має сенс тоді, коли є впевненість, що всі сторони, які її підписали, дотримаються своїх зобов’язань. Договори передбачають довіру, принаймні певну. Але запитаймо себе: чи існує хоч одна безпекова угода між Україною і росією, яку б остання не порушила? Насправді, жодної. На якій підставі ми можемо вважати, що росія дотримає свого слова? Адже вона відкрито заперечує правовий статус України як держави, саме її право на існування. І, як показує провал Будапештського меморандуму 1994 року, обіцянки інших держав як гарантів не обов’язково стримують росію. Так, політично помилково і стратегічно необачно вважати, що логіка, якою керуються демократичні країни й народи, застосовується до тоталітаристів і диктаторів або впливає на них.

Україна потребує і глибоко прагне справжнього, справедливого, сталого миру, а не швидкоплинного, ілюзорного перемир’я.

Подолання розчарувань

Росія намагається зобразити Україну найкорумпованішою країною в Європі, якщо не у світі. Я не стверджую, що в Україні немає корупції, і не применшую її впливу на українське суспільство. Жодне суспільство не має імунітету проти цієї хвороби. Однак я переконаний, що вона виліковна.

Громадянське суспільство як головний герой боротьби з корупцією достатньо сильний, щоби стримати загрозу і вилікувати хворобу. Корупція — це жахливе явище. Її викорінення необхідне для досягнення миру в Україні і має стати новою суспільною угодою в післявоєнному майбутньому країни.

Антикультура корупції, заснована на подвійних стандартах, брехні та стратегіях виживання, характеризувала радянську систему. Вона крала все, що могла, у людей, тому люди крали все, що могли, в системи. Ця посткомуністична спадщина була поглиблена російською політикою експорту корупції. Росія корумпувала наші політичні еліти, медіа та поп-культуру. Ці хитрощі не зупиняються на кордонах колишнього срср. Пропозиція фінансування, дешевих енергоносіїв і торговельних привілеїв продовжує купувати міжнародну мовчазну згоду не лише на вторгнення в Україну, а й на порушення прав людини в росії. Легко стати жертвою приказки про те, що «гроші не пахнуть».

Війна — це травматичний досвід, і корупція часто процвітає під час таких катаклізмів. Але ми також є свідками наполегливих зусиль тих, хто прагне викорінити її в українському суспільстві. Йдучи на жертви, українці демонструють, що хочуть побудувати суспільство, засноване на верховенстві права, прозорості та підзвітності. Ці цінності, зрештою, вкорінені в Євангелії та виражені в католицькому соціальному вченні.

Корупція не матиме жодного шансу на процвітання, якщо Україна здобуде мир і стане частиною Європейського Союзу. Насправді, я вважаю, що якби Україна отримала запрошення приєднатися до ЄС ще в 1990-х роках разом із Польщею та іншими країнами Центральної і Східної Європи, то одержала б потужний важіль для боротьби з корупцією та її викорінення набагато раніше.

Війна — це досвід протверезіння. Вона змушує людей переосмислити і трансформувати свій спосіб життя. Ми переможемо у війні з росією, які і у війні з корупцією. З вашою допомогою. Заради нашого спільного добробуту. У нас немає іншого життєздатного вибору, щоби зберегти наше існування і захистити нашу гідність.

Сьогодні Україна переживає Пасхальне таїнство і накопичує величезний духовний капітал, оснований на чесноті самопожертви. Ці моральні ресурси принесуть соціальні й економічні дивіденди. Сьогодні Україна платить найвищу ціну за свободу, правду і справедливість та демонструє свою моральну відданість демократичному і правовому, соціальному, політичному й економічному майбутньому.

Війна в Україні як випробування нашої людяності

Повага до людської гідності та людського життя лежить в основі католицького соціального вчення і демократії. Справжнє прагнення цих принципів — фундаментальна відмінність наших країн від тоталітарних та авторитарних режимів, зокрема росії. Якщо людина усвідомлює власну гідність та гідність співгромадян і прагне зберегти, а навіть примножити її, то здатна подолати страх і протистояти несправедливості в етично переконливий спосіб.

Сьогодні українські солдати, медики, волонтери та капелани свідчать про людську гідність, ризикуючи своїм життям, щоби врятувати інших і дати їм можливість мріяти та працювати заради майбутнього, вільного й гідного. Я поділюся з вами реальною історією. Важкопоранений російський солдат сказав українському солдатові, який взяв його у полон: «Добий мене». Українець відповів: «Ні, ми не такі, як ви».

Для багатьох українців ця війна стала випробуванням і досвідом людської гідності. Я впевнений, що вони збережуть та інтегрують цей досвід, втіливши його в соціальні структури й інституції в післявоєнній Україні.

Справедливе закінчення війни має вирішальне значення в цьому сенсі. Адже «справедливість підносить народ угору», — сказано у Приповідках (14, 34). І навпаки, нація, яка зневірилася в можливості досягнення справедливості, занепадає і не може подолати свої соціальні негаразди. Несправедливість не подорожує сама. Як каже псалмоспівець: «Ось він зачав несправедливість, злом завагітнів і сплодив лукавство» (Пс. 7, 15).

Україна вивчає уроки демократії в екстремальних обставинах. Вона вчиться через самопожертву. Вона приймає принципи свободи і відповідальності в той час, коли в Європі відроджуються авторитарні та нігілістичні рефлекси і коли все більше людей стає скептично налаштованими щодо демократії та її переваг.

Відважна боротьба України кидає виклик думці, що фізична безпека та матеріальний комфорт — єдині цілі демократії. Вона вчить нас, що демократія заслуговує на те, щоб її захищали ціною власного комфорту, здоров’я і навіть життя. Павло Казарін, український журналіст, який став солдатом, зазначив: «Якщо Україна програє, то багато суспільств по всьому світу побачать: ага, ось дивіться — вони були демократією, вони були простором конкуренцій різних думок, ідей, контекстів, сенсів, і вони програли; тобто якщо ми хочемо, щоб наша держава існувала, нам не потрібні всі ці рудименти ХХ століття, ринкові правила можна запровадити в себе навіть без цього (приклад — Китай і росія), а в суспільному житті ми можемо обмежитися якоюсь формою авторитаризму».

Ми можемо багато чому навчитися один від одного. Ми можемо допомогти один одному у відстоюванні та просуванні демократії із правильних причин і з правильною метою. Але спочатку Україна повинна здобути мир!

Я прошу вас допомогти людям у Німеччині й інших західних країнах прозріти від стереотипів і подолати страхи, ілюзії та розчарування. Прошу вас пояснити їм, що це не лише українська війна — це війна, від якої залежить майбутнє демократії і в Україні, і в Європі, і в усьому світі. Війна проти України — це війна проти Німеччини, всієї Європи та всього демократичного порядку. На жаль, це також і ваша війна. Україна потребує вашої підтримки не лише заради себе, а й заради вас.

Ми живемо в бурхливі складні часи, — часи важких рішень, часи жертв. Але я хотів би говорити не тільки про «час», а й про наш Кайрос. Ми маємо нагоду, особливий шанс, благословенний час, тут і зараз, коли Господь посилає свого Духа для перемоги над силами зла, які сьогодні атакують людську особу й людське суспільство. Ми віримо, що Божий Дух, Дух правди, Дух свободи, Дух любові сильніший за силу ворога. Нехай усім нам вистачить мудрості споглядати нашу дійсність із цієї перспективи. Бажаю всім нам євангельської парресії, щоб вільно, не здригаючись, свідчити правду, мати відвагу приймати сміливі рішення та втілювати їх у життя на благо нашого спільного європейського дому.

Разом, сприяючи справедливому закінченню війни, ми здійснимо те, про що пророкував Ісая: «Як земля вирощує свої рослини і як город вирощує своє насіння, так Господь Бог виростить справедливість і славу перед усіма народами» (Іс. 61, 11).

Переклад з англійської Департаменту інформації УГКЦ

Персони

Інші промови