В УКУ презентували проєкт «Радість в надії» для формування лідерів молодіжних спільнот
19 грудня в Українському католицькому університеті презентували проєкт «Радість в надії». Це — спільна ініціатива студентів філософсько-богословського факультету УКУ разом зі Школою журналістики та комунікацій УКУ, за підтримки Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ. У межах проєкту 30 студентів-богословів упродовж семестру створювали текстові, аудіо- та відеоматеріали, що стануть основою інтерактивного посібника для лідерів молодіжних спільнот «Радість в надії».
«Дуже важливо, що цей проєкт ми реалізовуємо за участю семінаристів, а напрацьовували його з головами молодіжних комісій. Це — перший крок, який об’єднав нас усіх у спільній меті ― запропонувати якісну спільну ініціативу, — зазначив заступник голови Патріаршої комісії у справах молоді о. Роман Демуш. — Також ця ініціатива пасторального типу та формації для молоді дуже цінна тим, що об’єднуватиме всі парафії нашої Церкви. А присутність у проєкті як ключових творців саме студентів-богословів та семінаристів ― особливий виклик. Насамперед для самих студентів, адже потрібно було вийти на своєрідну „провокацію“ ― дати якісні відповіді на запитання, які цікавлять молодь. Завдяки об’єднанню зусиль Патріаршої комісії у справах молоді, Пасторального відділу, Школи журналістики та комунікацій УКУ дає змогу зробити якісний продукт. Сьогодні молодь не терпить сурогатів. Вірю, що „Радість в надії“ буде якісним продуктом, який молодь використовуватиме для свого зростання. Важливо, що це ― інтерактивний онлайн-посібник. Завдяки тому, що його опублікують у різних медійних ресурсах він буде доступний для всіх зацікавлених. Тож та молодь, яка не має доступу до духовного супроводу чи живе далеко від Бога, зможе самотужки доступно знайти відповіді на актуальні запитання».
Інтерактивний посібник об’єднує 12 тематичних розділів. Це - своєрідна пропозиція для молоді прожити рік духовної формації. Кожен із розділів посібника складається з текстових катехиз, подкасту, відеорефлексії, дидактичних матеріалів із порадами цікавих фільмів, блогів чи книг, а також переліку питань для обговорення. Така ініціатива, за словами директора Школи журналістики та комунікацій УКУ о. Андрія Шестака, є унікальною у своїй суті, адже подібна пропозиція посібника, насиченого медійним контентом різної типології, — одна з перших для всієї спільноти Української Греко-Католицької Церкви.
«В Українському католицькому університеті ми наполегливо робимо акцент на суспільно орієнтованому навчанні. Ця чудова модель дає змогу студентам розвинути практичні навички та принести користь конкретним спільнотам. Радію, що в межах курсу „PR та стратегічні комунікації“ для магістрів філософсько-богословського факультету ми зі студентами, крім дослідження особливостей інституційних комунікацій, могли зосередитися і на таких цікавих втіленнях практичної праці для суспільної користі. Звісно, багато хто в межах нашого проєкту вперше спробував себе в ролі ведучого чи інтерв’юера, попрацював із головними інструментами створення контенту. Найважливішим для студентів під час занять стало вправляння у вмінні подавати меседжі чітко, з конкретним посилом та орієнтуючись на певну цільову аудиторію. Гадаю, для майбутніх душпастирів ця навичка надзвичайно цінна», ― розповів директор Школи журналістики та комунікацій УКУ о. Андрій Шестак.
Презентуючи проєкт «Радість в надії», голова Патріаршої комісії у справах молоді о. Ростислав Пендюк зосередив увагу на важливості залученості вмотивованих людей у реалізації цієї програми, а також на тому, що має бути пріоритетним за час навчання студентів богословів, щоб реалізувати своє покликання.
«Добрий священник ― це не тільки добрий богослов, а це ― дуже творча людина, спроможна бачити світ довкола себе і комунікувати про добру новину зрозумілою мовою. Неможливо взяти якийсь трафарет і ходити з ним скрізь, приміряючи на людей. Кожна історія ― унікальна та індивідуальна. Коли служитимеш чи спілкуватимешся з людьми, наприклад, у центрі Львова ― це буде одна історія; якщо це буде Сихів ― це буде зовсім інша історія, Винники чи Золочів ― це ще інша історія. Тобто це завжди буде щось інше. Тому священник-богослов ― це людина, спроможна не тільки говорити, а й чути, бачити, розуміти те середовище, до якого промовляє і вміти адаптувати цю інформацію, прокомунікувати відповідно до середовища, у якому опиняються», ― наголосив о. Ростислав.
Також додав, що в будь-якому разі однією з ключових рис має бути ― небайдужість: «Людина, яка чогось хоче, яка прагне постійно осягати щось нове, яку хвилює те, що щось лежить не на своєму місці, що щось відбувається неправильно, яка шукає вихід, ― з такою людиною я готовий йти та втілювати будь-які проєкти. Тож добрий богослов, добрий священник ― це той, який вміє працювати тут і зараз, душпастирювати, де він є, виходячи з тих обставин, у яких він є. Навряд чи можна знати, розробити досконалу програму, яка відповідатиме на виклики будь-якої парафії, будь-якого середовища, будь-якої спільноти. Та все-таки, думаю, що така програма дуже потрібна, бо може бути певною моделлю, підказкою. У цьому розрізі дуже резонує притча про таланти, яку ми чули багато разів. Вона вчить нас примножувати таланти, бачити можливості. Та це можливо лише за умови, якщо вмієш це розпізнати. Мені здається, що в церковному середовищі дуже багато говорять про покору. Важливо бачити свої таланти, розуміти, що можете не для того, щоби вивищуватися над іншими, а для того, щоби ділитися та вміти бачити свої таланти й про і їх примножувати».
Отець Ростислав порадив студентам: «Як тільки отримаєте диплом богословів, відразу думайте, куди ще маєте йти вчитися. Це не обов’язково має бути формальна освіта. Добрий богослов ― той, хто постійно вчиться. Не тільки богослов’я, можна вчитися різних речей ― про комунікацію, психологію. Зміни можливі навіть у Церкві та для цього потрібна терпеливість. Звичайно, часто студенти думають: от вийду зі семінарії, мене висвятять на священника і вже через пів року моя парафія буде зовсім інша. Забудьте про таке, бо через пів року цього не станеться. Та якщо будете мати достатньо наполегливості, бажання, відповідальності, то зміни відбуватимуться, бо врешті-решт зміни робите не ви й не для себе ― це робить Бог, якщо Йому довіряти й вкладати в Його руки ці зміни».
Департамент інформації УГКЦза матеріалами ДивенСвіт
