«Віримо і працюємо, щоб монаша молитва знову підносилася з цієї землі», — отець Теодосій Савчук, ВС, про монастир у Духовій Криниці
В околицях Івано-Франківська, у відпустовому місці Духова Криниця, розпочалося будівництво монастиря Згромадження Воплоченого Слова. Це місце з багатовіковою духовною традицією невдовзі стане домом для ченців, центром молитви й осередком для паломників.
Про бачення, виклики та плани майбутньої обителі ми поспілкувалися з ієромонахом згромадження, який провадить будівництво, о. Теодосієм Савчуком, ВС.
— Отче, розкажіть, будь ласка, про місце, де закладено підвалини майбутнього монастиря Згромадження Воплоченого Слова.
— Духова Криниця — це відпустове місце Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ. Воно розташоване в селищі Єзупіль. Історичні джерела згадують, що близько 1068 року в цій місцевості був Свято-Іванівський монастир. Хоч його точне місце розташування невідоме, проте джерела вказують, що він був біля джерела в околицях Галича. І, оскільки джерело Духової Криниці відоме вже з ХІІІ століття, то дослідники припускають, що монаша обитель була неподалік.
Понад 70-років [з 1878 року по 1944 рік — ред.] сюди чисельно приходили прочани. Однак після Другої світової війни каплицю і джерело спіткала така ж доля, що й більшість святинь у час радянського безбожництва, — їх сплюндрували, а людям заборонили сюди приходити. Та пам’ять про святиню серед мирян знищити не змогли — вона жила і передавалася.
Духова Криниця. Фото: Gudyma_s
— Чи є свідчення про чуда, які відбувалися біля джерела?
— Задокументованих свідчень немає, але до нас дійшли передання, що тут були обʼявлення Пресвятої Богородиці. Натомість є книжки, у яких описані зцілення дітей, відновлення зору в тих, хто зовсім не бачив. І по сьогодні чимало людей одержують тут полегшення від різних недуг.
Відновлення Духової Криниці почалося в 1990 році з освячення невеликої церкви Святого Івана Хрестителя. І до сьогодні в день храмового празника тут завжди велелюдно. Вже стало доброю традицією саме в цей день духовенству та чисельним мирянам приходити до цього чудотворного місця на прощу.
Джерело Духової Криниці. Фото: Gudyma_s
— Хто ініціював будівництво нового монастиря?
— Розмови про те, щоби відновити тут монастир велися вже давно. Часто про це говорили і самі люди, які сюди приходили. Їм хотілося, щоб монастир — ця духовна спадщина, яка колись була перервана і занедбана, — знову відновився.
Також дуже підтримувала та сприяла ідеї заснування монастиря пані Анна Кушнір, тодішня голова Єзупільської селищної ради. Це збіглося з бажанням нашого Згромадження Воплоченого Слова мати такий монастир у тиші й відокремленості від метушні світу. Саме тому воно взяло на себе відповідальність збудувати монашу обитель неподалік джерела — лише за яких 150–200 метрів.
Великий монастир зведемо згодом. Ми почали з малого, а про велике, вірю, подбає Господь.
— Це перший монастир Вашого Згромадження на Франківщині?
— Наше згромадження має дві монаші спільноти в селі Крихівці, поблизу Івано-Франківська. Перша — опікується монастирською парафією Святих Кирила і Методія та парафією Різдва Христового в Івано-Франківську, а друга — молодими покликаннями, часто її ще називають «малою семінарією». Саме тут поряд із нашими отцями живуть хлопці шкільного віку [із 12 років — ред.], які відчули покликання до монашого життя. Вони продовжують навчання у школі, проте вже живуть у стінах монастиря та мають свій розпорядок.
А коли говорити про наш майбутній монастир у Духовій Криниці, то перші кроки до його заснування ми зробили в березні 2023 року. Тоді наше згромадження написало прохання на ім’я голови Єзупільської ОТГ і на сесії сільської ради нам погодили виділення землі в постійне користування. Після цього й розпочалися роботи над земельною документацією та архітектурним проєктом нашого монастиря, які ми завершили в жовтні 2024 року.
А вже 26 квітня 2025 року митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин у присутності ієромонаха Антонія Вацеби, протоігумена нашого згромадження, численного духовенства отців Воплоченого Слова та Єзупільського деканату урочисто освятив хрест і ділянку під будівництво монастиря.
Зараз на цьому місці маємо вже зведений каркас дерев’яного будинку, який я називаю «малим монастирем». Таке рішення ми прийняли, розуміючи виклики воєнного часу: меншу споруду збудувати легше та швидше, а отже, зʼявиться можливість поселитися тут першим монахам. Бо монастир — це передусім не про стіни, а про спільноту, і нам важливо, щоб тут якомога швидше розпочалося монаше життя: Літургії, молитви, живе спілкування із прочанами…
Великий монастир зведемо згодом. Ми почали з малого, а про велике, вірю, подбає Господь.
Спільне фото на місці освячення хреста Фото: Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ— Як відбувається будівництво в час війни?
— Це дуже непросто. Ми не можемо розраховувати на великі пожертви, бо люди першочергово підтримують військо. Ми теж заохочуємо до цього. Але водночас маємо сторінку у Фейсбуці, де звітуємо про вже виконані роботи й описуємо наші потреби. І хто може, той допомагає.
Нашими першими жертводавцями стали віряни Єзупільського деканату. Місцеві священники підтримали нас не лише словами. Від листопада 2024 року з благословення митрополита Володимира й отця-декана Єзупільського деканату Богдана Куриліва я об’їхав майже всі парафії деканату: служив Літургії та розповідав про будівництво монастиря. Відтак, отці оголосили збірки, щоб підтримати початок справи. Ба більше, на деканальних зборах вони ухвалили рішення проводити такі збірки що три місяці. Це дуже велика підтримка для нас, за що я безмежно вдячний отцям і їхнім парафіянам.
Молитва на благословення працівників та місця для копання криниці
Для нас важливо не лише самим жити в монастирі, а й приймати тут людей, щоби вони могли користати з цього місця.
— Якою Ви бачите місію цієї обителі?
— Найперше це буде місце молитви, де монахи випрошуватимуть Божої благодаті як для себе, так і для всього нашого народу. У час війни особливо відчувається потреба в посиленій молитві. Наша країна протистоїть ворогові у явній меншості, а партнерська підтримка недостатня. Тому мусимо ще більше уповати на Бога.
Освячення хреста на купол монастиря
Водночас маємо готуватися до того нелегкого періоду, який настане після війни. Духовна віднова військовослужбовців і ветеранів, їхніх родин і всієї країни буде ще одним викликом та завданням цього монастиря. Бо якщо дивитися на планування будівлі, то вона досить велика, проте розрахована лише на п’ятьох монахів. Значну частину житлового поверху займає простір для паломників, молоді, реколекцій і духовних вправ.
Для нас важливо не лише самим жити в монастирі, а й приймати тут людей, щоби вони могли користати з цього місця.
Та поки це лише плани. Наразі в «малому монастирі» облаштовано дві келії для ієромонахів. Згодом чекаємо і на третього брата, який повернеться зі студій в Італії. Подбали також про простір для двох-трьох гостей. Є невеличка каплиця, вітальня, спільна кухня та санвузол.
— Коли монастир зможе прийняти перших монахів?
— Вірю, що впродовж цієї осені нам вдасться завершити будівництво дерев’яного монастиря. Для нас ця справа — велика надія і водночас щоденний виклик. Якщо Господь Бог зволить, то вже взимку, нехай не відразу на постійно, але плануємо бути там і провадити молитву.
Ми щиро вдячні всім, хто вже допоміг у різний спосіб, і просимо продовжувати цю підтримку, бо й надалі потребуємо надійного плеча. Щодня молимося, щоб Господь щедро віддячив кожному сторицею за пожертви та молитви, провадив нас і дарував мудрість у рішеннях.
Ми почали цю справу і вже досвідчили велику єдність та прагнення людей її довершити. Тому віримо і працюємо, щоб монаша молитва знову підносилася до небес із цієї Богом благословенної землі.
Розмовляла Діана МотрукДепартамент інформації УГКЦ
