Владика Богдан Дзюрах: «Із чужоземним пануванням приходить переслідування»
Душпастирювати в Україні часто є небезпечно для життя, зазначає в ексклюзивному інтерв’ю «Tagespost» єпископ Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців-католиків візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії.
— Ваше преосвященство, як сьогодні відбувається душпастирство в Україні, в умовах війни та численних травм?
— Бог поруч із нами, тому душпастирство має завжди бути з людьми і наближати до них Божу любов. Незважаючи на всі виклики та небезпеки, наші священники залишаються з людьми. Ті священники, які мають власні сім’ї, вивезли дружин і дітей у безпечні місця на Західній Україні, а потім повернулися до своїх громад. У багатьох випадках їхні сім’ї також залишалися з громадами. У вірності Церкви люди розпізнають щось від люблячої вірності самого Бога.
— Чи можливе католицьке душпастирство на окупованих росією територіях України?
— Від початку ми намагалися продовжувати душпастирське життя і під окупацією. Але це було і залишається небезпечним для життя. У цих регіонах це більше питання присутності, ніж розвитку Церкви. У 2014 році в Криму викрали священника. Тепер двох отців редемптористів взяли у полон, є інформації, що їх катують, щоби вибити абсурдні зізнання. Обидва перебувають у смертельній небезпеці.
— Це не повинно дивувати єпископів. Історично русифікація в Україні завжди означала переслідування Греко-Католицької Церкви.
— Ми не мали жодних ілюзій щодо російської окупації. Але ми сподівалися, що душпастирів усе ж оминуть такі знущання. Ми не примушували жодного зі священників залишатися на окупованих територіях. Але це відповідає нашій церковній традиції та нашому покликанню як душпастирів: витривати з людьми аж до кінця. Було б поганим свідченням, якщо би священники першими покинули окуповану територію. Це означало б, що ми не готові розділити з нашим народом його долю. У нас є історія переслідувань і мучеництва. Ми знаємо, що з чужоземним пануванням приходить переслідування Церкви. Втім вірність греко-католицьких єпископів, священників і мирян перед обличчям мучеництва глибоко вкарбована в нашу історію. І ми також знаємо та можемо засвідчити власною історією, що переслідування та нищення не є останнім словом історії. Історія спасіння не закінчується Страсною п’ятницею…
— Ніхто не знає, скільки ще триватиме ця Страсна п’ятниця України. Ваші священники стикаються з новими викликами і не лише душпастирськими, а й психологічними та гуманітарними…
— Ще у 2014 році, коли почалася війна, ми відправляли священників за кордон, щоби вони навчалися допомагати травмованим війною людям. І вже тоді усвідомлювали, що повинні допомогти їм на духовному, психологічному та соціальному рівнях. До нас приходять люди з глибокими ранами душі. Ми пропонуємо їм таїнства зцілення, а також «апостолят слухання». Ми плачемо з тими, хто плаче, і радіємо з тими, хто радіє. Ми проповідуємо їм Боже Слово, яке дає розраду та надію. За допомогою тисяч людей за кордоном ми також надаємо гуманітарну допомогу. Звідусіль спостерігається вражаюча хвиля солідарності. Зараз, узимку, ця готовність допомогти навіть важливіша, ніж на початку війни. Для українців сьогодні йдеться про те, щоб пережити найважчу після Другої світової війни зиму.
— Жертвами навали стали всі українці: і католики, і православні, і україномовні, і російськомовні. Чи змінює це почуття ідентичності, наприклад, серед тих, хто раніше вважав росію рідною для себе?
— Очевидно. Зараз багато хто зрозумів, що на них нападають, тому що вони українці і хочуть жити вільно, незалежно від того, якою мовою говорять, яку церкву відвідують чи за яку партію голосують. Нам винесено смертний вирок, який стосується всіх. Мільйони українців були депортовані з окупованих територій до росії. Це переважно російськомовні люди. Жінка, яка втекла з Харкова і сама росіянка, сказала мені: «Я не просила Путіна звільнити мене». Зараз багато хто відкриває свою українську ідентичність, вивчає та практикує українську мову.
— Московський патріарх Кіріл дає псевдорелігійне виправдання колоніальній війні Путіна. Як ставляться до вбивства і тортур із благословення Кіріла віряни залежної від Москви Української Православної Церкви?
— Багато йдуть геть. Вони залишають цю Церкву, тому що почуваються покинутими та зрадженими своїм патріархом. Як можна виправдати такі звірства іменем Бога? Це блюзнірство! Слава Богу, в Україні є і визнана Патріархом Варфоломієм Автокефальна Церква, до якої вони можуть піти. Але і до нас приходить багато. В одному селі на звільнених територіях віряни зв’язали свого священника і передали владі через те, що він відверто співпрацював з окупантами і це глибоко образило їхню людську гідність і їхні почуття.
— В українській політиці обговорюють законодавчу заборону «Української Православної Церкви Московського патріархату». Як ви вважаєте, це доречно?
— Церква більша за окремих діячів та їхні гріхи. Тому існує загроза, що держава зловживатиме своєю владою, коли діятиме проти Церкви загалом. Треба розглядати окремі випадки. Якщо хтось завдає шкоди благу людей і порушує закон, він повинен бути покараний. Однак узагальнення злочинів і процеси проти Церкви в ціломузагалом є небезпечними і можуть призвести до переслідувань. Проте правдою залишається те, що багато єпископів і священників скомпрометували Церкву та християнство. Сумно, але це правда, що керівництво російського православ’я виявляється нездатним жити і проповідувати Євангеліє.
— Чи варто зараз вилучати російське православ’я з будь-якого екуменічного діалогу?
— Були такі пропозиції. Але це не вирішило би справжньої проблеми. З 1943 року Російською Православною Церквою зловживали як інструментом комуністичної пропаганди. На сьогодні вона не відмежувалася від цього минулого і не пошкодувала про співпрацю зі сталінським режимом. Керівництво російського православ’я ніколи не дистанціювалося від цього радянського періоду, навіть в Україні. Замість того, щоб ізолювати цю Церкву, потрібно допомогти їй дійти правди про себе. Без глибокого катарсису й очищення Православної Церкви не буде можливим і оновлення народу росії. На Заході багато хто носив рожеві окуляри, коли йшлося про російське православ’я. Тепер настав момент істини.
— Чи були ви здивовані сплеском західної солідарності з Україною?
— Щодо населення, звичайно. Відповідальні за політичну царину протягом багатьох років не виправдовували наших сподівань. Володимир Путін скоїв багато злочинів, зокрема і проти власного народу. Тепер руйнується вся наша країна. Хто за це понесе відповідальність? Тільки Путін? Чому мусила статися ця трагедія, яку ми тепер спостерігаємо в Україні, щоб політичний істеблішмент врешті відкрив очі на правду? У політиці нам потрібні люди, які мають моральний стрижень і готові говорити правду, навіть коли це невигідно.
— Чи ви побоюєтеся, що західні політики знову підуть на сумнівну угоду з Путіним?
— В Україні кажуть: наші найголовніші дипломати — це наші воїни. Вони зараз визначають світову політику. Без мужнього опору цих простих людей ми були би приречені. Свою силу вони черпають у вірі в Бога і любові до ближнього, Батьківщини, свого народу. Те, що робитимуть західні політики, залежить від нашого успіху, з одного боку, і від західних суспільств — з іншого. Я більше довіряю простим людям. Вони допомагають нам, моляться за нас і відкривають нам свої двері. Я схиляю голову перед цими людьми.
Розмовляв Штефан Баєр,«Tagespost»
Локації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
