Вифлеєм — місто, де сталося Різдво Христове
Вифлеєм. Назва цього міста відгукується особливим трепетом у серцях християн усього світу. Саме тут, у холодній печері, понад дві тисячі років тому народився наш Спаситель — Ісус Христос. Отець Ігор Цмоканич, який неодноразово бував у цьому святому місці, в інтерв’ю Департаменту інформації УГКЦ ділиться своїми враженнями, розповідаючи про історичний та духовний вимір Вифлеєма. Ця розмова відкриває глибші сенси різдвяної історії, дозволяючи кожному з нас зазирнути у той далекий час, коли звістка про народження Месії вперше наповнила світ світлом і надією.
— Отче, ви часто бували у Вифлеємі, розкажіть про місто, де народився Ісус Христос.
— Зазвичай, у неділю перед Різдвом читається Євангеліє, яке розповідає нам про родовід Ісуса. У ньому ми зустрічаємося з декількома важливими іменами. Одне з них — Рахав. Це жінка з Єрихону, яка стала далекою праматір’ю Ісуса. Її чоловік одержав у спадок після завоювання Обіцяної землі поле у Вифлеємі. Згодом на цьому полі Рут познайомилася з Воозом і так стала бабцею Давида.
Тобто Вифлеєм — це місце, де жив рід Давида. До речі, і дотепер далекі нащадки Давида тут живуть, бо на Близькому Сході роди прив’язані до землі.
Важливий момент, що на околицях Вифлеєма є поле, де, скоріш за все, Давид пас вівці, коли до нього прийшов пророк Самуїл і помазав його на царство. Давид був помазаником, який мав розбудувати Царство Боже, тобто ідеальне суспільство, спільноту, в якій люди жили б у мирі, свободі, без страху, яким би нічого не загрожувало і Бог би перебував серед них. А згодом до цього царства мали приєднатися інші народи і там мала б відновитися єдність людського роду, зруйнована гріхом.
Але оскільки руки царя Давида були позначені кров’ю, то царство Давида не стало Царством Божим через гріх. Та Бог йому пообіцяв, що саме з його потомства вийде Помазаник (єврейською «Месія», грецькою «Христос»), який розбудує це Царство.
Цілком можливо, що на тому полі, де колись Рут зустрілася з Воозом, де колись Самуїл помазав Давида на царство, перебували й ті пастухи, які почули благу вістку про те, що обітниця про прихід Месії сповнилась. Якраз недалеко від Вифлеєму, на його околицях, є поле пастухів з печерами, куди, ймовірно, вони заганяли овець. Саме там вперше прозвучала блага вістка про народження Спасителя.
Поле пастухів
Буквальна назва Вифлеєму — «Бет-Лехем» — означає «дім хліба». Там, у південній частині Ізраїля, в досить гористій місцевості, розвивалося землеробство. Але Вифлеєм це також місто пастухів, і арабською його назва звучить «Бет-Лам», тобто «дім Яса» — за назвою, власне, багатьох отар, багатьох пастухів. Довгий час Вифлеєм був маленьким селом землеробів і пастухів.
Але з того села походив Давид, царство якого стало праобразом майбутнього Божого Царства. Крім поля пастухів, у Вифлеємі, чи радше буквально над ним, височіє гора Іродіон. Це гора, на якій Ірод Великий збудував свій палац, фортецю, і, ймовірно, саме звідти видав наказ винищити всіх новонароджених вифлеємських дітей.
Первісно Вифлеєм знаходився трохи не там, де зараз, бо, як знаємо з Біблії, Марія народила Ісуса у вертепі, тобто в печері. У цій місцевості дуже багато печер, які часто використовуються як загон для отар, але деколи їх обладнують і під житло. Та печера, де народився наш Спаситель, раніше знаходилася за містом, а зараз вона є центром міста. Над нею збудована базиліка Різдва Христового, а площа, на якій вона збудована, називається Площа ясел.
— Яким було життя у Вифлеємі, коли народився Ісус Христос?
— Вифлеєм, як я вже згадував, був маленьким селищем в той час. Але важливо згадати, коли Давид став царем і царював в Єрусалимі, звичайно, у Вифлеємі залишалася його далека родина. Та після зруйнування Єрусалимського храму в 586 році до н. е., потомки Давида повернулися до того, з чого починали — це були селяни і землероби, які далі жили у Вифлеємі.
У час, коли народився Спаситель, в Юдейському царстві царював Ірод Великий, який з підозрою ставився до будь-кого, у кому бачив конкурента. Він знав, що юдеї чекають на Сина Давидового і здійснював різні утиски. Цілком можливо, що багато хто з Вифлеєму, хто був нащадком Давида, щоб не потрапити на очі Іроду, були змушені втікати де-інде. До прикладу, Йосиф, який походив з Вифлеєму, все ж таки жив у Назареті.
— Отче, розкажіть про обставини народження Ісуса Христа.
— Про Різдво Христове розповідається в перших двох главах Євангелія від Матея та Євангелія від Луки. Вважається, що Євангеліє від Матея нам розповідає про ті події з погляду Йосифа, а Євангеліє від Луки — з погляду Богородиці Марії.
У наших колядках ці дві розповіді творять одну. Але не все відбулося одночасно. Якщо говорити про Різдво Христове, то мало б бути так.
На час, коли робився перепис, багато людей змушені були прибути до Вифлеєму. Таким чином там тоді було дуже багато людей.
До речі, те, що для Марії та Йосифа не знайшлося місця в заїзді, як пише Євангеліє, не обов’язково означає, що їх ніхто не прийняв. Скоріш за все, Йосиф і Марія хотіли, щоб подія народження Христа відбулася в тиші, саме тому, ймовірно, вони вибрали печеру за містом, яка зараз стала центром міста. І цілком можливо, що згодом саме цю печеру Йосиф переобладнав під домівку, в якій вони жили в перший час.
Бо коли розповідається, що першими звістку про народження Спасителя почули пастухи, вони прийшли до печери. Але, коли вже проходять мудреці, вони входять до дому. Тобто Ісус Христос народився в печері, де була годівниця, яку ми називаємо ясла. Це теж, до речі, дуже символічно. Годівниця, яка годувала тварин, тепер ми живимося з неї Хлібом Життя, Хлібом, що з неба сходить.
Згодом, на восьмий день, батьки принесли Ісуса до Єрусалимського храму, де відбулося обрізання. На сороковий день принесли знову до храму для того, щоб сповнити над ним обряди очищення і посвяти Богові. Відтак могло пройти до року часу, коли прийшли мудреці. Тому Ірод віддав наказ винищити всіх дітей до двох років. Тому, практично, в Вифлеємі Ісус довго не жив, думаю, рік-півтора і був змушений тікати.
— Який Вифлеєм зараз? Як він відрізняється від біблійних часів?
— Найперше те, що центром Вифлеєму зараз стало те, що колись було на околицях, — печера Різдва.
Вифлеєм зараз є свого роду політичною столицею Палестинської автономії, там знаходиться більшість їхніх міністерств. Місто Вифлеєм розташоване на горах. У центрі міста є площа, а біля неї — старовинна базиліка Різдва, єдина на Святій Землі, яка залишилась такою, якою була збудована. Майже всі храми, всі святі місця на Святій Землі неодноразово руйнувалися. Вважається, коли Вифлеєм завоювали перси, то цієї базиліки не зруйнували, тому що на її стінах побачили фрески, зображення своїх далеких предків — трьох царів, мудреців, які прийшли зі Сходу. А під головним престолом знаходиться печера Різдва і там є місце, де народився Спаситель. Раніше тут були і ясла, які зараз зберігаються у Римі, в базиліці Санта Марія Маджоре.
До речі, біля цієї базиліки знаходиться францисканський монастир Святої Катерини, за яким також є вхід у печери. Вони дуже цікаві, тому що там, можна сказати, народилася європейська культура. Там був монастир, в якому жив і працював блаженний Єронім, який переклад Святе Письмо латинською мовою. Це так звана Вульгата, яка створила європейську культуру, заклала основи для європейської християнської цивілізації.
З тієї печери, де жив Єронім, через маленьке віконечко можна побачити печеру Різдва. Недалеко від базиліки є невелика християнська вуличка, яка веде до Молочної печери. Ця печера, навідміну від інших темних, є білого-білого кольору. Вважається, що там Йосиф і Марія певний час переховувалися, і там Марія годувала Ісуса. До цієї печери часто йдуть паломники, зокрема ті, які просять у Бога про дар материнства і батьківства.
— Зараз місто народження Ісуса, як і наша Україна, також є зоною бойових дій?
— Палестинська автономія поділена на дві частини: є Сектор Газа, де тривалий час правив ХАМАС, і те, що називають Західний берег ріки Йордан. Щодо останньої, це неправильна назва, бо історична назва цієї місцевості — Юдея і Самарія. Безпосередньо там нема бойових дій. В цих місцях значно спокійніше навіть, ніж у Єрусалимі, де багато храмів, магазинів дуже швидко зачиняються, а в Вифлеємі можуть працювати до 12 години ночі, і можна безпечно гуляти його вулицями.
Єдине, що Вифлеєм ще 20 років тому на 80% складався з християн і десь 20% було мусульман, зараз — з точністю до навпаки. Дуже зменшилася частка християнського населення, яких просто звідти витискають. Це проблема.
Якщо говорити про паралелі між нинішнім Вифлеємом і нами, я би таки провів дві великі паралелі.
Українська Революція гідності розпочалася з побиття дітей і щось подібне було, коли Ісус народився. Тоді, коли, здавалося б, Ірод усунув будь-якого конкурента, але оце Дитя перемогло могутного правителя. Подібне сталося в 2013 році, і ми сподіваємося, що ця історія повториться.
Бо різдвяна історія — не різдвяна казка. Це історія з поту і крові, переповнена сльозами і криком. Але різдвяна історія нам нагадує важливу правду: хоча добро в цьому світі завжди виглядає беззахисним, а зло, здається, всесильним, саме добро, цей промінь світла перемагає. Власне, в історії нашого народу ми могли неодноразово це побачити.
Зверніть увагу і на співзвучність між Вифлеємом («дім хліба») і Україною, яка, до певної міри, також є «домом хліба».
— Отче, коли ми говоримо про Різдво Христове, сьогодні Святвечір, на які дива ми можемо сподіватися в контексті нашої країни?
— Вірити треба в те, що останнє слово завжди за Богом. Бо різдвяна історія з самого початку здавалася безнадійною, а могутній Бог, який приходить, Його треба захистити, треба боротися. Він потребує співучасті людини.
Серед тих всіх обставин, умов не спокуситися темрявою, не спокуситися безнадією, а важливо завжди пам’ятати про фактор Бога. Він діє в цьому світі. Так, Він часто виглядає дуже неочевидним. Можливо, ми Його не бачимо, тому що ми не туди дивимося. Але зараз є дуже важливо просто пам’ятати, що Бог діє.
Різдвяна історія про те, що Бог потребує співпраці людини. Ми не можемо бути просто пасивними очікувачами чуд, ми маємо бути учасниками різдвяної історії, маємо до неї долучитися. Якщо не активною допомогою нашому війську, тоді, наприклад, турботою про вдів, сиріт, родичів наших воїнів.
— Що ви побажали б християнам України з нагоди Різдва Христового?
— Повірити в те, що Бог діє. Серед темряви ночі повірити в Божу силу, яка проявляється в маленькому Дитяткові, і бути співпрацівниками Бога. Різдвяна історія — це також історія про відповідальність Йосифа, який взяв дитятко з Його матір’ю. Нас це також має навчити відповідальності — співпрацювати з Богом, завжди довіряючи Йому.
Розмовляла Вікторія МазурФото: о. Ігор Цмоканич
Департамент інформації УГКЦ
