«Я мама — це моя місія», — Ксенія Клим, журналістка, волонтер
Я мама — це моя місія. Потім я журналіст, волонтер… Все роблю заради того, щоб мої діти виросли достойними, справжніми, щирими, людяними і люблячими людьми. Такими думками ділиться Ксенія Клим — героїня документального проєкту «Жінки війни», в основі якого лежать реальні вісім історій жінок-українок, життя яких назавжди змінила російська агресія проти України.
Її син професійний військовий, артилерист. Чоловік також зараз на війні. Ксенія, як журналістка, з перших днів війни висвітлювала хід бойових дій на Донбасі і, як волонтер, починаючи з осені 2014 року, їздила на передову разом із сином. Це спонукало хлопця обрати військовий фах. З початком масштабного вторгнення жінка посилила волонтерську роботу — щотижня вирушає із допомогою на Схід та Південь країни.
«До хлопців ніби прийшов святий Миколай»
Волонтерка Ксенія регулярно збирає допомогу для військових. Вже понад вісім років жінка щомісяця їздить на фронт як журналіст і волонтер. «Набрали черевиків, саперні лопатки — усе, що хлопцям точно пригодиться. Щоразу хлопці розпаковують посилки з дому з відчуттями, що до них прийшов святий Миколай», — розповідає жінка.
«Мамо — це Марко. Я живий. Передай всім»
В 14 років син Марко зібрав свого ранця і пішов з дому в абсолютно самостійне життя — у військовий ліцей. Згодом хлопець, який часто їздив з мамою на війну як волонтер вибрав для навчання Академію сухопутних військ України, факультет артилерії.
«Мене питали, за що я його віддала у військовий ліцей. Це випробування для дитини. Але це не за кару, це для нас велика честь», — каже жінка.
В одній з поїздок до 80-ї десантно-штурмової бригади, розповідає мама військового, десантники для її сина стали взірцем, еталоном військового.
Згодом Марко таки потрапив у 80 десантно-штурмову бригаду, про яку так мріяв.
«Мені дуже тривожно, я страждаю від того, що син на війні, а з іншого боку, це би не був мій син, не через моє бажання, а через те, що він такий. Я дуже сильно ним пишаюся», — каже зі сльозами на очах Ксенія.
Відтак ділиться своїми переживаннями, коли син без зв’язку кілька діб: «Чесно кажучи, що я їх вже не пам’ятаю. Я тільки пам’ятаю, як зривалася, падала на коліна і молилася: „Господи, відведи біду від Марка і від всіх, хто поруч з ним. Благаю Тебе, не забирай, вбережи“».
В цей момент, мовить далі Ксенія, приходить СМС-ка з чужого телефону: «Мамо, це Марко. Я живий. Передай всім».
Друга СМС вже з його телефону: «Мамо, ти ж знаєш, що я мріяв воювати з 2014 року, мріяв нас захистити і бити цю наволоч, яка прийшла на нашу землю і посміла робити з нами ці нелюдські речі».
6,5 тонн вареників для хлопців на День Незалежності
«На фронті варю їм борщ, коли до них приїжджаю. З 2015 року ми започаткували акцію, яку потім підхопили усі — „Вареники“! Ми по всіх хатах ліпили вареники, заливали смальцем і везли. На День незалежності у 2015 році ми приготували для хлопців 6,5 тонн вареників», — розповідає про рекорди волонтерської діяльності жінка.
І додає: «Практично в кожну поїздку веземо дві-три машини, які залишаємо там. Близько сорока машин ми завезли туди. Чоловіка також мобілізували від 24 лютого. Спочатку допомагав як волонтер, а після Великодня поїхав як військовослужбовець. Несе службу на Сході України. Найрідніші там. Я не уявляю, що могло б бути по-іншому».
Ксенія Клим також каже, що інколи дуже важко просити про допомогу для військових, бо люди вичерпалися у своїх ресурсах.
Але часом у моменти зневіри трапляються дива! «В минулу поїздку хлопці попросили два комплекти коліс, дорогих. Я вже подумала, що не справлюся, але написала у соціальних мережах і на обід мені привозять два комплекти цих коліс. Я щаслива!» — пригадує жінка-волонтер.
П’ять дітей, які створили блокпост і просять допомогу на 80-ту бригаду
Ксенія Клим зустрічається з дітьми, які збирають кошти для військових.
«Чула, що у вас був недавно ярмарок. Розкажіть, що ви робили», — каже до дітей Ксенія. «Ми продавали печиво і лимонад», — відповідають діти. «На минулі гроші ми купили глушник для автомату, а за ці кошти, які ви назбирали на ярмарку, ми купимо диски для машини. Ви робите дуже велику справу», — запевняє дітей волонтерка.
Діти з гордістю показують прапор України, на якому з вдячністю і побажаннями розписалися військові 80-ї бригади. «Я дуже вірю: якщо кожен житель України буде допомагати, то ми швидко зможемо перемогти», — стверджує один з дітлахів.
«Хоч би як було боляче від цих страшних втрат, світло є. Віра, що це все недаремно, що нам не байдуже і що ми нарешті будемо жити як гідні люди. Людина, яка втратила найдорожче у житті, запитує, чим я можу допомогти іншим хлопцям. Це найсвітліше, що може бути. Нам є за що дякувати. Які ж сильні у нас, правдиві і з Богом люди!» — констатує волонтерка Ксенія Клим.
Текст — Христина Потерейко,Відео — Живе телебачення
