«Їх доля — крик Бога до наших зчерствілих сердець», — с. Севастіана Карвацька у День пам’яті померлих немовлят
З нагоди Дня пам’яті дітей, які померли під час вагітності чи невдовзі після народження, що відзначається в Україні 15 жовтня, с. Севастіана Карвацька, голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, закликає, щоб їхня доля стала для кожного із нас добрим уроком — справжньою нагодою до внутрішнього навернення, їхнє незреалізоване на цій землі дитинство — юністю нашої щирої віри, а їхня вічна теперішність — єдиною ціллю цілого нашого життя.
Відразу після святкування дня Покрову Пресвятої Богородиці, на доручення єпископів нашої Української Греко-Католицької Церкви в Україні, відзначаємо день пам’яті всіх тих, хто прожив земну частину своєї Вічності в дуже тісних хронологічних рамках нашого земного буття, так і не побачивши світла цього світу своїми власними очима або ж закривши у ньому свої очі в короткому часі після народження.
Писання іноді називає їх блаженними, адже, досвідчивши наслідок космічного, всесвітнього, адамоєвиного гріха, вони тим не менше не зазнали болі і страждання від несправедливості, котра панує в людському суспільстві, і їм не випало на власній шкірі і биттям власного серця прийняти жахіття страшних пандемій і війни.
Однак, як сказав мудрець, все пізнається в порівнянні.
І навіть якщо їхнє теперішнє життя у вишніх обителях Отця, до яких у багатьох із нас — іще довга дорога суєтних поневірянь цього віку, є сповнене світлої радості буття у досконалому сопричасті з Творцем-Вседержителем, Господня благодать спасіння ніколи не прийшла до них зі сльозами радості від усвідомлення прощення власних гріхів: за ними, покинувши дев’ятдесят дев’ять вірних овець Своєї отари, ніколи не шукав Добрий Пастир Христос.
Їхні розум і воля — ніколи і навіть серед найнікчемніших і найбанальніших обставин людського життя не сказав Богові — не промовили чогось подібного до досконалого Маріїного «Так, я — раба Господня, нехай же сповниться на мені Його свята воля».
В одному випадку, їх доля — крик Бога до наших зчерствілих сердець, щоби стати їм м’якшими, ніжнішими, теплішими, податливими для діяння Любові.
В іншому ж — вишнє свідчення вірності Бога-Творця майже безграничній свободі людини, єдиною справжньою межею для якої є гріх, котрий завжди є вбивством когось чи чогось…
Нехай ця їхня, з Божого Промислу, доля стане для кожного із нас, що живемо ще тут, справді добрим уроком — справжньою нагодою до внутрішнього навернення, їхнє незреалізоване на цій землі дитинство — юністю нашої щирої віри, а їхня вічна теперішність — єдиною ціллю цілого нашого життя!
с. Севастіяна Карвацька,голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я
