Ювілейна проща в покинутому шахтарському містечку США зібрала понад 300 вірних
17 серпня парафія Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у Централії, штат Пенсильванія, організувала прощу «Заклик до молитви» в межах ювілейного Року надії. Традиційна проща до храму Успіння в цьому покинутому шахтарському містечку зібрала близько 300 вірних.
Про це повідомляє пресслужба Філадельфійської архиєпархії.
Святкування охоплювало Архиєрейську Божественну Літургію, яку очолив митрополит і архиєпископ Філадельфійський Борис Ґудзяк, а також спільну молитву на вервиці й Акафіст до Успіння Пресвятої Богородиці.
Священники Південно-Антрацитового деканату Філадельфійської архиєпархії — о. Майкл Гацко, о. Марк Фесняк, о. Петро Зварич, о. Володимир Прокіпчук та о. Павло Спотс — співслужили Літургію. Серед почесних гостей були: о. Браян Колодійчук, постулятор справи беатифікації та канонізації матері Терези з Калькутти, о. Томас П. Луні, президент коледжу Кінґ у Вілкс-Барре (штат Пенсильванія) та монсеньйор Едвард Земанік з Аллентаунської дієцезії.
У проповіді митрополит Борис роздумував над святом Успіння як над запрошенням для християн «бути людьми таїнства» і відновлювати розуміння таїнства віри, яке протягом століть зазнавало раціоналізації та «деміфологізації».
«Ось чому так важливо приходити до цього храму на цій зеленій горі, у цьому парадоксально покинутому містечку, — сказав він. — Сповільніться, погляньте на небо, побачте місяць, відчуйте сонце, вдихніть аромат квітів. Жодна математика, жодні комп’ютери, жодний розум не можуть пояснити таїнства нашого народження, життя, смерті, усмішок, радощів, глибини нашої тиші».
Архиєпископ нагадав вірним, що свято Успіння підносить серця навіть у час страждання.
«Коли болить тіло, коли є смуток, коли трапляється трагедія — а їх так багато у світі, — свято Успіння приносить легкість. Ми бачимо, як Марія проходить через труднощі життя й тихо, але переможно, возноситься до небес».
Він поділився зі слухачами спогадами про смерть своєї матері, Ярослави Ґудзяк, яку він пережив як таїнство успіння. Парадоксально, але саме таїнство, за його словами, допомагає вірним ясніше бачити життя, не потрапляючи «в кайдани тривоги чи поганих новин».
Говорячи про Україну, митрополит Борис зазначив, що саме відчуття таїнства і підтримує воїнів, які захищають свою Батьківщину та свободу Католицької Церкви: «Саме з усвідомленням таїнства, знаючи, що після смерті є життя, воїни можуть жити тут і тепер у неможливих обставинах».
Він застеріг від територіальних поступок Росії, які ведуть до нових переслідувань католиків. «Українська Католицька Церква завжди зазнає переслідувань під російською окупацією, як це відбувається нині на захоплених територіях. І що більше земель отримує Путін, то більше нищень зазнає Католицька Церква».
На завершення проповіді архиєпископ закликав вірних залишатися людьми надії: «Які би виклики ми не переживали у своїх сім’ях, на роботі, у спільнотах, — будьте світлом. Несіть дух ювілейного року й пам’ятайте, що Бог нас безмежно любить. Він послав свого Сина, який віддав життя, щоби зняти з нас тягар гріха і визволити від смерті».
Під час прощі двох священників Південно-Антрацитового деканату було відзначено за їхню віддану службу Церкві та вірним: протоєрей Майкл Гацко отримав право носити відзнаку — хрест з прикрасами, а о. Марк Фесняк був піднесений до гідності протоєрея.
Також було оголошено, що наприкінці серпня о. Гацко завершить служіння пароха парафій Святих апостолів Петра й Павла в Маунт-Кармел та Успіння Пресвятої Богородиці в Централії. Новим парохом обох спільнот стане о. Павло Спотс, також священник Південно-Антрацитового деканату.
Усі присутні записали спеціальне привітання для Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ, який відвідав Централію у 2015 році й проголосив її відпустовим місцем.
Проща продовжилася молитвою на вервиці і завершилася Акафістом до Успіння Пресвятої Богородиці, який очолив о. Богдан Василів, парох парафій у Шенандоа та Сент-Клер.
Варто додати, від 1980-х років, коли уряд переселив жителів через підземну пожежу в шахті, майже всі будівлі в Централії були зруйновані. Одна з небагатьох споруд, що залишилися, — церква, яка й надалі діє, адже вогонь не дістався цієї території — вона стоїть на скелі, а не на вугільному пласті. Для багатьох проща є поверненням до додому, адже їхні предки жили в Централії й поховані на прилеглому до церкви цвинтарі.
Департамент інформації УГКЦ
