З подивом дивитись, як діє Господь
Не вперше подорожую з владикою Борисом по Україні, відвідуючи наші єпархії, парафії, інституції та соціяльні осередки. Узимку ми їздили до Івано-Франківська, Чернівців, Зарваниці, Чорткова, Бучача й Тернополя.
У середині серпня наш шлях повів нас подібним, але розширеним маршрутом. У нашій групі були владика-митрополит Борис Ґудзяк, священник Філадельфійської архиєпархії Марко Фесняк, предки яких переїхали з України до Америки на початку ХХ сторіччя, керівниця бюро митрополита Софія Захарчук, Андреа Ніґел, яка є директоркою новоствореного Карітасу Філадельфійської митрополії, та журналістка Джина Крістіан з американського католицького видання OSV News.
Митрополит Борис Ґудзяк так описував мету нашої подорожі: побачити реалії воєнної України, пізнати, як Бог діє через осіб і обставини, навчитись від людей, які не дозволяють почуттям безнадійности опанувати ними, та виявити солідарність із нашим народом, щоб він знав, що у світі не забувають про нього.
А також, оскільки Фонд «Зцілення ран війни в Україні», який діє під опікою Філадельфійської митрополії, підтримав понад 300 проєктів від початку повномасштабної війни, нашим завданням, від імени жертводавців, було ознайомитись із тим, як використали надані кошти і які ще потреби є пріоритетними в церковній місії зцілення ран.
У Чернівцях нас гостив владика Йосафат Мощич. У вівторок, 11 серпня, ми відвідали Чернівецький національний університет імени Юрія Федьковича. Науковий заклад розташований в імпозантних будівлях колишньої резиденції православних митрополитів Буковини. У зустрічі з ректором та його колегами, мова йшла не тільки про академічні питання, але й про те, як допомогти сучасній молоді не дати себе узалежнити від модерних «наркотиків»: соцмереж, систем штучного інтелекту, світових ідеологій абощо.
Також ми завітали до «інклюзивного кафе» Карітасу Чернівецької єпархії, в якому з великою відданістю працюють люди з особливими потребами (тому»інклюзивне»). Вони самі — бармен Ярослав, помічниця Ліза, під проводом Марійки — розповіли, як цінують це середовище, яке дає їм корисні заняття і можливість набути потрібні життєві навики. Ми спілкувались також зі студенткою Мар’яною, брат якої пропав безвісти на війні; але ж вона має сильну і спокійну віру та не тратить надії, що знову його побачить, навіть якщо вже в майбутньому віці.
Опісля ми відвідали осередок Карітасу Чернівецької єпархії, де відслужили Літургію і поспілкувались із працівниками цієї благодійної організації. Вони розказували про свою многогранну діяльність, не тільки на гуманітарному рівні, а й на медичному, соціяльному та духовному.
Вечір ми провели на єпархіяльній еко-фермі «Козиний двір». Це — соціяльно-промисловий проєкт вирощування кіз, вироблення сирів і надавання людям місця відпочинку на природі. Господарство ведеться по-професійному, сири вже зробили свою марку. Це красивий приклад дбання про Божу природу і використовування її на благородні цілі.
На другий день, 12 серпня, після Божественної Літургії в катедрі Успіння Богородиці, ми відвідали Буковинський медичний університет та обмінялися думками про війну, студентів і зцілення ран війни. Проректор університету показав нам, між іншим, особову справу Володимира Івасюка, яку він віднайшов в архівах. Видно, що КҐБ свого часу не помітило ці документи і не конфіскувало їх. Також ми відвідали Симуляційний центр медичного університету, де студенти набираються медичних навичок і вчаться на манекенах під проводом своїх учителів. Обладнання модерне і ні в чому не відстає від західних навчальних закладів. Видно, з якою увагою персонал ставиться до людської гідности і як продумана кожна деталь, щоб сприяти розвиткові й навчанню студентів.
Наступна зупинка — Кам’янець-Подільський. Нас супроводжував єпископ Іван Кулик. Після оглядин ратуші міста і музею, ми відвідали римо-католицьку катедру та єпископа-емерита Леона Дубравського. Слід згадати, що між греко- і римо-католиками існує хороша співпраця. Опісля відвідали парафію Зарваницької Матері Божої УГКЦ під проводом пароха о. Тараса Хом’юка, де саме проходив табір «Веселі канікули з Богом». Владика Борис на короткий час поспілкувався з дітьми, а разом із групою оглянув роботу парафіяльної соціяльної пекарні.
Далі заїхали до офісу Карітасу Кам’янця-Подільського, який очолює о. Тарас. Поговорили з працівниками місцевої організації, що зростає і розвивається пліч-о-пліч із парафією, — про тривоги, адаптацію дітей із числа внутрішньо переміщених осіб, життєстійкість, англійську мову для дітей, катехизацію.
Опісля ми поїхали до Хмельницького, де нас зустрів о. Іван Данкевич, парох катедри і директор Карітасу.
13 серпня, після Літургії ми відвідали приміщення Карітасу Хмельницького і були вражені високою якістю послуг та професійністю персоналу. Які вони віддані, як з ентузіязмом оповідали про своє служіння: і медичне, і гуманітарне, і соціяльне! «Дивний Бог у святих своїх!»
Після короткого візиту міста Хмельницького — між іншим, іконописної школи для дітей і старших та алеї героїв — ми відбули до Острога, де на нас чекав владика Йосафат Говера.
В Острозі, ми відслужили Літургію в костелі Внебовзяття Пречистої Діви Марії, у якому служить наша парафія святих Йоакима й Анни. Відтак, ми відвідали Острозьку академію, де нас тепло зустріли ректор із викладачами і показали приміщення та розповіли історію цього історичного закладу. Справді можна пишатися тим, що наші люди — незважаючи на сторіччя руїн, поневірянь і переслідувань — зберігають любов до життя, науки, культури, народу, і не лише передають дітям спадщину предків, а ще і творчо розвиваються.
У містечку Здолбунів ми посвятили меморіяльну дошку на цвинтарі, де колись був похований мученик за віру, о. Теодор Малко. Опісля ми відвідали парафіяльну церкву святих Петра й Павла і музей пам’яти на місці тюрми, де зазнали тортур о. Теодор і тисячі невинних жертв із ним. На Синоді цього року Стрийська єпархія просила владик благословити відкриття процесу беатифікації цього мученика за віру.
Дорогою до Луцька ми вступили до Дубна, де при парафіяльній церкві Вознесіння Господнього відбувався табір для дітей. Ним опікувалися парох, о. Андрій Коваль, сестри Пресвятої Родини Омеляна та Симеона і волонтери. При парафії працює парафіяльна пекарня, яка зокрема готує випічку для війська, також парафіяльна швейна майстерня, де шиють ризи та вишиванки.
У Луцьку ми вступили до церкви й монастиря отців Василіян (настоятель о. Матей), де відбулася зустріч із парафіяльною молоддю.
У день Успіння Пресвятої Богородиці, 15 серпня, ми відслужили Божественну Літургію в луцькій катедрі, а після відвідин катакомб римо-католицької катедри, були на обіді в монастирі сестер Божого Провидіння. Це — нове згромадження, яке взяло свій початок в Італії: деякі наші жінки-заробітчанки сходилися щодня на молитву і забажали посвятити своє життя Богові. До них долучилися три італійки, які чудово вивчили українську мову. Їх узяв під свою опіку владика Йосафат.
Нашою останньою подією в Луцькому екзархаті було посвячення духовно-соціяльного центру в Горохові. Вірні довгих 15 років намагалися його поставити в тій місцевості; врешті здійснилася мрія. Він послужить як каплиця і як місце для зібрання парафіян та гостей. Центр постав за сприяння патріяршої благодійної організації «Мудра справа».
У суботу ввечері ми заїхали на пластову оселю Сокіл у карпатських Ґорґанах. Вона розташована на лівому березі ріки Лімниці, недалеко села Гриньків Івано-Франківської области. Ці землі подарував Пластові митрополит Андрей Шептицький у 1926 році і пластуни з’їхалися 15–16 серпня, щоб із вдячністю відсвяткувати сторічний ювілей. Увечері розпалили ватру при співі і танцях пластунів. Я розповів про своє таборування в Америці, а митрополит Борис на завершення сказав натхненні слова про мрії пластунів, які повинні сягнути небес.
У неділю, 16 серпня, ми відслужили Літургію з архиєпископом-емеритом Ігорем Ісіченком, взяли участь у збірці з нагоди 100-річчя Соколу, відвідали музей історії Пласту та прослухали конференцію про минуле і майбутнє Пласту.
Наша мандрівка була насичена приємними емоціями, цікавими місцями, зустрічами з дивовижними людьми. З подивом ми побачили великі діла Господні відданих Богу людей.
Владика Гліб Лончина
