«Завдання Церкви — бути голосом свого народу», — Глава УГКЦ для італійського видання «Аввеніре»
Спеціальний кореспондент італійського видання Джакомо Гамбассі, перебуваючи у Києві, поспілкувався з Блаженнішим Святославом про війну в Україні, її міжнародний вимір, перспективи миру та служіння Церкви в умовах війни.
Повна версія інтерв’ю була опублікована в інтернет-виданні «Аввеніре» 17 листопада, скорочена версія на сторінках друкованого видання за 14 листопада.
— Папа просить розпочати переговори, називаючи на ім’я путіна і Зеленського.
— Це звернення він зробив після недільної молитви «Ангел Господній», засудивши анексію з боку росії чотирьох областей України, покликаючись на міжнародне право, котре гарантує непорушність кордонів суверенної держави. Це справді відважні слова. Я вважаю історичним його звернення і переконаний, що воно позначить історію Центрально-Східної Європи, а також історію всієї Католицької Церкви перед викликом цієї війни.
— Чому?
— Заклик до двох президентів вражає своєю асиметричністю. Святіший Отець звертається до путіна зупинити агресію. Йде мова про щось особливе, адже російська сторона перебуває в полоні власної логіки війни. А звертаючись до Зеленського, просить його прийняти «серйозні пропозиції миру». Цей вислів відкриває глибоку мудрість Папи, яку ще повністю не всі зрозуміли.
— Якими є умови для переговорів?
— Після вторгнення в Грузію росія видозмінила саме поняття «пропозиція миру». Для кремля мир означає пацифікацію колонії, яку вона завоювала. Це мир, який потрібно насадити — «примус до миру». По суті, йдеться про те, щоб здатися. Однак ця модель для нас є неприйнятною, отже «несерйозною», згідно з висловлюванням Папи. Можу вас запевнити, що вся Україна прагне миру. Наш президент проголосив мир з росією одним із найголовніших пунктів своєї передвиборчої програми. Ми, як Церква, навчаємо будувати мир. Але потрібно передусім визнати право України на існування, — право, яке зовсім недавно нам заперечив путін. Після цього потрібно гарантувати суб’єктність — і це лише передумова до діалогу. І якщо справді надійде серйозна пропозиція миру, український народ прийме її з великою радістю. Отож ми молимося, щоб це сталося якомога швидше.
— Святий Престол може бути посередником?
— Без сумніву. Про це говорить сам Папа в листі, який надіслав мені: «Запевняю вас, що Святий Престол на різних рівнях і в різних сферах продовжує докладати зусиль, щоб зупинити конфлікт і щоб переважили всі дії для мирного шляху». Папа Франциск говорить нам, що ватиканська дипломатія є до наших послуг. Ще від початку війни на Донбасі та анексії Криму Святий Престол завжди виявляв готовність бути посередником. Наш президент Зеленський навіть висловив припущення, що місто-держава Ватикан могло б бути географічним місцем зустрічі. Однак необхідні певні передумови. По-перше, обидві сторони повинні домовитися про медіацію. По-друге, вони мають зобов’язатися дотримуватися та ратифікувати те, про що домовилися. По-третє, потрібно почути аргументацію і тієї, і тієї сторони.
— Чи потрібне втручання інших великих держав?
— Я не є політиком, але кожен контакт і канал, який може зробити внесок у порятунок людських життів, дуже потрібний. Історія показує, що потурання агресорові є завжди шкідливим. У будь-якому разі, якщо є хтось, хто може опам’ятати російську владу, ми щиро просимо це зробити.
— Ви боїтеся ядерної ескалації?
— Уся ця війна є постійною ескалацією. І зараз, після останніх поразок росії на полі бою, постійно чуємо ядерні погрози. Однак у людей психологічний поріг страху вже переступлений. Це теж не добре, адже небезпека не минула. Багато хто говорить: наші будинки розгромлені, у нас стріляють ракетами та дронами-камікадзе — яка різниця, від чого помирати, від чергової ракети чи атомної бомби?! Це вказує на те, що ми, українці, не маємо іншого вибору, як боротися за виживання. Однак ніхто не втрачає надії. Люди розуміють, що здатися означає погіршити ситуацію.
— Що розповідають священники на окупованих територіях?
— Наміром окупантів є обезлюднити українські території. Ми не розуміємо мотивів. Говорять, що прийшли захистити населення — але чому потрібно все знищувати? Теж бачимо систематичну депортацію населення. У Херсоні здійснюється етнічна чистка, людям дали два дні, щоб покинути місто. І це політка держави, яка щойно анексувала території? Завдання Церкви — захистити найбільш знедолених і, якщо потрібно, бути їхнім голосом. Ось чому ми вважаємо своїм обов’язком про все це розповідати.
— Це війна путіна чи російського народу?
— Росія не є демократичною країною. Там ніхто не цікавиться, що думає народ, забитий пропагандою про вищість російської нації. Звичайно, російське суспільство чимало постраждало від цієї пропаганди, але й адаптувало її. Якщо правда, що 65 відсотків населення підтримує війну, то нам жаль. Коли ми бачимо сльози російських матерів, які оплакують смерть рідних дітей, повірте, ми не радіємо. Коли бачимо їх величезні втрати на фронті чи коли бачимо тих, хто втікає від примусової мобілізації, щоб не йти вбивати, то усвідомлюємо, що і цей народ страждає. Російська влада поводиться безвідповідально і жорстоко стосовно власного народу. І я щиро сподіваюся, що в російському суспільстві переважить почуття миру. Якщо очевидним є те, що почати цю війну було великою помилкою, потрібно мати відвагу це визнати. І ми, жертви цієї війни, молимося за наших ворогів, щовівторка вся наша Церква молиться за навернення сердець агресорів.
— Російський патріарх кирил благословив вторгнення. Війна в Україні розділяє християн?
— Це у всіх на очах. Християни розділені навіть в оцінці війни. Але ніхто не виправдує атаку, окрім російської православної церкви в росії. Навіть та сама церква за межами росії має іншу позицію. Спосіб, у який російська православна церква підтримує війну, нагадує нам доктрину ІДІЛ. Ісламська держава використовувала іслам, щоб легітимізувати найжорстокіші насилля, — те саме ми бачимо в проповідуванні московського патріарха та найвищих представників цієї церкви. Як ІДІЛ, російська православна церква вважає західний світ аморальним і таким, який підлягає знищенню. Доктрина Ісламської держави закликає пожертвувати собою заради боротьби із Заходом, обіцяючи вічне життя, — те саме ми чуємо в проповідях патріарха кирила. Однак ісламському світу вдалося виробити антитіла для відкинення та захисту від цієї провокативної ідеології. І також ми, християни, повинні дистанціюватися від цієї очевидної інструменталізації Євангелія. Інакше опинимося не лише перед загрозою поділу християнського світу, а й кризи довіри до християнства як такого.
— Прогнозують важку зиму. Ви потребуєте близькості Заходу?
— Україна потребує солідарності на різних рівнях. Насамперед ми просимо світ засудити атаки мирного населення. Всеукраїнська рада Церков та релігійних організацій, яка об’єднує католиків, протестантів, православних, євреїв та мусульман, нещодавно зробила заяву про захист українського неба. Комусь може видаватися дивним, що Церкви просять надати системи протиракетної оборони, але ми це робимо не щоб убивати людей, а щоб їх рятувати. Ми теж потребуємо допомоги для відновлення енергетичної інфраструктури. Ще зовсім недавно Україна була енергетичним експортером для Європи, а зараз ми потребуємо підтримки Європи в цій важливій сфері.
— Мир не настане лише від підписання певного договору. Потрібно буде очищувати серця?
— У нашій Церкві ми прийняли Душпастирський план до 2030 року. Важливою його частиною є зцілення ран. Ми усвідомлюємо, що війна не лише завдає фізичні рани, а й породжує почуття ненависті та помсти. Як говорив Конфуцій, якщо ми ненавидимо, ми вже програли. І тому буде потрібен час, щоб мир настав не тільки на папері, а й у серцях, як про це нам говорить Боже слово. Однак, коли ми зуміємо зупинити ворожість, необхідно буде виразно вказати, хто є злочинцем, інакше не можна говорити про справедливість. Отож потрібно розпочати певний шлях, на горизонті якого має бути об’єктивна правда. Багато росіян не усвідомлює, що накоїло їхнє військо на території України. Ми потребуватимемо часу, щоб разом молитися на могилах наших жертв.
— Італія, зокрема Італійська Церква, завжди була поруч з українським народом…
— Я вдячний італійському народу за допомогу, яку ми отримуємо, а також за гостинність до біженців з України. У перших рядах цієї допомоги ми бачимо єпархії та парафії. Хочу подякувати Єпископській конференції Італії, яка підтримує нашу Церкву щороку. Проте цю допомогу ми особливо відчуваємо тепер, коли на нас падають бомби. Зауважу також, що хоч багато наших священників живуть на межі бідності, однак здійснюють жертовне служіння всім людям.
Переклад з італійської Секретаріату Глави УГКЦ в Римі
