Зверенння Глави УГКЦ у 348-й день війни, 6 лютого 2023 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні понеділок, 6 лютого 2023 року Божого, а в нас в Україні вже 348-й день великої, повномасштабної війни, яку російський загарбник приніс на нашу землю.
Остання доба була дуже тяжкою для нашого народу та нашої держави. Ворог невпинно намагається наступати на Сході України на наші міста і села. За ранковими повідомленнями, наші захисники відбили атаки російських військ біля 14 населених пунктів, зокрема на Луганщині та Донеччині. Там справді палає земля. Ворог використовує різну зброю, навіть заборонену, щоб вогняним валом накрити все живе. Але Господь Бог дарує нам мужніх захисників і захисниць, які своїми грудьми закривають Україну від убивчої руки загарбника.
Минулий день знову був позначений двома трагедіями, які сталися в Харкові та Херсоні. Створюється враження, що ворог почав воювати з навчальними закладами в Україні. Внаслідок ракетного удару по центру Харкова був зруйнований Національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова. У Херсоні ворог поцілив по місцевому ліцеєві, позбавивши дітей місця навчання. Загалом росіяни вчора завдали чотири ракетних удари по Україні, окрім Харкова, по місту Дружківка на Донеччині.
Ворог намагається за всяку ціну нас залякати, спаралізувати, позбавити засобів для виживання. Цими днями різко знизилася температура повітря в Україні. Настають морози, усе вкрито снігом. Через щоразу більший брак світла українці переживають великі труднощі. Зокрема, страждала Одеса, яка кілька днів практично була без світла. Зусиллями всієї України ми намагалися підтримати і зігріти наших братів і сестер одеситів.
Цього ранку, коли ми бачимо світло денне, коли встаємо, щоб молитися, жити і служити Богові та українському народові, складаємо подяку нашому Богові і Спасителеві за цей новий день та Збройним силам України за ще один подарований момент, ще один шанс продовжувати боротьбу. Тому ми сьогодні вкотре хочемо сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Сьогодні розпочинаємо роздуми над ще однією важливою, в умовах війни – вирішальною, складовою нашого життя. Бо від неї залежить наша стійкість, організованість, наше усвідомлення мети і завдань, які ми маємо виконати. Цим фундаментом нашого духовного християнського життя є покликання.
Покликання — це те, до чого покликав нас наш Творець, який дарує нам життя. Покликання — це не особисті думки й фантазії людини про те, що вона повинна зробити, а місія, з якою вона прийшла у цей світ і яку їй доручив Господь Бог, щоб вона звершила у своєму житті для добра свого ближнього, на славу Божу і відтак могла осягнути вічне щастя.
Як нам розрізнити покликання, тобто як зрозуміти, що потрібно чинити? Це один із непростих духовних елементів дозрівання кожної особи. У текстах Святого Письма ми знаходимо роздуми про покликання різних людей. Часом навіть ім’я людини висловлює її покликання в цьому світі. Зворушливим є текст пророка Єремії, який розповідає нам про покликання цього пророка до життя та особливої місії. Господь Бог каже до нього так: «Перш ніж Я уклав тебе в утробі, Я знав тебе, і перш ніж ти вийшов із лона, освятив Я тебе, пророком для народів Я тебе призначив». Чуючи таке слово Боже, пророк відповідає: «Ой Боже, я не вмію говорити, бо я — дитина». Господь сказав до нього: «Не кажи, що ти дитина, бо до всіх, до кого Я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш».
Подібне Боже слово ми можемо почути стосовно кожного з нас. Перед тим як Господь Бог уклав нас у лоні нашої матері, Він знав кожного з нас на ім’я. Перед тим як ми народилися в цьому світі, Він нас вибрав, покликав до якоїсь місії. І маємо відповісти на цей поклик, тому що, як навчають Отці Церкви, Божим словом є не лише те, що Бог до нас говорить, а й те, що Він хоче від нас почути. Наша відповідь на Боже покликання є начебто відлунням нашого серця на Боже слово. Лише після цієї відповіді ми можемо зрозуміти, що робити, як діяти, який напрямок життєвого руху вибрати.
Тепер, під час війни, коли ми живемо немовби в хаосі, коли не розуміємо, що з нами відбувається, коли не бачимо звичних життєвих координат, завдяки яким ми орієнтувалися, плануючи свої вчинки, ми питаємо Бога: що робити? У таких обставинах треба слухати голосу Бога, який кличе. Бо навіть в умовах війни Він дає кожному з нас окреме завдання, яке ми – у межах своєї компетенції та завдяки своїм обдаруванням – мусимо виконати для перемоги рідного народу. Що я маю вчинити, щоб навіть під час війни Божа сила, благодать і любов увійшли в мій народ? Звершуючи своє покликання, кожен українець на своєму місці наближає перемогу, будує мир.
Намагаймося цими днями слухати Господа Бога, який нас кличе, і власне серце, що відгукується на цей поклик. Слухаймо також голосу, плачу, крику нашого народу, який взиває до Господа Бога із землі до неба, як кров праведного Авеля. Цей голос нашого народу теж є голосом Божим стосовно нас, нашого життєвого завдання, покликання.
Почуймо цей голос, відгукнімося на нього, не тікаймо від нього, щоб звершити те, до чого нас кличе Господь Бог. Бо Він — наш Бог, Творець і Спаситель, є запорукою того, що наша життєва місія буде успішною. Часом ми страхаємося, позаяк бачимо, що те, до чого Він нас кличе, може перевершувати ті знання і вміння, які ми досі мали, але сам Господь Бог каже: ти підеш і зробиш, бо Я буду з тобою, ти підеш і скажеш, бо через тебе Я говоритиму і діятиму.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наш багатостраждальний український народ, бо Ти його покликав до життя, до розбудови національного, духовного і культурного життя! Боже, це Ти розвалив колись Радянський Союз і дарував нам свободу! Боже, це Ти покликав нас до свободи і незалежності – дай нам звершити це Твоє покликання, як особисте, так і церковне, громадське, народне і національне! Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Христос народився! Славімо Його!
